Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

—Принаймні поцілунки в законі.

Лестерн усміхнувся, продовжуючи зминати плечі. Я намагалася приховати біль, що відвідала мене.

Я довго дивилася в кобальтові очі, намагаючись думати про щось інше, крім кінця цього дня. Я намагалася не думати про те, що станеться, коли Росс схопить нас; що він зробить.

Не можучи більше стримувати біль, я скинула руки хлопця і попрямувала до своєї сукні.

—Іди, - м'яко повторила я. —Мені ще потрібно зробити зачіску та макіяж.

—Ти прекрасна без макіяжу.

Я на мить перестала дихати. Значить він нічого не помітив.

—Лестерне, - наполегливо сказала я.

Акоста цокнув язиком.

—Це обов'язково?

—Обов'язково нікуди.

Лестерн ривком узяв свій піджак, краватку і повільно нахилився до мого вуха, цілуючи його і шепочучи:

—Кохаю тебе.

Я лише кивнула. Лестерн зник за дверима.

Стягнувши сукню з вішалки, я притиснула її до грудей, благаючи долю і всесвіт, щоб цей вечір не закінчився плачевно. Ні для мене. Ні для Лестерна.

***

Росс стояв навпроти дзеркала, поправляючи піджак. Я повільно підійшла до нього, голосно постукуючи підборами.

—Ти виглядаєш як справжній чоловік, - тихо сказала я, стоячи за Харісоном, який намагався зав'язати краватку. —Давай допоможу.

Хлопець обернувся до мене обличчям, надавши мені повну свободу дій. Його сірі очі ковзнули по моїй фігурі холодним поглядом, змінивши цікавість. Я могла прочитати голод у його райдужках, коли погляд Росса зупинився на моїх пишних грудях у глибокому, але тісному декольте. Проте Харісон лише відвів погляд, з крижаним спокоєм сказавши:

—Тобі слід було взяти інший розмір. Я не хочу, щоб хтось ще дивився на тебе.

На це й був розрахунок. Я хотіла повну свободу. Росс мав напитися і зав'язати бійку. Можливо, навіть доведеться зателефонувати до поліції, щоб повідомити про вбивство, якщо до цього дійде, звісно. Росс був непередбачуваний. Навіть я не була впевнена, що він знав про мене, а що ні. Можливо, він теж був дволикою тварюкою, як і я. Ми вели одну гру, але з різними уявленнями про перемогу. Кожен з нас мав свої цілі.

Від цієї думки я сильно затягла краватку на шиї хлопця. Він відпустив мої руки, сказав: «Достатньо», і послабив тканину. Я опустила голову з удаваним почуттям провини.

—Я хотів би, щоб ти одягла одну з коштовностей моєї матері.

Піднявши голову, я помітила спалахи світла в очах парубка. Це було світло, якого я не бачила дуже давно. Вчора його очі були сповнені темряви, зараз – світлом. Через секунду знову буде темрява.

Росс підійшов до столу, де вже стояла скринька. Він дбайливо відкрив її і покликав мене до себе.

—Обирай, що хочеш, - сказав він.

Я почала перебирати ювелірні вироби. Тут були обручки, сережки, браслети, кулони, підвіски. Але мою увагу привернуло звичайне білі намисто. Її намистинки були штучними перлами, що переливалися на світлі рожевими, срібними і злегка жовтими кольорами. Можливо, це навіть були справжнісінькі перли, враховуючи, що родина Харісонів була неймовірно багатою. Вони не могли терпіти бідняків; підробок, мабуть, теж.

Росс помітив, як я зачаровуючи перебирала прикрасу пальцями, і мовчки взяв її, одягнувши мені на шию.

Білий – колір невинності та доброти.

Коли хлопець застебнув на шиї намисто, його пальці пройшлися намистинками, плавно переходячи на ключицю і рухаючись до плечей. По моїй спині пробігли мурашки, але погляд був спрямований лише на прикрасу. Очі ж Росса – на мене. Тильна сторона його долоні плавно ковзнула по хребту, доходячи до кінця вирізу. Я продовжувала стояти покірно, дивлячись на намисто.

«Потерпи, ще трохи... Ще трохи, і цей жах закінчиться», - заспокоювала свідомість.

Харісон різко і грубо притиснув мене до себе, кладучи голову на оголене плече. Його губи креслили на ньому невідомий візерунок.

—Нам пора, - сказала я, бажаючи перервати транс хлопця.

—Ти дуже гарна дівчина сьогодні, - зізнався Росс. —Вульгарне плаття, яскраво-червона помада на пухких губах, нафарбовані вії, рум'яни на щоках, що підкреслюють твої вилиці. Ти знаєш, як підкорити чоловіка. Але кучері... - Росс перекинув все моє волосся на інший бік, дивлячись на мене через дзеркало. —Я терпіти не можу кучері.

—Я їх приберу.

—Ти думаєш, це можна пробачити?

Моє серце завмерло. Звідки я могла знати про таку нелюбов Харісона? Лестерн мав сказати мені?

Я винувато опустила голову, благаючи долю сжалітися наді мною.

—Дивись мені в очі, Мелл-Мелл, я з тобою розмовляю.

Я підняла погляд, намагаючись вселити в нього всю жалість до себе та свого існування.

—Ні-ні, - пролепетав хлопець, торкаючись пальцями куточків моїх очей. —Не варто сліз. Сьогодні вечір не смутку, а радості. Новий рік йде, поступаючись місцем новому. Так і ти поступися місцем своєї гордості, упертості і марнославства. Будь горда тим, що дала тобі природа, але не забувай, хто твій чоловік. Не будь розпусницею, але й не блідою поганкою поряд зі мною.

Рука хлопця знову почала повторювати контур мого хребта. Я слухняно кивнула, додаючи:

—Я зроблю все, що ти забажаєш.

—Чудово, - м'яко відрізав Росс, відступаючи вбік. —А тепер прибери цей кошмар на голові.

Поправивши волосся, я попросила у Харісона гребінець. Просити плойку – дорівнювало відмові. У кімнаті хлопця ніколи б не знайшлося такої речі, а назад у кімнату Росс навряд чи мене відпустив би. «Всі будуть дивитися», - повторював він.

З кожною хвилиною хлопець все наполегливіше і сильніше підганяв мене. Локони не хотіли слухатися, заплутуючись у гребінці і все більше роблячи моє волосся пишнішим і пишнішим. Я змочувала їх водою – це допомогло лише наполовину.

Коли часу залишалося десять хвилин, Росс не витримав і сам узяв гребінець до рук, починаючи болісно проводити нею по волоссю. На моїх очах застигли сльози. Я непомітно вщипнула себе, нагадуючи, що є речі куди гірше, ніж розчісування волосся. Тоді сльози вирішили повернутися назад у свій світ.