Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Тут твій знайомий розповів, що ти в минулі вихідні трохи попустував неподалік, — розсміявся Майстер. — Ти що, дійсно скупав в калюжі принца, сина Нілаон?

— Ну, як скупав? Так вийшло, що калюжа сама захотіла з ними зустрітися і побігла їм назустріч, — віджартувався він. — Та й не знав я тоді, якій великій шишці допоміг вмитися.

— Ніку! Ніку! Ніку! А можеш мені показати такий фокус? — згораючи від нетерпіння, смикала його за рукав Істер.

— Ні, Істер. Я поки ще погано контролюю силу заклинання, тому ти вся з ніг до голови будеш мокрою. Навіщо твоїй мамі зайвої роботи додавати?

— Ну будь ласка. Будь ласка, — продовжувала випрошувати маленьку виставу дівчинка.

— Давай. Ми теж подивимося, — приєдналися до неї гноми. — Нам ось вмитися треба. Тому на нас можеш і показати.

— Ще дві маленькі дитини, — пожартував учень. — Ну, нехай. Принесіть відро води і давайте цих брудних гномів відмиємо.

Гноми, які не так часто бачили магічні заклинання, кинулися в майстерню за водою. А решта всілися на лавці у дворі подивитися виставу. Гноми принесли води, роздяглися до пояса і зайняли місце, чекаючи, що ж відбудеться далі. Просто вилити на гномів воду, здалося йому занадто простим. Він не хотів розчарувати дітей, тому вирішив трохи подовжити виставу. Зібравшись, він спочатку змусив воду крутитися у відрах, потім почав поступово витончувати обертову водяну спіраль, піднімаючи воду з відер. Деякий час перед щасливими гномами оберталися водяні стовпи. Нік зрозумів, що зробив помилку. Він не знав, як з обертових стовпів частинами перемістити воду ближче до облич гномів. Це він ще не вчився робити. Щоб хоч якось закінчити, він вирішив стиснути стовпи назад, до розмірів відра, та перемістити на гномів. Але цього разу задумане вийшло не дуже добре. Концентрації і вміння йому не вистачило, тому вийшла не дуже приємна ситуація. Вода, зіщулившись, та отримавши поштовх, з силою молота вдарила в обличчя обом гномам. І якщо Рун похитнувся, але встояв, то Ереда просто знесло на землю.

— Вибач, Ереде, вибач, — повторював Нік, кинувшись піднімати з землі гнома. — Я ж казав, що ще погано вмію. Давай піднімайся.

Він намагався підняти важенного гнома, а той сидів у калюжі води і сміявся.

— Та облиш ти його, Ніку, — сміявся поруч Рун. — Он зате як гарно вимив йому фізіономію. Що йому дубовому буде.

— Блін. Я так перелякався. І ти мене вибач, Руне, — він повернувся подивитися на другого гнома, що сміявся, й побачив, як все сімейство Окертуза зігнулося навпіл від сміху. — Ну чого ви ржете? Ну, не вийшло у мене все зробити правильно. Я тільки почав вчитися.

— Чудово! Чудово! А можна ще один фокус? — кинулася до нього Істер.

— Ні, на сьогодні досить. Ось навчуся добре, тоді й буду показувати.

— Гаразд. Давайте накривати на стіл, — переставши сміятися, скомандувала Раті, дружина коваля. — У мене вже все готово. Пообідаємо.

Під час обіду з усіх боків на гномів сипалися жарти. Вони анітрохи не ображалися і були задоволені, що взяли участь у виставі. Радості у них було не менше, ніж у дітей, від побаченого. Всі наїлися та з задоволенням відпочивали в приємній тіні величезного дерева. Нік витягнув Окертуза в крамницю, щоб розпитати про справи.

— Як тиждень минув? Торг був? — запитав він, коли вони всілися в крамниці.

— Зовсім слабенько, — відповів засмучений Майстер. — Ти знаєш, я вже розумію, що майстерню мені не врятувати. Грошей на виплати та на дозвіл на наступний рік мені не назбирати.

— А як же ярмарок? Може, там вдасться продати достатньо?

— Та ні. Навіть якщо продамо весь товар, що є, й половини суми не наберемо. Поки ще не знаю, що робити. Напевно, після ярмарку будемо все продавати і виїжджати в інше місто. Може, в Тату або Леіду. Там немає таких податків і нам вистачить на нову майстерню та на дозвіл робити зброю.

— Погано. А ти Раті і дітям вже говорив?

— Раті говорив. Та вона й сама бачить, як справи йдуть останнім часом. А Ігве, напевно, здогадується.

— А що Еред і Рун?

— Вони поїдуть зі мною. Тут, в Оері, навряд чи хто захоче гномів взяти. Останнім часом їх недолюблюють, та й мито за них більше платити треба. Кому охота витрачати зайві гроші?

— Ти, головне, не розкисай. Може, щось і вийде зробити. Почекай, у мене з’явилася одна ідея. Не впевнений, що вона тобі допоможе, але спробувати варто.

Нік виглянув у двір та покликав в крамницю Цифріта.

— Слухай, Цифріте, ти ж вже скоро будеш закінчувати свою Академію?

— Так. Ще півроку.

— А ти хоч чомусь там навчився за весь час?

— Звичайно. Ображаєш. Я кращий учень в Академії, думаю, закінчу її з відзнакою.

— Ну, от і добре. Ти все рвався мені віддячити. Є така пропозиція. Давай ти зробиш оцінку та аналіз роботи майстерні Окертуза. А то у нього зовсім справи погано йдуть. Може, після аналізу ти зможеш хоч щось підказати, щоб поліпшити ситуацію. Буде тобі практика і йому може допоможеш. Окертузе, ти ж не проти, якщо Цифріт з точки зору скарбника все тут вивчить? — звернувся Нік з питанням до Майстра.

— Та ні. Не проти. Роботи майже немає, тому заважати особливо він мені не буде. Нехай робить. Я не думаю, що це допоможе, але хоч буду мати оцінку майна перед