Валентин Лукіч Чемеріс - Ярославна

граніту, що не мають аналогів у світі – ні за хімічним складом, ні за фізичною структурою. Так з’явилися кам’яні узвишшя, найвищі на Донбасі. Деякі з них мають вигляд куполоподібних горбів – Токмак-Могила, Бельмак-Могила, Корсак-Могила, вони здіймаються на висоту 324 м над рівнем моря. Вчені називають «Кам’яні Могили» містом мертвих, його оточують два кільця курганів, там поховані найзнатніші представники давніх племен. Посеред степу стоять скіфські кам’яні баби. Деякі історики вважають, що саме там відбулася битва на річці Калка у 1223 році, сумна і тяжка для руських В пам’ять про 300 000 загиблих у битві споруджено меморіал з хрестом і капличкою. На ній напис: «Каплиця преподобного Іллі Муромця. Збудовано Спілкою козаків південно-східної України «Військо Запорізьке» та Спілкою козаків Донбасу «Свобода» на честь 2000-річчя Різдва Христового, 777-річчя битви на Калці, 55-річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ця подія буде нагадувати майбутнім поколінням, що історія – це кров предків, і вона вчить не йти вдруге шляхами безславними».(обратно) 40

Особливо в останні роки.

(обратно) 41

Язичництво (язицтво) – загальна назва дохристиянських політеїстичних релігій на відміну від монотеїстичних; поганство. Не плутати з язиченням – плітки, пересуди. Звідси язичити – розпускати плітки. А вже язичище – збільшено до язик. Хоча язичник – той, хто визнає язичество, ідоловірець. (Але є застаріла форма синоніма – пліткар, базіка). Язичество – ненауковий термін богословського походження, що вкорінився головно в християнській літературі, як зневажливе ставлення апологетів т. зв. «світових» і «вищих» релігій до первісних релігійних вірувань і культів. Церковні автори язичество визнають як дикунство і варварство, забуваючи, що у всіх «світових» релігіях (християнство, іслам, буддизм, іудаїзм) основу обрядовості складають пережитки алогічних, первісно-анімістичних, тотемічних і фетишистських уявлень, що, власне, й називається язичництвом.

(обратно) 42

Це ще квіточки. Ягідки… Один коментатор, коментуючи видану російською мовою «Історію» Геродота (видавництво «Наука» – наука! – у Ленінграді в 1972 році змушує перського царя Дарія (коментар до книги четвертої Геродотової «Історії» здійснювати похід проти скіфів та їхніх кочовищ… Куди б ви думали? Та – «в Южную Россию». Проти скіфів… у південну Росію! Дарій ще міг не знати, де знаходиться Скіфія, але ж коментатори наукового видання «Історії» Геродота добре знали, де була Скіфія, але чомусь Дарія направили до тих скіфів, які мешкали на півдні Східної Європи у І тисячолітті до нашої ери! Тоді ж як назва Росія, як уже тут мовилося, почала з’являтися лише на початку XVI століття. Нашої, звісно, ери.

(обратно) 43

Аріозо – невелика арія вільної побудови. З італ. аріозо – «ніби арія». Каватина – лірико-оповідна оперна арія, яка відзначається простим пісенним складом.

(обратно) 44

Це вперше Галичина названа Україною.

(обратно) 45

В уяві давніх слов’ян – звичайно ж, пісенно-поетичній, – міфоло-гізований образ головної ріки. Лексема «Дунай» стала називним словом, що означає далеку, незнайому ріку – часом тривожну, здебільшого щасливу і недоступну – чи й море, взагалі – глибокі води. Для слов’ян Дунай був їхньою прабатьківщиною («Повість временних літ»), пам’ять про яку зберігалася досить довго. Ще Дунай – кордон благодатної землі і заповітна мета всіх поривань і мрій. В піснях «Дунай» – іноді образ вільного дівочого життя. Переправа через Дунай – символічний образ шлюбу, коли дівчина просить її перевезти через Дунай. Все незвичайне, далеке, незнане і загадкове, звичайно ж, трапляється там, на Дунаї, до якого і ходу немає. Часом Дунай – це міфологізований образ богатиря з руських билин. Іноді Дунай тече – звичайно ж, у піснях – і біля Києва, замінюючи собою Дніпро. Він лине у ті щасливі краї, куди простому люду не просто було дістатися.

(обратно) 46

«Оригінал («Літопису Руського» – В. Ч.) НАПИСАНО ДАВНЬОРУСЬКОЮ МОВОЮ (виділення моє – В.Ч.), в основі якої лежала жива мова русичів, нерідко навіть з діалектизмами, наявні в літопису також елементи старослов’янської лексики, фразеології, синтаксису. Мова ця нині важко доступна для досконалого розуміння її, вона потребує спеціальних філологічних знань, а літопис як пам’ятка – також знань історичного, хронологічного, археологічного, генеалогічного та іншого характеру, щоб серйозно її осягнути», – Л. Махновець, із передмови до «Літопису Руського».

(обратно) 47

Одним з перших припущення, що автором «Слова» є сам Ігор Святославич, виступив дослідник Н. Шарлемоня у 1952 році та деякі інші автори – це відображено в заголовку поеми, переконували вони – «Слово о полку Ігоревім – Ігоря, сина Святослава, онука Олегова». Але наукове співтовариство цю гіпотезу не підтримало, а присвійну конструкцію, яка виражає належність в заголовку, віднесли до слова «полк».

(обратно) 48

І все ж вживання назви «Україна», «український» для тих часів є суто умовним, адже тогочасне населення нинішніх українських земель усвідомлювало себе як «руське». Тож цілком правомірним для означення тих територій є терміни «Південна Русь», «Південно-Західна Русь», хоч і вони конвенційні і дещо умовні. Епітет «український» у ті часи все ще мав своє первісне значення: «окраїнний», не маючи – ще не маючи – етнічного забарвлення.

(обратно) 49

Див. А. Коваль, В. Копилов «1000 крилатих виразів української літературної мови». Афоризми. Літературні цитати. Образні вирази. Київ, «Наукова думка», 1964.

(обратно) 50

Предок великої рогатої худоби. В народній поезії – символ, втілення великої сили й хоробрості.

(обратно) 51

Себто знатного аристократичного походження. Те ж саме, що – високоосвічений, високопоставлений, високоповажний, високорослий, високопробний, високоталановитий, високошанований і т. д.

(обратно) 52

Свого часу Брянськ був заснований на р. Десні як укріплений пункт під назвою Бринь (пізніше Дебрянськ) чернігівськими князями. У 1500 році його захопила Московська Русь. Нині Брянськ – обласний і районний центр РФ.

(обратно) 53

Міфічний Див – а раптом він і справді колись існував? – залишився в історії як персонаж слов’янської міфології та слово в українській мові: «зловісна сила у вигляді птаха». Та ще прислів’я (закляте недобре побажання): «Щоб на тебе Див прийшов!..»

Та ще ця «зловісна сила» подарувала нам цілу низку слів: ДИВ («Ой там, на горі, дивний див, там соловейко гніздо звив»), ДИВО (ДИВина), ДИВак (той, хто викликає здивування, не інакше, як пращур слов’янського Дива), Дивакуватий (трохи ДИВний), ДИВацтво, ДИВитися, ДИВний, ДИВниця, ДИВно, ДИВовиддя, ДИВовижа, ДИВогляд, ДИВувати та інші. Можна лише подякувати слов’янському Диву за таке збагачення нашої мови!

(обратно)
Оглавление Перед мовою – передмоваДвадцять рядків, що принесли безсмертя Частина перша«Медовий» поїзд Галич – Новгород-Сіверський   ІЧи я в батька не кохана була?Єфросинія, галицька князівна, дочка Ярослава   II…І збирався він стати змієборцем на Русі