Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

Лін часто замислювалась, чи підозрював хоч хто-небудь, що принц давно готувався зайняти трон, причому вакантне місце звільнилось не просто так, а за бажанням гартонського спадкоємця? Навряд чи. Покійний король був настільки харизматичною фігурою, що примудрявся придушувати всіх навколо, навіть сина – щоправда, тільки перед іншими.

Незабаром гартонців очікують серйозні зміни. Престол займе темна конячка, яка, без сумніву, має власні плани на країну. Теперішнє затишшя обіцяє бурю. Геданіот аж ніяк не дурень, щоб руйнувати стародавні закони, не встигнувши закріпитися на троні. Єдине, що радувало, – небажання принцом війни. А решта… але через це нехай болить голова у справжньої принцеси Маргалінайї!

Друга проблема виявилась набагато гіршою: Лін боялася. Боялась, що повернеться богиня Життя і зажадає з неї заборговане.

Дівчина майже відразу пошкодувала про свою необачність. Подумки переграючи сцену біля підніжжя Скелі Змін, вона знаходила інші варіанти порятунку Віма. Чомусь тепер, коли все було позаду, на думку спадало безліч захоплюючих пропозицій для Зеліни, починаючи від слізних закликів до її совісті і закінчуючи обіцянкою ніколи не діяти на нерви.

Втім, Лін розуміла – нічого повернути не можна. Будь-яке бажання. Одне. Всього одне будь-яке бажання, але, мабуть, цього вистачить богині, щоб відігратися.

Треба було б відволіктись на щось інше і не мучити себе очікуванням. І на що ж? Спочатку майже всі почуття затьмарювала лють через втрачену можливість (реальну!) повернутися додому, потім – гірка образа (переважно на долю і Літо, ніж на метаморфа, адже якби богиня Повітря спочатку запитала Лін…), а незабаром залишився лише страх і якесь невизначене відчуття близького лиха. Передчуття, хоча ні в що таке дівчина не вірила. І воно посилювалося з кожною миттю, що наближала Храм Землі.

Третю проблему Лін створила сама. Точніше, її утворила жалість, яка тихенько скиглила: «Ну не можна, не можна, не можна довго злитись на того, хто охороняє тебе безмовною тінню і дивиться очима побитої собаки, благаючи про прощення… тим паче, вже нічого не змінити». Гнів заперечував: «Біс із ним, нехай мучиться! Тобі ж теж погано». Гордість підсумовувала: «Першою викидати білий прапор не варто. І взагалі, благодійністю тепер навіть боги не займаються».

Також залишалися кілька дрібних питань, відповіді на які істотно полегшили б життя «принцеси», а заодно і Лін.

Наприклад, чому серце Храму Землі – Печера Родючості – закрита, і жоден паломник не може до неї увійти? Як називати тамтешню богиню: Гана чи Геба? Навіщо продовжувати Шлях Всіх Святинь, якщо без Геданіота втрачається весь сенс цієї безглуздої затії? Чи будуть ще замахи, чи невідомий злодій припинив свої наполегливі спроби? І найголовніше – коли ж, нарешті, Маргалінайя займе місце двійника, адже до дня весілля, прискореного принцом, залишилось не так багато часу?