Леся Українка - Том 10

науки дітей доведеться на якийсь час переїхати до Києва. На зиму р. 1882—3 ми й переїхали сюди — я з дітьми; чоловік лишився на службі в Ковелі. Жили ми тоді в Києві дві зими (81—2, 82—3 pp.), на літо виїжджаючи до Коло-дяжного.

У Києві ми оселилися на тихій Стрілецькій вулиці. До нас ходили вчителі, запрошувані для науки до дітей, репетитори-сту-денти. Леся переходила той курс, що й Михайло. На уроки музики Лесі приходила до нас Ольга Олександрівна Лисенкова. Вона дуже добра була вчителька, могла, надати своїм учням доброго і знання, і смаку музичного.

Що ж до курсу гімназичного, то Леся разом з Михайлом учила й класичні мови — грецьку з латинською, навіть тоді ж на Стрілецькій вулиці переклала одну пісшо Овідія» (Спогади про Лесю Українку, с. 86—87).

Дядя Г р и ш а — Г. А. Косач (1843 — ?), дядько Лесі Українки по батькові. Був доброю, веселою, благородної вдачі людиною, за що його любила Леся Українка. Брат Михайло і сестра Ольга також любили спілкуватися з «дядею Гришею», закоханим у всіляке майстрування, агрономію і мистецтво. Пізніше Леся Українка не раз їздила до нього в гості у м. Полонне на Волині. Про його сина Дмитра докладніших відомостей немає.

...Як ми виїхали в Луцьк...— З початку жовтня 1881 р. Леся Українка з матір’ю, братом Михайлом та сестрою Ольгою жила в Києві. У першій половині грудня вона з матір’ю на кілька днів приїздила до Луцька відвідати батька. У цей час і написано нею даний лист.

Шура (ще: Рашель, Річі) — Олександра Євгенівна Судовщи-кова-Косач (1867—1924), дочка політичного засланця, подруга Лесі Українки, згодом дружина брата Михайла. Діяльний учасник «Плеяди», виступала в літературі під псевдонімами «Грицько Григо-ренко», «Александрович» як письменниця демократичного напряму. Збірка її творів «Наші люди на селі» вийшла друком 1898 р. в Юр’єві (Тарту) трьома випусками. О. Є. Судовщиковій Леся Українка присвятила вірш «Шлю до тебе малий сей листочок...».

1883 -

7. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 11 березня 1883 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 5—6.

Подається за автографом (ф. 2, № 33).

Датується за змістом на підставі згадки про Шевченкові роковини.

...І досі болить рука лів а...— На початку 1881 року Леся Українка дуже застудилася. Невдовзі у неї почала боліти права нога, а в жовтні 1882 р. з’явилася невелика пухлина на кисті лівої руки. Почалася, як пізніше говорила поетеса, «тридцятилітня війна» з туберкульозом, хоча в цей час лікарі діагностували то ревматизм, то «недокрівну золотуху». Тільки влітку 1880 року гадя-цький земський лікар Борткевич (польський засланець, учасник повстання 1863 р.) правильно поставив діагноз — туберкульоз кісток — і порадив хірургічне втручання. 23 жовтня 1883 р. професор Рінек у клініці Київського університету зробив Лесі Українці операцію на лівій руці.

Тамара (ще: Марочка, Марця, Марусечка, Тамарця,— так спочатку називали в сім’ї молодшу сестру Лесі Українки Оксану Петрівну Косач-Шимаиовську (1882—1978); жартівливе прозвисько «Уксус».

Старицький Михайло Петрович (1840—1904) — видатний український письменник — гіоот, прозаїк, драматург, театральний і культурно-громадський діяч демократичного напряму. Родина Косачів перебувала у дружніх зв’язках з родиною М. П. Старп-цького. У нього па квартирі часто влаштовувалися літературні вечори, в яких брала участь Леся Українка. Про один з них іде мова в листі до Є. І. Драгоманової.

Мама їздила в Харків на «Різдвяну ніч» д и -в и т ь с я.— Йдеться про прем’єру «Різдвяної ночі», поставлену оперним товариством А. Б. Гальчинського 8 лютого 1883 р. в Харкові. Оперета «Різдвяна піч (Тема з Гоголя). Текст, вірші М. Ста-рицького. Музика М. Лисенка» була виоршо поставлоиа 1874 р. в Києві.

...Н а м перед п р а з и и к а м и прислали із Ж о п о в найдеться про подарунки дітям Косачів, надіслані до різдвяних свят родиною Драгоманових.

Я перше училась грат ь...— Хвора, а потім і прооперована рука позбавила Лесю Українку можлевості стати піаністкою. Про це вона з гіркотою писала пізніше в грудні 1890 р. до М. Драгоманова: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт...».

8. ДО О. П. КОСАЧ (матері.) 26 жовтня 1883 р. Київ

Друкується вперше за рукописною копією, зробленою сестрою Лесі Українки Ольгою. Копія зберігається у приватному архіві.

Це перший відомий нам лист Лосі Українки до матері. Детальний зміст його був відомий із «Нотаток до біографії Лосі Українки» Ольги Косач-Кривштюк (див.: Спогади про Лесю Українку, с. 55— 56). Повну копію тексту, виготовлену сестрою Ольгою для біографічної праці про Лесю Українку, пощастило розшукати серед матеріалів М. Д. Деркач.

Датується за названими «Нотатками...» на підставі згадки сестри Лесі Українки Ольги: «На четвертий день після операції Леся продиктувала няні листа до мами. Цього листа мама переслала Драгомановим у Женеву». Саме цим пояснюється те, що лист Лесі Українки опинився в паперах М. Драгоманова у Варшаві.

Марія М и х а й л і в н а — М. М. Косач, дружина дядька Лесі Українки Григорія Антоновича Косача.

Катря Трегубова — дочка Єлисея Кипріяиовнча Трегубова (1849-1920), відомого українського громадського діяча і педагога.

А и н а І в а н і в н а — Г. І. Судовщикова, дружина Є. О. Судов-щикова (1830—1869), викладача гімназії, де вчилися М. П. Драго-манов і мати Лесі Українки Олена Пчілка. За політичну діяльність

був засланий до Костроми, де і помер. З 20 по 27 серпня 1883 р. Леся Українка жила в Києві у Г. І. Судовщикової, з дочкою якої щиро заприятелювала.

Житецька — очевидно, Варвара Житецька, дружина відомого дослідника української літератури, мови П. І Житецького (1837—

1911). Житецькі приятелювали з Косачами.

О л я М а х н о — київська знайома Лесі Українки. Докладніших відомостей немає.

1884

9. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 14 травня 1884 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 6—7.

Подається за автографом (ф. 2, № 36).

Датується эа вказівкою в листі на «Тамаріші іменитій». За церковним календарем день святої Тамари припадає па 1 (ст. ст.), або 13 (н. ст.) травня. Лист написано невдовзі після великодніх свят, які в 1884 р. випали на 20 квітня. У першій публікації лист датовано 16 квітня або 2 травня, що заперечується змістом.

Стоянови — Віра й Марія, старші дочки однієї родини, що