Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

Оттенгаузена, Донавайці засіли ex opposito [13] нашого табору у вигідному місці.

Для безпеки від поля, генерал Подобайло дав ордонанс бити густим вогнем на драгунів. Багато з них попрощалося з цим світам Паші вийшли в поле на місце, догідне для шику. А втім драгунія Тізенгаузена завернула, кірасири, шванкуючи кіньми, відійшли за ліс, артилерія запрягла коні і рейтарувала дозаду. Що сталося, non constat.

* * *

Це Радивил дістав вістку від розбитої своєї сотні, що від Бабині через Прип’ять переправляється величезне військо.

Ранений у бою поручик доповідав уриваним гарячковим голосом.

- Dux hostium [14], другий по Хмельницькому принципал іде на нас, князю.

Радивил зблід.

- Кричевський! - прошепотів.

- Усіх зібрати в Річиці! Залишити Подобайла. Інакше попадемо в два вогні. Ззаду Кричевський, спереду Подобайло!

Відтягнувши свої сили від Дніпра, Радивил почав окопуватися. В той час прискакав конем посланець від майора Шварцгофа, команданта таборів у Річиці. Радивил зім’яв листа. Майор доносив, що Кричевський іде на Річицю.

Підійшов до гурту старшин, що роздивляли на швидку руку креслений план ситуації.

- Коби знати, де той чорт ударить! - хвилювався Радивил. - На Річицю, чи на нас!

Вирішив вислати один відділ в допомогу Річиці, а другий на шлях, куди міг наближатися до нього Кричевський. У пишному гусарському строї глядів тепер, як маліє його розчленована сила. А так хотілося мати усіх разом, один залізний п’ястук, що безпощадно розчавив би хлопських ребеліянтів.

А десь там, куди глядів тепер Радивил, за багнами й лісами Кричевський форсував Прип’ять. Ішов дрібний впертий дощ, розливи і болотяні рівнини утруднювали перехід. Усе довкола потопало в болоті і в мряці. Військо бродило в воді по пояс і шию, весь бойовий вантаж, бочівки з порохом, зброю і харчі, несли високо над головою.

Марко глядів з берега на цей дивовижний похід. Сотні голів порушалося звільна по спокійному плесі ріки, сотні постатей воліклося багнами і зникало в заростях. Там далеко в лісі вони виходили на тверду землю і шикувалися в відділи. Без відпочинку і без зупинки вони йшли далі.

По двох днях важкого маршу ліс скінчився. Військо не виходило на розлоге поле і нічим не зрадило своєї приявності. Закритий зеленню бору, Марко розглядав далеке місто.

Річиця горіла. Литовські війська отаборилися під містом у чотирикутнику возів, скованих грубими ланцями. Дими пожеж тягли ліниво у дрібному дощі й накривали туманом догоряюче місто і табір.

До Марка під’їхав Кричевський з полковниками. Усі приглядалися мовчки литовській піхоті; відділи готовилися жваво до оборони. Копали і поглиблювали рови, а землею засипали сковані вози. Уставляли до стрілу гармати й важкі гаківниці. Внутрі табору видніли колірові прапорці кінних хоругов драгунів і рейтарів. Стояли кінь при коні готові до скоку, до удару, до штурму.

- Оце і добре, - промовив Кричевський, - табір знає про нас і напевне зажадав помочі у Радивила. Очевидно, Радивил і не думає тепер рушати проти гетьмана. А кожна година вельми корисна для нас!

Він дав знак рукою. Старшини поскакали до своїх відділів. І незабаром з лісу виступили тисячі воїнів. Ставали в бойових шиках сотні і полки, окопувалися на краях лісу і багон, зникали серед заростів і знову заливали довгим вужем зелене Полісся. Литовський табір принишк, завмер, зі страхом зорив рухи військ Кричевського.

По полудні справа надбігли допоміжні кінні сотні від Радивила. З криками радості прийняли їх у литовському таборі. Кричевський тільки підсміхався на ці голоси радості, що пливли полями, відбивалися від стін старезних вільх і смерек лісу і губилися в дощовій завісі вечірнього сумерку.

Ніч минула спокійно. В таборі литовців ніхто не спав. Майор Шварцгоф і його збройні відділи не скидали бойових блях. Безсонно ждали ранку, а з ним і страшного штурму впертого і нещадного.

Напруження поготівля зросло до крайніх меж над ранок. З хвилини на хвилину сподівалися наступу Кричевського, Ще густі мряки вкривали околицю, і ні один шерех не порушував таємничої тиші.

Із сходом сонця моряки піднеслися, і слабий вітер звіяв останні тонкі повісма вологості. Згодом з’явився край лісу, позолочений сонцем. В окопах не було нікого.

В тиші й нерухомості табір чекав до полудня. Тоді обережно в напрямі лісу виїхала розвідча хоругов.

Ліс був порожній. Тільки у верхів’ях дерев співали птахи, вдалі скреготіли сороки, а в хащах цвірінькали горобці. Ні одного воїна, ні живої людини. Кричевський з цілим військом провалився наче під землю.

В глибині лісу розвідники зловили двох поліщуків, що пленталися біля спалених хат якоїсь лісної оселі. Вони мовчали. Стояли з зав’язаними руками й понуро гляділи в лице майора.

Шварцгоф бісився. Поміж в’язи вложили одному з юнаків кусень заліза і скручували посторонок. Юнак закинув тільки ясний чуб і затиснув щелепи. Мовчав. Тоді взяли його на муки.

Другий стояв спокійно, вп’яливши очі в край неба. Його підсмалювали горючим віхтем соломи. Зблід.

- Де Кричевський, хлопе? - ревів зі злими вогнями в очах німецький рейтар.

Шварцгольц кивнув головою:

- Скатувати драба!

В’язнів відвели, поштовхуючи рукоятями палашів. Тінь непевности лягла над табором, тінь гірша, як ворожа навала, як штурм тисяч невгнутих твердих хлопів. Шварцгольц звісив голову. Не спав цілу ніч, і тепер приходиться чатувати, чатувати. Здалеку доходили стогони катованих і дратували його ще більше.

- Сказали хлопи що?

- Ні!

- Живуть?

- Ні!

- Всі вони однакові! - прогугнявив до себе.

Тепер вислав рапорт до Радивила з дивною вісткою про чудний маневр Кричевського. Але Радивил уже знав про наказного гетьмана. Кричевський, якого він сподівався з півночі, появився з полудня. Радивил мусів у поспіху перекопувати табір. Його оборонні споруди були звернені на північ, тепер треба було боронитися з півдня.

Кричевський минув лісами знищені села і сплюндровані двори і, пройшовши десятки миль манівцями, став з регіментами хлопськими на полудні від литовського табору.

* * *

Діаріуш сотника Марка, київського полку, під регіментом наказного гетьмана пана полковника Кричевського.

З-під Лоєва, - 29 юлія. Вночі регіментар об’їхав у сто коней ворожий обоз. Опісля скликав consilium de praesens, були отамани і полковник Пішко. Усі ми бачили, що бій буде пропащий і не вірили, що від гетьмана могли прийти листи з упевненням помочі достаточної і значної.

Наказний гетьман казав, що незрушенно маєм стояти, програємо бій, чи виграємо. Ворога треба бити частями. Він розділений в Лоеві і в Річиці Його певне не зможемо розбити, але мусимо