Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Решту ранку Тес провела біля ліжка Рейлі, де після непевного початку пересвідчилася, що у неї досить непогано виходить розмовляти з ним. Уникаючи говорити про останні події і майже нічого не знаючи про його життя, вона зосередилася на власному минулому і стала розповідати йому про свої пригоди під час археологічних пошуків, про свої успіхи та невдачі, смішні історії про Кім — про все, що спадало їй на думку.

Елені заглянула до кімнати опівдні і запросила Тес пообідати. Момент був вибраний вдало, бо іще трохи — і Тес не знала б, про що розповідати, невпинно наближаючись до того моменту, коли довелося б розказати про те, що їм обом довелося недавно пережити. Їй і досі не хотілося говорити про щось серйозне, поки він був непритомний.

Мавромарас повернувся з консультації, і Тес повідомила йому, що вже думала про перевезення Рейлі до острова Родос, але вважає за краще залишити його тут, доки лікар та його дружина не заперечуватимуть проти їхнього перебування. Господарі були задоволені таким рішенням Тес і чітко дали їй зрозуміти, що вона і Рейлі можуть залишатися тут до того часу, коли доведеться приймати якесь кардинальне рішення стосовно стану здоров'я її друга.

Решту дня і більшу частину наступного ранку Тес провела біля ліжка Рейлі, а після обіду їй захотілося пройтися. Помітивши, що шторм уже суттєво стишився, вона вирішила цього разу зробити довшу прогулянку.

Буревій вгамувався і перетворився на сильний бриз, а дощ, дякувати Богові, нарешті остаточно вщух. Хоча в небі над островом і досі юрмилися темнопузі хмари, Тес вирішила, що місто має досить привабливий вигляд. Його не спотворила жодна модернова споруда, і воно зберегло у недоторканості увесь шарм своєї нехитрої історії. Вузенькі вулички і мальовничі будинки діяли на неї заспокійливо, а привітні усмішки перехожих втішали і заспокоювали її. Мавромарас вже розповідав їй, що під час Другої світової війни Симі пережив скрутні часи, бо значна частина його мешканців зібрала свої пожитки і полишила острів через часті бомбові удари, яких завдавали то союзники по антигітлерівській коаліції, то країни осі, які змінювали одне одного в ролі окупантів. На щастя, за останні роки сталося суттєве покращення перспектив острова. Тепер він знову процвітав, бо мешканці Афін та іноземці, приваблювані його принадами, скуповували старі будинки і турботливо, з любов'ю, відновлювали їх, повертаючи їхню колишню красу.

Тес зійшла кам'яними сходами Калі Страти повз старовинного музею і вийшла до руїн замку, збудованого на початку XV століття рицарями святого Іоанна на місці набагато давнішої фортифікаційної споруди і зруйнованого вибухом боєприпасів, які там у війну складували німці. Поблукавши цим пам'ятним місцем, вона зупинилася біля меморіальної дошки на честь француза Філібера Нілакського, який був Великим магістром рицарів. «Знову рицарі — навіть у цьому Богом забутому куточку світу», — подумала Тес, згадуючи тамплієрів і милуючись мальовничим краєвидом бухти і моря з білими вершечками хвиль, який розстилався перед нею. Спостерігаючи за ластівками, які шугали в деревах біля старого вітряка, вона побачила, як з іще сонного порту виходив поодинокий корабель, напевно, траулер. Вид безкрайнього блакитного простору, що оточував острів, сколихнув у її душі якийсь неясний неспокій. Намагаючись позбутися цього, Тес вирішила з'їздити на той берег, де знайшли її та Рейлі.

Вона попрямувала до центральної площі, знайшла там водія, який їхав до монастиря в Панормітісі, що біля невеличкого поселення Маратонди. Після нетривалої і тряської подорожі він висадив Тес на околиці містечка. Коли вона проходила повз купки будинків, то надибала двох рибалок, які врятували її та Рейлі. Чоловіки надзвичайно зраділи і заходилися умовляти випити з ними філіжанку кави в маленькій місцевій таверні. Тес люб'язно погодилася.

Попри суворі обмеження, накладені на їхню розмову мовним бар'єром, Тес здогадалася, що були знайдені нові уламки водолазного судна. Рибалки провели її до невеликого сараю за таверною і показали шматки дерева та скловолокна, підібрані на березі затоки. Спогади про шторм і катастрофу наринули на Тес, і їй стало сумно при згадці про чоловіків, які загинули на «Савароні», і чиї тіла вже ніхто і ніколи не знайде.

Тес подякувала рибалкам і незабаром уже йшла пустинним, відкритим усім вітрам берегом. Бриз доніс до неї збадьорюючий запах спіненого моря, і вона з полегшенням побачила перші проблиски сонця, яке після своєї довгої відсутності пробивалося через хмари. Човгаючи ногами по піску, вона йшла вздовж лінії води, і в її уяві спливали неясні спогади про той важливий ранок.

На дальньому боці пляжу, звідки вже не було видно маленького поселення, розташованого біля бухти, Тес натрапила на чорні валуни, що стирчали з піску. Видершись на один із них, вона знайшла пласку ділянку і сіла, охопивши руками коліна і вдивляючись в море. Далеко від берега з води стриміла велика скеля, навколо якої плескалися маленькі хвилі з білими вершечками. Ця зловісна скеля була ще однією небезпекою, якої їй та Рейлі вдалося уникнути. Зачувши крики чайок, Тес підвела очі й побачила двох птахів, що, наче розважаючись, шугали вниз, підбираючи мертву рибу.

Раптом вона усвідомила, що по щоках у неї котяться сльози. Насправді вона не ридала і навіть не плакала. Сльози з'явилися самі по собі. Потім вони зникли так само несподівано, як і з'явилися, і Тес збагнула, що тремтить, але не від холоду. Це було щось первісне; воно йшло з глибини її єства. Відчуваючи потребу якось позбутися цього неприємного стану, Тес підвелася і пішла далі. Пробираючись поміж кам'яних валунів, вона знайшла вузьку стежину, що зміїлася вздовж берега.

Стежкою Тес пройшла повз іще трьох скелястих виступів і опинилася біля іншої, більш віддаленої затоки на південному краю острова. Не видно було жодної дороги, яка б вела туди. Незайманий піщаний берег вигинався дугою і закінчувався ще одним кам'яним узвишшям, яке переходило у зубчастий виступ.

Крізь сутінки, що вже наближалися, вона поглянула на берег, і увагу її привернув якийсь дивний предмет.