Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

— Я люблю близьких мені людей і не збираюся з ними розлучатися. Але обставини змушують це зробити. — Почала міркувати. — Не можна уникнути урагану, якщо ти в його епіцентрі. Тоді що тобі лишається? Змиритись? Ні, це не варіант. Варто хоча б спробувати щось виправити, навіть якщо здається, що вже все вирішено. За щастя та дорогих тобі людей треба боротися. Інакше ніяк.

Я поплескала руками, змахуючи траву і бруд, потім заправила пасма, що випали, за вухо.

— Знаєш, адже один мій знайомий ніколи не був щасливим. — Ця думка раптово з'явилася в голові. — Мені не відомо, як проходило його життя, але я точно знаю, що він на багато чого піде заради того, щоб пізнати хоча б мить щастя. Схоже, це його єдина мета у життя. Жахливо, правда? — Я подивилася на пса. Той уважно слухав мене. — Ніхто такого не заслуговує.

Пальці намацали опале листя в траві і почали крутити його в руках.

Якщо б я розкрила ангельську силу, то остаточно перетворилася б на ангела і була б змушена підкоритися їхнім правилам. У мене була незвичайна ситуація. Рішення мала приймати Небесна Рада, а отже мені треба було домовитися з ними, не стерати спогади про мене і  не вбивати в очах інших.

— Мені потрібно дізнатися про всі нюанси, — заявила я. — Знання — це сила, адже так? Вони навіть ураган зупинять, якщо знати, як правильно їх застосовувати. Не можна поспішати, потрібно все вивчити, а потім придумати план. Впевнена, вихід має бути. І для одного шкідливого демона теж має знайтися дорога у щасливе майбутнє. Ми самі будуємо свою долю, незважаючи ні на що.

У мені прокинулася віра. Під напливом нових емоцій рішуче встала, обтрусила ноги та руки. Мені більше не хотілося сидіти на місці. Треба було щось робити.

— Я обов'язково знайду вихід, — впевнено заявила пітбулю.

«Сьогодні саме має прийти ангел впливу».

До повернення Хенка залишалося ще достатньо часу. Озирнулася довкола, намагаючись зрозуміти, в який бік йти. Я часто гуляла лісом: у знайомій місцевості орієнтувалася добре, але цього разу втекла в невідомому напрямку.

— Якщо не знаємо, куди йти, що треба робити? — Обернулась до пса. — Правильно, повернутись до початкової точки. Ти зі мною?

Я могла присягнутися, що якби пес був людиною, то зараз закотив би очі. Це було дивне відчуття: я начебто вловлювала його думки. Ні, не чула буквально, а ніби відчувала те, що він хоче мені донести. Щось подібне було з Тіною.

Пес підвівся і махнув головою убік.

— Хочеш, щоб я пішла разом із тобою? — уточнила про всяк випадок.

Його погляд говорив: «А хіба це не очевидно? Користуйся шансом, поки я не передумав, мале людисько».

— А ти певен, що нам у той бік? Не те, щоб я в тобі сумнівалася, але сам розумієш — йти в лісі за пітбулем трохи дивно.

Той пирхнув і пішов у невідомому напрямку. Інтуїція підказувала, що він знає, що робити, і йому варто довіритися. Подумала кілька секунд, а тоді пішла за ним. Все ж таки все моє життя — одна велика дивина.

«Навіть якщо він заведе мене до глушини лісу, мене обов'язково знайдуть. Ейден так точно. Час до приходу ангела впливу є. Я нічого не втрачаю».

Я слідувала за псом, а він велично йшов лісовою гущавиною. Мій провідник підтверджував той факт, що звичайною людиною мені ніколи не бути.

Через півгодини, коли у голові почались з'являтися картинки загубленої дівчини з собакою, ми дісталися до виходу з лісу. Мій новий друг не став проводжати мене до будинку. Він зупинився, кивнув на дорогу, а потім ліг на траву і заплющив очі. Весь його вигляд демонстрував, що далі його величність не має наміру продовжувати шлях.

Я подивилася на це дивне створіння, яке зараз старанно виражало байдужість. Після секунди роздумів не втрималася і погладила його за вухом. Той смикнув головою, розплющив очі і загарчав, ніби попереджаючи, що ще один такий рух і я залишусь без руки. Хоча на краю обурення я відчула його самовдоволення.

— Дякую, мій Лорде. — Щиро усміхнулась.

Він зміряв мене невдоволеним поглядом і заплющив очі, чітко даючи зрозуміти, щоб його більше не турбували.