Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

за які скарби не станеш. Ти мені от що скажи… Ох! — раптом схаменувся Пиліб. — Який я нечема! Ти ж, мабуть, зголоднів з дороги. — Він притьмом кинувся до холодильної шафки, якої за Ярлаха тут не було, і став витягати з неї їжу. — Щойно прилетів, так? Приземлився нагорі?

— А як ти здогадався?

— Та це ж ясно. Якби ти йшов сюди пішки, тебе неодмінно б упізнали. І зараз уся вежа була б напхана студентами.

Пиліб поквапцем звільнив місце на столі, застелив його чистим папером і розклав на ньому печене та смажене м’ясо, три величенькі шматки сиру різних сортів, пироги, хліб, кремові тістечка та пляшку молока. Він полюбляв гарно попоїсти і ні від кого з цим не крився. Власне, з його комплекцією це й так було очевидно.

— Прошу, сідай, пригощайся. Чим багаті, тим і раді.

Обоє взялися до їжі, і Шимас став розповідати про свої пригоди. Говорив чисту правду, бо більше не бачив сенсу приховувати свою сутичку з Ярлахом. Тепер чорні так і так захочуть йому помститися — це ж він убив Кіннана аб Мадоґа, а потім ще й допоміг Ейрін вер Ґледіс відбитися від пекельних почвар.

Лише в одному Шимас відступився від істини — за його словами, прибувши до Евраха, він з’ясував, що буквально напередодні Ріана вер Шонаґ самостійно розгадала Пророцтво про Першу. На це Пиліб недбало зауважив:

— Коли невідворотне пророцтво здійснилося, його може витлумачити кожен, хто бодай трохи тямить у передбаченнях. Відьми мали тут перевагу, бо знали більше, ніж ми. А леді Ріана просто виявилася кмітливішою за решту відьом. Це, по суті, її єдина заслуга. З твоїм досягненням не порівняти.

Так само він не скупився на коментарі й щодо багатьох інших моментів Шимасової історії, часто перепитував, уточнював, вимагав додаткових подробиць. Тому розповідь тривала довго й добігла кінця вже тоді, як окремі вибухи вогняних куль за вікном злилися в неперервну канонаду, а все небо розквітло численними феєрверками. До настання нового року залишалося ще дві години, і впродовж усього цього часу, та ще й години зо три по тому, святкове шаленство в Кованхарі не стихатиме.

— Цікаво, що ти собі думав, коли погодився йти на Тір Мінеган? — запитав Пиліб після того, як Шимас розповів про свою та Ріанину зустріч із найстаршими, під час якої троє з них, Левелла вер Арвен, Майрен вер Дервіл і Енид вер Ґвенліан, переконували його поступитися плащем, бо, мовляв, чаклунам однаково непідвладні ґвифінські чари. — Вони ж могли любісінько його забрати. І, напевно, так би й учинили, якби не твоя участь у порятунку леді Ейрін.

— Насправді я не збирався туди йти, — сказав Шимас. — Вирішив, як доберемося до Мінегану, попросити леді Ріану, щоб випустила мене в Івидоні. Вона б мені не відмовила. Але тоді все так закрутилося, що було вже не до того. Коли нарешті демони та чудовиська порозбігались, леді Ейрін ледве трималася на ногах, треба було швидше вибиратись із Тиндаяру. І взагалі, відьми виявилися не такими падлюками, як я думав. Просто раніше судив по тутешніх відьмах і гадав, що в Кованхарі вони ще більш-менш стримують себе, зрештою ж, перебувають на чаклунській території. Аж ні — вони всюди поводяться однаково. І на Тір Мінегані не гірше, ніж тут. Нахабно, пихато, зарозуміло — але вміру. Найнестерпніші з них молоді відьми, а що старші, то ввічливіші й поміркованіші. Хоча, звісно, бувають і винятки. Леді Енид така бундючна, що аж гидко, і при цьому, як кажуть, вона найслабша не лише серед найстарших, а серед усіх старших сестер. А от леді Ейрін, дарма що королівська дочка, дуже скромна й чемна дівчина, більше схожа навіть не на відьму, а на зразкову студентку-чаклунку.

— І це на краще, — промовив Пиліб. — Нашому світові бракувало тільки чванькуватої відьми з Первісною Іскрою. А вона дуже могутня?

— Судячи з того, як громила чудовиськ після п’яти годин безперервної битви з ними, так, дуже могутня. Зараз вона друга за силою відьма в Сестринстві, поступається тільки леді Ріані. І зваж на те, що її Іскра пробудилася лише в середині монфовіра.

Пиліб повільно кивнув:

— І хтозна, що буде далі. Як на мене, то краще б Первісна залишалася там, де була раніше, і не втручалась у хід земних подій. На відміну від багатьох наших колеґ, я не дуже переймаюся тим, що тепер відьми стануть іще впливовішими. Зрештою, вони й без того попихають усіма Північними Королівствам; он як нахабно всадовили на катерлахський трон свого брата-відьмака, який ще півроку тому не знав, хто він насправді, й мандрував Абрадом, розважаючи дітлахів простенькими фокусами… Та біс із ним, із тим Катерлахом. Мене, Шимасе, найбільше лякають намагання Ан Нувіну заволодіти Первісною Іскрою. Страшно й подумати, до чого це може призвести. Якісь десять днів тому все висіло на волосинці, навіть на павутинці. Якби пророцтва не зійшлися в точці доповнення, то…

— Нічого б непоправного не сталося, Пилібе, — заспокійливо мовив Шимас. — Це була б особиста траґедія для окремих людей, які втратили б дочку, сестру, родичку, подругу. Світ, безумовно, збіднів би без цієї чарівної й дуже розумної дівчини. Але Ворогові не дісталася б Первісна, я цього певен. Леді Ейрін не така самозакохана, щоб рятувати своє життя за будь-яку ціну. Вона б радше загинула, ніж віддалась Ан Нувінові. — Він узяв до рук уже охололу чашку, наслав на неї розігрівальні чари і з насолодою відпив ковток смачного та запашного напою. Пилібові рідні завжди надсилали йому найкращий чай зі свого врожаю. — Шкода, що так і не випало нагоди побувати на Талев Ґвалаху. На зворотному шляху ми збиралися туди завернути — капітан хотів закупити на зароблені гроші чаю.

— Ну, ти й сам тепер можеш туди навідатися, — зауважив Пиліб. — З такою швидкістю тобі знадобиться не більше чотирьох днів. А Талев Ґвалах вартий того, часом я дуже за ним сумую. Не був там уже сім років. Улітку, мабуть, поїду. Все кину — і поїду. На щастя, ти повернувся цілим і неушкодженим, тепер позбавиш мене цієї мороки з керівництвом кафедрою.

— Не сподобалося? — запитав