Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

на яких карбувалися надчеканки у вигляді виноградної лози[1223]. Попит внутрішнього ринку задовольнявся також римськими монетами Гордіана (238 р.), Гордіана III (238— 244 рр.), Філіпа Араба (244—249 рр.), Валеріана (253—260 рр.), Галієна (253—268 рр.), Клавдія Готського (268—270 рр.) і Діоклетіана (284—305 рр.)[1224].

Очевидно, у зв'язку із загостренням ситуації на Дунаї і збільшенням з середини III ст. тиску варварів на кордони імперії, з Тіри було виведено римську залогу. Навряд чи ця подія мала місце раніше вказаного часу, бо, як добре відомо, ще 248 р. в Ольвії перебували римські війська, а в Тірі на місці так званого будинку вексилляції тільки після 253 р. було збудовано нову споруду[1225]. А це свідчить, що римського війська тут вже не було[1226]. Разом з римською залогою з міста могла піти частина тіритів, як це було в Дакії, коли імператор Авреліан вирішив під тиском варварів залишити її[1227]. Цілком можливо, що Тіра після виведення римських військ була захоплена і зруйнована варварами у 60-х роках III ст.[1228].

Збільшення тиску на імперію різноетнічних дружин варварів у середині — третій чверті III ст. призвело, очевидно, до остаточного підкорення цього античного міста. Посереднім аргументом на користь такого висновку свідчить повідомлення Зосима про будівництво в гирлі Тіраса кораблів [Zosim, І, 42, 1], які використовувалися готами під час морського походу вздовж західного узбережжя Чорного моря у 269—270 рр.[1229]. Будівництво шести тисяч кораблів було б неможливе на безлюдних берегах Дністровського лиману без будь-якої матеріальної бази, тим більше, що в іншому місці свого твору Зосим писав про використання готами для цього полонених і торговців [Zosim, I, 34, 1].

На підставі багатьох даних можна говорити, що після утвердження варварського панування у Нижньому Подністров'ї Тіра набула статусу воєнно-економічного і політичного центру варварського ранньодержавного утворення. У його складі кількісно переважали готські, сарматські та гето-карпські дружини, які підкорили тубільних мешканців, і населення, виведене з території римських провінцій. Будівництво кораблів стало можливим за наявності у цьому районі не тільки значних матеріальних ресурсів, а й певної воєнно-політичної сили, яка змогла це організувати. В цей час і аж до кінця IV ст. н. е. на роль провідного центру всього регіону, крім Тіри, не може претендувати якесь інше поселення Подністров'я і лівого берега дельти Дунаю.

Формування у IV ст. н. е. ранньодержавного об'єднання північнопричорноморських варварів на чолі з готською воєнною аристократією дає змогу поставити питання про статус Тіри як столичного, перш за все політичного, центру одного з них, а саме — об'єднання візіготів-тервінгів, нащадки яких відомі у Західній Європі V—VIII ст.[1230]. З повідомлень про морські походи варварів, які здійснювалися з гирла Дунаю, випливає, що в них брали участь не тільки західні готські об'єднання (візіготи-тервінги), а й східні готи (остроготи-грейтунги), які наприкінці III ст. відомі у Нижньому Подністров'ї. Найімовірніше, що з часів Атанариха, а, може, й значно раніше, функції столичного центру їх державного об'єднання виконувала Тіра, але не як античне місто, а як новий за своєю суттю ранньоміський центр вестготського варварського об'єднання.

У третій чверті IV ст. н. е. візіготи, як і остроготи, за своїм рівнем суспільного і культурного розвитку випереджали інші варварські об'єднання, що розселялися вздовж кордонів Римської імперії. Можливо, це зумовлювалося тим, що у попередні десятиліття під владою їх дружин опинилося цивілізоване населення пізньоантичних центрів Північно-Західного Причорномор'я, серед яких найбільш значним була Тіра.

На початку 70-х років III ст., завдяки успішним діям римських військ проти готів, карпів та інших варварських племен, обстановка на Дунаї стабілізувалася[1231]. У другій половині III—IV ст. н. е. пожвавлюється будівельна діяльність на території Тіри[1232]. Характер будівельних залишків цього часу свідчить, що вигляд міста змінюється. Незважаючи на зберігання античних традицій у будівництві, плануванні та конструктивних особливостях споруд, простежується варваризація і деградація способів будівництва. Наприклад, завал перекриття «післяготського» будинку показав, що дах цієї будівлі другої половини III—IV ст. було покрито не черепицею, а соломою і очеретом[1233]. Вивчення археологічного комплексу «післяготського» будинку вказує не тільки на вплив черняхівських, гето-дакійських та інших варварських елементів на культуру Тіри другої половини III—IV ст., а й на безпосередній приплив і осідання тут дуже варваризованого населення. Господарство міста у IV ст.. як свідчать археологічні дослідження, в основному було натуральним і не пов'язувалось тісно з ринком.

У IV ст. н. е. Тіра відновила контакти з римськими центрами, розташованими на правому березі Дунаю[1234]. Появу в місті амфорної тари та інших видів виробів античних ремісничих майстерень у цей час слід розглядати як наслідок торговельних зв'язків провінційно-римських центрів з територіями, населеними носіями черняхівської культури.

Доля Тіри наприкінці IV ст. невідома. Але є всі підстави вважати, що вона була тісно пов'язана із загибеллю ранньодержавного вестготського об'єднання. Незважаючи на активну діяльність Атанариха, яка відбилася у будівництві багатокілометрового валу, гуни, які до цього часу вже підкорили остроготів, 376 р. форсували Дністер і через Буджакські степи, змітаючи все на своєму шляху, рушили до кордонів Римської імперії[1235].

Очевидно, з цими подіями слід пов'язувати остаточне припинення життя на території античної Тіри, де у пожежі гине так званий «післяготський» будинок[1236]. Показово, що найпізніша римська монета з Тіри належить до часу правління імператора Валентиніана (364—375)[1237] і на сьогодні є останньою точно датованою знахідкою з Тіри.

Таким чином, в історії Тіри перших століть н. е. чітко фіксується особливий хронологічний етап другої половини III—IV ст., який слід називати «післяготським». Після того як римські війська залишили Тіру, населення міста попадає у воєнно-політичну залежність від ранньодержавного варварського об'єднання Північного Причорномор'я, на чолі якого стояла військова верхівка візіготів. Внаслідок цього в другій половині III—IV ст. Тіру навряд чи можна розглядати як типовий античний центр, що перебував в орбіті політики Римської імперії.

Глава 6

Культура і релігія у другій половині ІІІ — першій половині V ст.

Спустошливі вторгнення готів та інших варварів призвели до занепаду культурного життя античних держав Північного Причорномор'я. У містах, які більш-менш вціліли, простежуються майже однакові кризові процеси, що й в усіх регіонах античного світу. Загалом збільшується натуралізація господарства і скорочуються, а то й зовсім зникають торговельні відносини, які завжди відігравали значну роль і в розвитку культури, наповненні її новими елементами і запозиченнями. Повсюдно відбувалась рустифікація міст[1238]. Складається враження, що на останньому етапі