Джек Лондон - Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04

до тюремних катів. Він загинув у тюрмі Кабаньяс на острові Кубі, де було ув’язнено ще трьох його товаришів. Усі депутати-соціалісти були вкинуті до військових в’язниць у різних районах країни. Дюбуа й Вудс перебували в Пуерто-Ріко, Евергард та Мерівезер — у старій фортеці на Алькатрасі, маленькому острові в Сан-Франціській бухті.

89

Евіс Евергард довелося б прожити не одне життя, щоб дочекатися розгадки цієї таємниці. Майже сто років тому, тобто понад шістсот років після її смерті, в таємних схованках ватіканського архіву знайдено зізнання Первеза, яке він зробив на сповіді. Доречно буде розповісти про цей темний документ епохи, хоч у цілому він може становити інтерес лише для історика.

Американець французького походження, Первез 1913 р. сидів у нью-йоркській в’язниці і чекав суду за вбивство. З його сповіді можна побачити, що він не був справжній злочинець. Це була просто запальна, неврівноважена людина. В нападі диких ревнощів він убив свою жінку — факт, досить звичайний за тих часів. Охоплений страхом смерті, про який він докладно розповідає, Первез був готовий на все, аби тільки залишитися живому. Агенти поліції підтримували в ньому цей настрій, залякуючи його тим, що йому, мовляв, не уникнути електричного стільця. Такий тоді був спосіб страти. Засуджених до смертної кари садовили на спеціально збудований стілець смерті і під доглядом компетентних лікарів убивали електричним струмом. Цей спосіб страти був тоді дуже поширений. Анестезію як спосіб страти стали використовувати пізніше. Отже, Первез, може, взагалі й непогана, але непогамовної вдачі людина, сидів у тюрмі, чекаючи смерті, коли до нього звернулись агенти Залізної П’яти, пропонуючи кинути бомбу в конгресі. Його запевнили — в своєму зізнанні він це особливо підкреслює,— що бомба буде зовсім слабенька і нікого не зможе вбити. Це цілком збігається з тим фактом, що бомба, яка вибухла просто під ногами в Евергарда, не завдала йому великої шкоди.

Первеза сховали в одній з галерей, замкненій ніби для ремонту. Вій сам повинен був вибрати момент, щоб кинути бомбу, і, як він наївно признається, так зацікавився промовою Евергарда, що майже забув про дане йому доручення.

За той вчинок Первеза не тільки випущено з в'язниці, але й призначено йому довічну пенсію. Проте йому не довго довелося користати з неї. У вересні 1914 р. він захворів на серце і за три дні помер. Перед смертю він покликав до себе католицького священика, патера Пітера Дербана, і висповідався перед ним. Священика так уразила ця сповідь, що він записав її і примусив умирущого заприсягтися в правдивості його слів. Про те, що сталося далі, ми можемо тільки здогадуватися. Запис сповіді Первеза, мабуть, було визнано таким важливим документом, що його надіслали до Рима. Видимо, було натиснуто потужні пружини, аби заховати той документ якнайдалі від людських очей. Протягом цілих сторіч ніхто навіть гадки не мав про його існування. Аж у минулому сторіччі славетний італійський історик Лорбія випадково натрапив на нього в архівах Ватікану. Отож тепер не лишилося ніякого сумніву, що вина за вибух бомби в конгресі в 1913 р. лежить на Залізній П’яті. Якби навіть не вийшла на світ Первезова сповідь, і тоді не було б жодного сумніву, бо цей замах, що дозволив Олігархії ув’язнити п’ятдесят двох депутатів-соціалістів, надзвичайно подібний до безлічі таких же злочинів, учинених як олігархами, так і капіталістами до них.

Класичним прикладом цинічного й жорстокого судового вбивства невинних людей е страта так званих геймаркетських анархістів у Чікаго в кінці XIX ст. християнської ери.

Особливу категорію злочинів у ті часи становили зумисні провокаційні підпали та знищення іншими способами майна капіталістів руками самих капіталістів. А карали за це дуже часто зовсім не винних людей — їм «пришивали» злочини, за тодішнім жаргоном.

Під час робітничих заворушень у першому десятиріччі XX ст. капіталісти пустили в хід ще кривавіші способи боротьби проти робітників. Щоб розгромити Західну федерацію гірників, капіталісти через своїх агентів висадили в повітря залізничну станцію Індепендене. Тринадцять чоловік було вбито, ще більше поранено. Маючи у своїх руках законодавчі та судові органи в штаті Колорадо, капіталісти звинуватили в цьому злочині шахтарів і замалим не засудили їх. Один з виконавців цього злочину, Ромен, як і Первез, сидів у тюрмі в іншому штаті — Канзасі,— коли до нього звернулися агенти капіталістів з аналогічною пропозицією. Однак Роменова сповідь стала відома широкій публіці ще За його життя.

За тих же часів відбувся процес Мойера та Гейвуда, двох видатних і безстрашних робітничих лідерів. Один був головою; а другий — секретарем Західної федерації гірників. За непевних обставин було вбито колишнього губернатора штату Айдахо. Соціалісти й гірники відкрито обвинувачували в цьому злочині власників шахт. Незважаючи на це, губернатори штатів Айдахо і Колорадо, порушуючи федеральну конституцію та закони штатів, наказали поліції схопити Мойєра та Гейвуда. Обох їх було ув’язнено і звинувачено в убивстві. Ось що писав з цього приводу тодішній лідер американських соціалістів Юджін В. Дебс: «Проти тих вождів робітничого класу, яких не щастить підкупити, ані залякати, буржуазія пускає в хід убивство або судову розправу. Єдиною провиною Мойєра та Гейвуда була їхня непохитна вірність робітничому класові. Капіталісти загарбали в свої руки нашу країну, розбестили наших політиків та наших суддів, затиснули в лещатах робітників, а зараз вони ще хочуть розправитися з тими, хто не бажає беззастережно улягати їхній звірячій владі. Губернатори штатів Айдахо і Колорадо — це лише попихачі справжніх панів, плутократів. У цій справі позиваються робітництво й плутократія. І якщо плутократія завдала першого удару, то наш удар буде останній».

90

Ця картина добре змальовує дикі звичаї та жорстокість панівних класів. Коли народ голодував — панських собачок доглядали служниці. То був дуже відповідальний маскарад для Евіс Евергард. Ішлося про життя і смерть — і про справу Революції, отож ми повинні їй вірити.

91

Пульманами — за ім’ям конструктора — називалися розкішні залізничні вагони тих часів.

92

Хоч їй довелося перебувати серед постійних небезпек, Ен Ройлстон дожила до глибокої старості і вмерла на дев’яносто першому році життя. Як сім’ї Пококів щастило уникати помсти революціонерів, так. і вона була невловима для агентів Залізної П’яти. їй щастило просто неймовірно, вона виходила ціла з тисяч пасток і найнебезпечніших пригод. Вона була виконавицею присудів бойової групи. Товариші прозвали цю месницю «Червоного дівою» і вона стала одним з найпопулярніших образів революції. Вже старою жінкою, коли їй було 69 років, вона застрелила «кривавого Гелкліфа» серед його озброєної