Джек Лондон - Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09

В Напській долині Біллі тричі відмовлявся від роботи. За Санта-Геленою Сексон аж підскочила з радощів, угледівши секвойї у невеликих каньйонах, які прорізували західні схили гірського пасма. В Калістозі, там, де кінчалася залізниця, вони надибали запряжені шестернею диліжанси, що сполучали Калістогу з Мідлтауном та Лоуер-Лейком. Біллі й Сексон порадилися, куди їм рушати далі. Дорога, якою їздили диліжанси, вела до округи Лейк, а не до моря, тож вони подалися на захід через гори в долину річки Рашн і вийшли біля Гелдсберга. Вони забарилися трохи в цій родючій долині, вкритій хмелем, хоча Біллі з презирством відмовився працювати поруч з індіянами, японцями та китайцями.

— Я б і години не витримав обіч них — так би й заїхав котромусь у макітру, — пояснив він. — Та й ця Рашн — така гарна річка. Нумо розташуймося тут і поплаваймо!

Повільно бралися вони на північ широкою родючою долиною, щасливі й безжурні, забувши про всяку роботу, а місячна долина маячіла перед ними золотою, але здійсненною колись у далині мрією. У Кловердейлі Біллі пощастило. Через недуги та якісь прикрі несподіванки у міських стайнях бракувало кучера. Щодня потяг висипав силу пасажирів, які прямували до Гайзерса, і ось

Біллі, не довго думаючи, сів на передок і взявся правити шестірнею, перевозячи гірськими дорогами повні диліжанси точно за графіком. Коли він їхав удруге, поруч із ним на високому передку сиділа Сексон. Наприкінці другого тижня повернувся на роботу колишній кучер. Біллі відмовився від постійної роботи, забрав свою платню, і вони рушили далі на північ.

Сексон підібрала дорогою щеня фокстер’єра і назвала його Посум на честь собаки місіс Гастінгс. Воно було ще таке мале, що скоро почало накульгувати, і Сексон мусила взяти його на руки, аж поки Біллі не посадив щеня собі на клунок, який ніс за плечима, і одразу забурчав, що воно вискубе йому все волосся на потилиці.

Вони проминули мальовничі виноградники Есті, коли збирання винограду вже кінчалось, і ввійшли до Юкаї, змокнувши до рубця під першим зимовим дощем.

— Ти пригадуєш, Сексон. — озвався Біллі,— як хутко мчав «Блукач» по воді? Отак і літо минулося непомітно. Час нам знайти собі притулок на зиму. Це містечко виглядає зовсім не зле. Передусім ми візьмемо собі на ніч кімнатку й обсушимося. А взавтра я піду на вивідки по стайнях; якщо підшукаю щось, ми наймемо собі халупку і тоді зможемо цілу зиму розкидати розумом, куди податися на той рік.

РОЗДІЛ XIII

Ця зима минула куди менш цікаво за попередню, і Сексон ще дужче почала цінувати кармельське товариство. В Юкаї вона зав’язала лише кілька поверхових знайомств. Тутешні мешканці скидалися на відомий їй оклендський робітничий люд, а котрі заможніші,— ті трималися осібно та роз’їжджали в автомобілях. Не було тут так, як в артистичній колонії, де товаришували одне з одним без уваги, в кого скільки грошей.

Проте, порівнюючи з оклендським життям, ця зима була все-таки приємніша. Біллі не дістав постійної роботи, і тому вони багато часу перебували разом і дружньо й щасливо жили душа в душу в своєму маленькому, винайнятому на зиму котеджі. Біллі траплялася лиш принагідна робота на найбільшій стайні в місті; отож, мавши чимало вільного часу, він заходився торгувати кіньми.

То була непевна справа і не раз він зазнавав краху, — а одначе з їхнього столу ніколи не зникали біфштекс чи кава, та й одежі їм не бракувало.

— Ну й чортячі фермери! — засміявся Біллі одного разу, коли його особливо спритно одурено. — Гав вони не ловлять. Улітку винаймають дачі, а взимку торгують кіньми, та ще й обкручують один одного. І знаєш, Сексон, вони мене дечого навчили. Я вже тепер не ловитиму гав і не дам, щоб моєї поли вчепилися. Маєш, отже, ще одно ремесло в твого чоловіченька. Тепер я будь-де зможу перебитися торгівлею кіньми.

Біллі часом користувався запасними кіньми зі стайні і брав із собою Сексон у свої комерційні експедиції, об’їздивши таким чином усю околицю. Сексон бувала з ним і тоді, коли він їздив продавати коні за чиїмось дорученням, і поступово в їхніх головах сама по собі почала зростати нова думка щодо їхніх дальших мандрів. Біллі перший висловив її.

— Я оце недавно набачив цікаву штуку в місті,— почав Біллі,— і ввесь час думаю про неї. І не пробуй вгадати, що це за штука, бо не вгадаєш. Я сам тобі розкажу: пречудовий фургон, такий, що кращого й не уявити. По-перше, — якість! Міцний-міцнющий. Його зроблено на замовлення аж над Пюджет-Саундом, і сюди він доїхав цілісінький. Ні дороги, ні пригоди не боїться. Паруб’яга, що замовляв його, слабував на сухоти. Разом з ним їхали в цьому фургоні лікар і кухар, доки він не врізав дуба тут, в Юкаї, два роки тому. От якби ти побачила той фургон!.. Усе там передбачено, все припасовано як слід, для кожної речі своє місце, — справжня хата на колесах. Далебі, якби нам купити його, та ще зо дві конячинки, — ми з тобою подорожували б, як королі, і їхали б на будь-яку погоду.

— О, Біллі!.. Я ж про це мріяла цілу зиму! Це було б пречудово! І… бачиш, у дорозі ти часом хоч-не-хоч забуваєш, яка в тебе гарненька жіночка… а у фургоні я могла б краще себе глядіти…

У Білових голубих очах промайнула тепла лагідна хмарка, і він спокійно промовив:

— Я вже думав про це.

— І ти можеш узяти з собою і рушницю, і дробовик, і рибальські снасті, й усяку всячину, — провадила вона хапливо. — І добру сокиру замість цього топірця, що так тебе дратує. І Посум зможе сидіти й відпочивати… І… Та хіба ж ми зможемо купити його?.. Скільки за нього правлять?

— Півтораста доларів, — відповів Біллі. — Задурно, кажу тобі. Його просто хочуть позбутися. Він коштував щонайменше чотириста доларів, я вже на цьому знаюся. Якщо в мене вигорить з Кесвеловою шестернею… Я саме сьогодні почав переговори з покупцем. Якщо він купить ті коні,— знаєш, кому він їх пошле? Моєму колишньому хазяїнові — просто в оклендські стайні. Подорожуючи, як оце ми робимо, я можу залагоджувати й різні справи. Якщо хазяїн захоче, то я постачатиму йому коней. Тільки йому доведеться довіряти мені великі суми, а не знаю, чи він на таке пристане, — він же знає, скількох його скебів я перекалічив.

— Якщо він ладен довірити тобі свої стайні, то не побоїться довірити