Щепан Твардох - Морфій

Запарив іще чаю, посидів за столом, довго сидів. Ні про що не думав, просто сидів і насправді ні про що не думав, просто був. Довго.

Потім згадав собі про теку, в якій Саломея збирала мої рисунки. Дістав її, розгорнув, висипав шкіци на підлогу.

Я не вмію рисувати. Рисувальник із мене ніякий. Не маю ні краплі таланту. З великою натугою вник у технічні правила, як ловити перспективу, перетини ліній, як скомпонувати основу, тоді обриси, додати деталі та фактуру.

Дупа Саломеї. На іншому — груди, розілляті, бо лежить на плечах, розведені ноги, сором. То не вона. Зад. Талія. Плечі. Цицьки. Живіт. Пасма, коли сидить, нахилившись уперед, лице закрите волоссям. Це її тіло, але це не вона.

Зібрав усю ту мазню, безцеремонно її зминаючи, забрав до кухні та й почав один за іншим кидати аркуші у вогонь. Не квапився.

Саля повернулася. Зайшла в кухню.

— Хліб купила, картоплю, півфунта масла, доброї ковбаси, горілку, шоколад і свіжу курку, хоча й худу, і трохи овочів. Зроблю бульйон, і м’ясо буде, на вечерю зроблю. Заплатила, ніби воно все золоте. Рисунки палиш. Шкода.

— Вони погані.

— Погані. Але я любила, щоб ти мене рисував.

— Не вмію рисувати.

— То неважливо. Але як хочеш палити — то пали.

Спалив решту. Сів за столом, Саля подала мені горілки у склянці, хліба і ковбаси, тож я випив, закусив і дивився, як вона метушиться, патрає курку і готує воду на бульйон.

Коли все вже було готове, накритий горнець буркотів собі спокійно на слабкому вогні, Саля запитала:

— Покохаємося зараз? Даси мені ще грошей?

— Дав би і без кохання.

— Я тебе завжди любила, Костя, то й кохатися з тобою люблю. А морфію хочеш?

— Дай.

І дала. Ми пішли до ліжка, Саля до золотоголкого шприца набрала розчину з ніяк не підписаної пляшечки, зав’язала мені на передпліччі джґут, вколола у вену.

Відчув знайоме тепло, проте ніби здалеку. Ніби розчин був дуже розбавлений, тільки тінь нещодавніх, проте далеких досвідів.

Саломея делікатно роздягла мене, ніби роздягала дитину. Куртку ще раніше я сам зняв, тому зараз вона мучилася з кавалерійськими чоботами, аж нарешті зняла, потім розстібнула мені штани і сорочку, делікатно познімала їх із мене, потім розгорнула якийсь порошок, мабуть, кокаїн, втягла його носом і сама роздяглася, і я побачив її тіло: повні стегна і живіт, дуже гарні та важкі груди, усе біле, як молоко або як смерть.

Потім довго цілувала мене, хоча на початку я не міг нормально всього досягти, але потім, коли я вже поволі відпливав у несвідомість, тіло раптом запрацювало так, як і мало, тому кохалися ми недовго, а я був тільки півсвідомий, а потім заснув, а потім вона знову розбудила мене поцілунками.

— Люблю тебе і люблю твого звіра, Константи.

— Не треба брехати.

— Не брешу. Люблю тебе. Ти зараз якийсь інакший; тоді я тебе теж любила, ти був як дикий, поранений звір. Метався. А тепер уже ні, тепер я ще більше тебе люблю. Даси мені ще грошей?

— Дам. Давай з’їмо ту курку.

І ми їли зварену в бульйоні курку, двері були замкнені, в оселі Салі було тепло, волого і тьмаво, на стінах, як завжди, квітнув грибок, а потім ми разом пішли спати, і я спав із нею, бо мені бракувало спати під однією периною з теплим, м’яким жіночим тілом, а вранці я прокинувся перед нею і хотів тихенько вийти.

У кухні одягнув цивільний костюм, але мав намір і далі діяти як Бальдур фон Штрахвіц, і ті свої документи з магічним диском заховав до кишені, заткнув за пояс зауер, мундир, спорядження та військові чоботи заховав до валізки.

Гроші для Салі, для Салі Зильберман. Поклав на стіл тридцять доларів.

Коли був уже біля дверей, Саля вийшла до мене, загорнута в коц, а під коцом гола.

— Ти вже не повернешся до мене, правда, Костя?

— Не повернуся.

— Гроші мені залишив?

— На столі. Всього тобі доброго, Саломеє.

— Так. Я ще піду трохи посплю.

— Добре.

Вийшов. Був іще досвіток, сонце заледве встало, і було холодно, а я не хотів іти додому, не хотів до шоколадного дому, тому що боявся духів.

Пішов у напрямку Старого Міста, але звернув у Карову, східцями вийшов під укіс, трохи засапавшись.

Над містом сірі хмари, але принаймні не сніжить. Не знаю, що далі, але вперше в житті мені це не вадить, бо я нараз знаю, невідь-звідки знаю, що подіям достатньо дозволити відбуватися.

На будівлі Польського гігієнічного товариства двоє підлітків розклеювали жовті оголошення. Один тримав аркуш, другий мастив аркуш пензлем, тоді притискали до стіни, далі наступний, саме клеїли третій, а я підійшов до першого.

Такий собі Ганс Франк проголошує створення Генеральної губернії на зайнятих територіях Польщі. Не помилявся Штайфер; щось тут мусить постати. Питання, чим воно виявиться.

Пішов далі, Краківським, Трембацькою, аж на Фредра. Щоразу більше бруківки приведено до ладу, очищено, дороги вирівняли, але місто далі тоне в багні. На Фредра троє старих жидів розкопували могилу.

— Що робите, люди? — запитав я, здивований.

— Загадали повсюдну ексгумацію, то й викопуємо, де казали.

Дно було вже глибоке, зазирнув усередину. Видно було тіло, жіноче тіло — сукенка. Обкопували її лопатами. Сукенка брудна, але на ній видно дрібні білі квіточки. Трояндочки. Завжди любив літні плаття в трояндочки.

— Покиньте ті лопати та й витягніть її нарешті, — наказав я.

З неохотою глянули на мене.

— Як ти, пане, такий мудрий, то сам собі її витягай, — буркнув один.

— Nicht frech werden, Jude. Du sprichst zu einem Deutschen,[219] — відбуркнув я.

Чому я те зробив? Я зробив це без «чому». Я зробив це, бо не хотів, щоб вони вістрям лопати пошкодили вже вбите тіло, а цього я не хотів, бо не хотів.

Перезирнулись, позирнули на мене, страху більше, ніж неохоти. Відклали лопати, почали руками відкопувати труп, відкопали його остаточно і витягли назовні. Смерділо.

Я наказав іще її прикрити, а поки не прикрили, придивився: труп як труп, нічого цікавого. Сукенка в трояндочки. Вік визначити неможливо, тіло брудне від землі. Жид накрив труп брезентом.

Вартовий перед Німецьким клубом упізнав мене, що позбавило потреби діставати документи Віллеманна, бо тут я остерігався представлятися Бальдуром.

Заходжу. Йду до її кабінету, мене минають люди, але я не минаю нікого, нікого не бачу. Заходжу без стуку. Я знав, що вона буде в себе, і вона в себе, у