Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

Тиша запала – хоч маком сій, аж тут підбігає лакейчик двірцево‑ліврейний і подає капельмейстерові записочку, той читає, віддаляючи від очей, папір, бо у своєму пенсне він робиться далекозорішим, аби всіх нас бачити, а тоді каже: «Ну що ж. Оголошую перерву, позаяк мене викликають до Двору, на міністерську нараду. Як повернуся, то підіб’ю вам підсумки! А поки що – відбій!»

Отож ми сидимо собі й балакаємо у тому дусі, що, мовляв, бузина на городі, пане добродію, а моя хата скраю, пане дармограю, і так пробалакали цілісіньку ніч. Вранці приходять сурмачі‑фанфаристи й оголошують Гролівський Універсал і Маніфест, згідно з яким має відбутися спеціальна наукова конференція, де будуть комплексно досліджені геть усі недоліки та вузькі місця на шляху до Гармонії Сфер (Г. Сф.). Хтозна й звідки з’явилася раптом сила‑силенна меломанів, мелологів, музикознавців, звуковиків та мелодистів, усі з вищою поліфонічною освітою, усі проф. конс. та д‑ри тих і сих наук, дійсні члени і члени‑кореспонденти, що надсилають кореспонденцію з відповідними звукозаписами.

Щонайперше – наш виступ зафіксували на шестистах апаратах за допомогою повтиканих до інструментів мікро‑мікрофончиків, а мені до барабана ще й макро‑мікрофона засунули, потім усі ці записи запечатали зеленим воском і червоним сургучем, узяли проби вібрації повітря, крізь лупи оглянули нас, а заразом і всі закутки, після цього радилися сім днів і один місяць. Скрупульозність аналізу воістину неймовірна! Я ще в житті не бачив у одному місці такої кількості науковців! Усе було висвітлено й узгоджено з відповідних методологічних позицій, сама Його Величність зволили взяти над нарадою Високе Покровительство, хоч особисто участі в ній не брали, – заступав її тут Державний Секретар Обох Вух.

Останнього дня вісімнадцять деканічних ректорів хором зачитали нам експертоліз, зредагований усіма з цілковитою дослідницькою одностайністю. Комісія констатує, говорилося там, певні недоліки. Інструментарій справді не повністю повновартісний. Тут бракує цього, там – того, а отам ще й отого не вистачає. Тут, скажімо, у скрипці, струни до певної міри гіпсові, а он там до віолончелі насипано повно висівок. Так, звісно, бути не має, але чомусь так сталося. Тромбон заткнутий, бо туди потрапив чийсь бавовняний, з п’ятдесятипроцентною домішкою нейлону другого сорту нічний ковпак, а може, й не нічний, принаймні радимо тромбона прочистити, а тромбоністові завжди слід мати біля себе сажотрусну щітку, аби можна було забезпечувати гру вчасним пропиханням. Клавікорди знайдено зовсім порожніми: всередині нема нічого, лише колишній курник для гусей. Гуслі: замість гусел констатуємо наявність гусей низької яйценосності, що засвідчив проведений за допомогою пірометра, чи пероміра аналіз, а позаяк пір’я утруднює гусям звучання, то й давати чистий звук гуси не можуть. Таким чином, слід АБО провести депір’їзацію цих останніх, АБО коштом державної скарбниці придбати нових гусей і забезпечити їх новим гуслярем, бо теперішній гусляр не гусляр, а індикатор, тобто – відгодовувач індиків. А що ж до сильнослабого фортепіано, то в нім дві копи мишей поприв’язувано хвостиками до молоточків, через що воно дуже тоненько співає, надто з огляду на те, що мишівник геть усі фонди, призначені на мишачий фураж, розтринькав. Коли на те буде гролівська ласка, на дибу його. Щодо Трикутника: він має бути металевий, а не здобний, хоч би й на дріжджах.

Тепер про баси. Головний контрабас під час пасажів перекидається, позаяк замість кілочка‑упору має коліща, на якому їздить туди‑сюди, тягнучи за собою й контрабасиста, через що контрабасист при кожнім basso dolce profondo[46] гепається додолу, задерши ноги. Висновок Комісії: його слід або прив’язати шнуром, або витесати знизу кілочок, або підбити клинці, або взагалі розколіщатити, тобто провести так звану деколесізацію. Смичкам придалася б волосінь, оскільки замість неї комісіальні експертанти здіагнозували лише атмосферу, тобто суміш азоту, кисню, двоокису вуглецю з домішками так званих благородних газів, а саме: ксенону, аргону й криптону, а також певної кількості водяної пари. Виявлено також певний обсяг рідинної емульсії, що є похідною від кашляння й чхання музик духовно‑тромбонної групи. Комісія вважає, що волосінь усе‑таки більш придатна до грання, ніж повітря, а надто вона зручна, на думку Комісії, для смикально‑натирального совання по струнах.

І так далі – загальним обсягом у тисячу вісімсот сторінок, зокрема і про мій барабан: Комісія визнала, що ніякий це не барабан, а лише розмальована дошка, підперта дерев’яним, хоч і позолоченим, колесом. І сформулювавши триста вісімдесят один висновок, скерований галузевими шляхами до Міністерства труб, тромбонів та сурем, до Міністерства дзвонів, дзвіниць, сфер та гармоносферичної пропінації, а також до Вищої духовної палати, Комісія скріпила силу цих висновків маршальською печаткою.

Ох і схопився тут увесь оркестр на ноги, ох і загув, ох і задискутував!

«Так! – загукали всі. – Саме так! Барабан – кадуб старий, пеньок трухлявий, лайном напханий, сморід звідти аж б’є внаслідок некомпетенції чи обовдуріння! Флейти, альти, кларнети, гобої, сурми заткнуто, – це просто свинство, мерзота, бридота, геть таку погань, жадаємо творити звуки, о, дайте нам, дайте щось щонайкраще, будемо грати! Ось, погляньте, і в мене ганчіркою заткнуто, прошу, це ж кожному видно, а мундштук осьдечки взагалі без отвору, а тарілки – з цементу чи з бетону, тільки позолочені, як же на отакому грати?»

Я слухаю їх і дивуюся: чи я оце з глузду з’їхав, чи, може, вони, – адже все було видно з самого початку, звідки ж тоді ця запеклість, сушу собі голову, хочу щось зрозуміти, а в них тим часом – полум’яна музична буря, справжнє шаленство. Підводиться піаніст і, обводячи всіх очима, мовить:

«Ось, прошу, доповідна записка, яку я написав іще торік, але не встиг відіслати: «Згідно з моєю суверенною точкою зору, заради добра Г. Сф., категорично наполягаю, щоб замість гіпсу й цементу використовувались деревина, латунь та клепана бляха, а також жильно‑звучні струни! Тільки так має бути, бо з того мотлоху, що ми нині отримуємо, не буде нічого, самий сморід!»

Страшенно вдоволений своїм виступом, він сідає і тріумфально дивиться на колег, що шумлять навкруг нього, вигукуючи: «Так! Саме так! І я теж, о, і ми зауважили вже давно, що там стружки, миші, цемент і навіть звичайнісіньке лайно, а звідки воно в царині Муз – хтозна, ми так хотіли повідомити, сповістити, виправити, але в мене нога боліла, а я мав судоми, а я захрип, а я написав достоту те саме, що й піаніст, тільки аркушик десь заподівся, а я – ще крутіше висловився, однак через хворобу ТІТКИ»… – і так вони один поперед одного гукають, а я тим часом бачу, що