Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

ні на перших любовних захватах з Ельвірою, ні на шалених пестощах пристрасної Лаури, а горнеться до вологих мурів в’язниці.

Я сказав вам, що віце-король обрушився на мене з непогамовним гнівом. Буйство характеру здолало в ньому і почуття справедливості, і приязнь, яку він відчував до мене. Він відправив до Європи легкий корабель і послав рапорт, у якому звинувачував мене в підбурюванні до бунту. Проте щойно корабель вирушив, як доброта й справедливість узяли гору в серці віце-короля, і він вже з іншої точки зору почав розглядати мою справу. І якби не побоювання звинуватити самого себе в брехні, він вислав би другий рапорт, цілком протилежний першому; натомість він відправив корабель з депешами, які повинні були пом’якшити суворість висланих раніше.

Рада Індії, досить повільна в усіх своїх рішеннях, вчасно отримала другий рапорт і нарешті прислала таку відповідь, якої можна було сподіватися, надзвичайно вміло й доречно складену. Вирок Ради здавався наслідком невблаганної суворості й прирікав бунтівників на смерть. Але якщо буквально триматися його формулювань, то було б надзвичайно важко знайти винних, а віце-король отримав таємне розпорядження, яке забороняло їх шукати. Нам оголосили тільки офіційну частину вироку, яка завдала остаточного удару підірваному здоров’ю Тласкали. У нещасної стався крововилив; гарячка, спершу повільна, але яка ставала все сильнішою…

Сповнений гірких спогадів старець не міг більше говорити, його голос перервали ридання; він покинув нас, аби виплакатися, ми ж зберігали урочисте мовчання. Кожен з нас уболівав над долею прекрасної мексиканки.

День сорок п’ятий

Ми зібралися в звичний час і попросили маркіза розповідати далі, що він і зробив.

Продовження історії маркіза Торреса Ровельяса

Розповідаючи вам, що я потрапив неласку, я ні словом не згадав, що весь цей час робила моя дружина. Ельвіра спочатку пошила собі кілька суконь з темної матерії, потім переїхала в монастир, де кімната для бесід одразу перетворилася в салон для прийому гостей. Щоправда, моя дружина показувалася тільки з хусточкою в руці і з розпущеним волоссям. Докази такої стійкої прив’язаності сильно зворушили мене. Хоча я й був виправданий, але чи то внаслідок юридичних формальностей чи внаслідок повільності, притаманної іспанцям, я ще мав чотири місяці пробути у в’язниці. Отримавши свободу, я негайно подався в монастир до маркізи й привіз її додому, де на честь її повернення був влаштований чудовий бал — але який бал! Святі небеса!

Тласкали вже не було; навіть найбільш байдужі згадували її зі сльозами в очах. Можете уявити собі мій біль; я втрачав розум і не бачив нічого навкруг. І тільки нове почуття, пробудивши блаженні надії, вирвало мене з цього гідного жалю стану.

Молода людина, обдарована корисними здібностями, горить бажанням відзначитися. На тридцятому році життя вона прагне популярності, пізніше — пошани й почестей. Я вже здобув популярність, але, мабуть, не мав би її, якби було відомо, якою мірою кохання скеровувало мої вчинки. Тим часом мою поведінку пояснювали небуденними чеснотами, підкріпленими незвичайною силою характеру. До цього додавався свого роду ентузіазм, якого найчастіше не жаліють для тих, котрі протягом якогось часу за рахунок власної безпеки притягали до себе загальну увагу.

Популярність, що оточувала мене в Мексиці, дозволила мені пізнати, якої про мене були високої думки, а приємні знаки уваги вирвали мене з глибокого розпачу, в який я був поринув. Я відчував, що ще не заслуговую на таку популярність, але мав надію, що буду гідним її. І коли, вимучені болем, ми бачимо перед собою похмуре майбутнє, Провидіння, яке піклується про нас, запалює несподівані вогні, які знову освітлюють наш життєвий шлях.

Я вирішив заслужити у власних очах ту популярність, яку вже нібито мав; отримавши посаду в системі управління країною, я активно й з однаковим до всіх ставленням виконував свої обов’язки. Однак створений я був для кохання. Образ Тласкали продовжував жити в моєму серці, але я все ж відчував у ньому пустку. Я вирішив її заповнити.

Після тридцяти років можна ще пережити сильні почуття і навіть збудити їх, але біда людині, яка в цьому віці ще хоче звернутися до молодечих забав кохання. Усмішка вже не грає в неї на устах, чула радість не блищить в очах, в мові вже не чути чарівних безглуздостей; вона шукає способів подобатися, але їй вже важко їх знаходити. Легковажна й лукава череда бачить це й, не жаліючи крил, тікає чимдалі, шукаючи молодечого гурту.

Нарешті, якщо вже говорити з вами непоетично, не бракувало мені коханок, які платили мені взаємністю, але їхня ніжність мала на меті щось інше, і вони часто, як ви можете здогадатися, кидали мене заради молодших. Таке ставлення часом дратувало мене, але ніколи не засмучувало. Один несерйозний зв’язок я замінював іншим, не менш легковажним, і не побоюся признатися, що від таких стосунків я мав більше задоволень, ніж неприємностей.

Моя дружина починала сороковий рік свого життя; вона ще багато зберегла від колишньої своєї краси. Їй ще складали почесті, які вже більше були виявом пошани; загал прагнув розмов з нею, але вже не вона була предметом тих розмов. Світ ще не відвернувся від неї, хоча вже не настільки її очаровував.

Між тим помер віце-король. Ельвіра, яка звикла досі перебувати в його товаристві, тепер зажадала приймати гостей у себе. Я ще любив тоді товариство жінок, тому із задоволенням подумав, що завжди знайду його, спустившись поверхом нижче. Маркіза стала для мене немовби новою знайомою. Вона здалася мені привабливою, і я намагався здобути її прихильність. Донька, яка супроводжує мене в цій подорожі — це плід нашого відновленого зв’язку.

Проте пізні пологи згубно вплинули на здоров’я маркізи. Вона кілька разів занемогла, аж нарешті важка хвороба звела її в могилу. Я щиро оплакував її. Вона була першою моєю коханкою і останньою приятелькою. Нас поєднували кровні зв’язки, я завдячував їй своїм маєтком і становищем; дуже багато було причин, щоб оплакувати цю втрату. Втративши Тласкалу, я ще був оточений всіма оманами світу. Маркіза ж залишила мене самого, без потіхи, в журбі, з якої вже ніщо не могло мене вирвати.

Однак я зумів якось відновити рівновагу. Я виїхав у свої володіння, оселився в одного зі своїх васалів, донька якого, надто ще молода, аби зважати на мій вік, подарувала мені почуття, яке нагадувало кохання, і дозволила мені зірвати