Джек Лондон - Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09

Біллі скромно знизав плечима.

— Ну, в кожному разі, якщо мені пощастить продати Кесвелову шестерню, ми можемо заборгувати за місяць і купити цей фургон.

— А коней? — запитала Сексон.

— їх — пізніше, якщо дістану постійну роботу на два-три місяці. Погано тільки, що це затягнеться й на добрий шмат літа. Але ходімо до міста, я покажу тобі фургона.

Побачивши фургон, Сексон так запалилася, що цілу ніч не спала, поринувши в замрію. Кінець кінцем Кесвелову шестірню було продано, сплату місячних рахунків відкладено, і фургон перейшов у власність Робертсів.

Одного дощовитого ранку, два тижні опісля, тільки-но Біллі вийшов з дому, збираючись на цілий день на село по коні, як незабаром і повернувся.

— Збирайся! — гукнув він до Сексон з вулиці.— Вдягнись і виходь. Я маю щось тобі показати.

Вони поїхали до стайні в місті, і Біллі провів Сексон у великий критий задвірок. Там Біллі вивів перед неї пару міцних кобил, гнідих у яблуках, зі світлими гривами й хвостами.

— О, які красуні! Які красуні! — скрикнула Сексон, щокою притискаючись до оксамитної морди однієї кобили, тим часом як друга ревниво сопіла над самим її вухом.

— А хіба ж ні? — озвався Біллі, водячи кобил по дворі перед її зачарованими очима. — Кожна важить тисячу триста п’ятдесят фунтів — вони такі стрункі, що ніхто б і не подумав. Я й сам не йняв віри, доки не поставив на вагу. Разом важать дві тисячі сімсот сім фунтів. Два дні тому я їх випробував: добра вдача, ніякого ганджу, трудящі, звиклі до автомобілів і все таке. Ну, Сексон, як би вони виглядали в нашому фургоні?

Вабливий образ виринув у Сексон перед очима, але вона сумно похитала головою.

— Триста доларів готівкою — і вони наші,— провадив далі Біллі.— І це остаточна ціна. Власникові припекло грошей, він хоче чим швидше продати. Повір мені, Сексон, у місті на аукціоні така пара потягне п’ять сотень. Рідні сестри, обидві кобили, п’яти- й шестилітка, чистої бельгійської крові, матка їхня — премійована, я певно знаю. Триста доларів — і вони наші; власник згоден чекати три дні.

Жаль в очах Сексон змінився обуренням.

— Навіщо ти показав їх мені? Ти знаєш, що трьох сотень у нас нема. В мене вдома самих шість доларів, а ти й стількох не маєш.

— Може, ти гадаєш, що я лише задля цього й привів тебе сюди? — загадково відказав Біллі.— Ну, то ти помиляєшся.

Він замовк і облизав губи, зніяковіло переступаючи з ноги на ногу.

— Тепер слухай, і доки я не скінчу — ні пари з уст. Гаразд?

Сексон кивнула головою.

— Ні пари з уст?

Сексон знову слухняно кивнула головою.

— Отже, так, — почав нерішуче Біллі.— 3 Фріско приїхав сюди один парубійко, на прізвисько Молодий Сандо і Гордість Телеграф-Гілу{42}. Він боксер у важкій вазі і мав виступити в суботу ввечері проти Монтанця Реда, та тільки Монтанець звихнув собі вчора руку, тренуючись перед виступом. Організатори про це ані гугу. Бачиш, квитки геть-чисто всі розпродано і в суботу в цирку буде стовковище. Отож аби не повертати публіці грошей, вони випустять замість Монтанця мене. Я — ніби темна конячка. Ніхто мене не зна, навіть і Молодий Сандо. Він прийшов на ринг після мене. Я вдаватиму такого собі селюка-аматора, і назвуся, ну, хоча б Кінь Робертс.

Ні, ні, ще не все. Переможець дістане триста доларів готівкою. Та кажу ж тобі, помовч! Це певне діло — все одно, що п’яного пограбувати. Цей Сандо добрий боксер і все в нього гаразд. Я знаю його з газет. Тільки йому бракує кмітливості. Я неповороткий — знаю, так зате яг макітра в мене варить, і боксую я обома руками. Сандо в мене отут, у жмені,— то вже не сумнівайся!

Тепер ти вирішуй. Скажеш — «так» — коні наші; скажеш «ні» — так і буде, я наймаюся чистити стайні, щоб заробити на пару шкап. Але пам’ятай, Сексон, не на коней, а на шкап. Тільки не на мене зараз дивися, а на коней. І добре їх роздивися.

З болісним ваганням в очах глянула Сексон на чудових красунь.

— їх звати Гезл і Геті,— лукаво докинув Біллі.— Коли вони будуть наші, ми назвемо їх Ге-Ге.

Але Сексон забула про коней і бачила перед собою лише покалічене Біллине тіло, як того вечора після змагання з Чікагським Страхіттям. Вона хотіла щось заперечити, але Біллі, що прикипів поглядом до її губів, не дав їй:

— Ти тільки уяви собі: такі коні, та запряжені в наш фургон, а тоді поглянь збоку на все разом. Ну що — смакує?

— Але ж, Біллі,— ти зовсім не тренувався, — несподівано для себе вирвалося в неї.

— Пусте! — приснув він. — А хіба весь цей рік не був для мене тренуванням? Ноги в мене як залізні. Вони триматимуть мене, доки буде сила в кулаках, а сили мені не забракне. До того ж матч триватиме недовго. Він наскакує навально, а таких я швидко ухоркую. Я їх живцем ковтаю. Якби супротивник стриманий, витривалий — тоді б уже не те. А цього Сандо створено мені на убій. Я оброблю його, може, навіть за третім-четвертим раундом. Кажу тобі — це певне діло, — бігме, Сексон, мені навіть соромно брати гроші.

— Але мені страшно й подумати, що тобі можуть потовкти все тіло, — нерішуче заперечувала вона. — Якби я тебе менше кохала — то була б інша річ. А ну ж він тебе покалічить?

Біллі презирливо засміявся, гордий своєю молодістю й силою.

— Ти й не помітиш, що я виступав, хіба що Гезл та Геті нагадають. Та й те, що мені, Сексон, треба час від часу прикласти кулаки до чиєїсь мармизи. Ти ж знаєш, я можу цілі місяці ходити смирний та ніжний, мов ягня, а тоді враз так засверблять кулаки, що хоч кого зацідиш. Таж розумніше заспокоїти їх на шкурі Сандо і заробити за це триста доларів, аніж почубитися із якимось селюком, а тоді ще заплатити штраф у суді. Ну, глянь-бо ще раз на Гезл та Геті. Так наче й створені для ферми, і плідники з них добрі будуть, коли ми доберемось до місячної долини. І за плугом вони здужають.

Увечері перед матчем Сексон попрощалася з Біллі у чверть на дев’яту. А у чверть на десяту, пораючись коло гарячої води, льоду й усього, що могло б знадобитись, вона почула, як нараз хряснула хвіртка і пролунали швидкі