Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

Якийсь поет зачитав найсвіжіші поезії до Любовного циклу сонетів. Посол Гегемонії презентував їй сувій і нове судно, маленький підводний човен із термоядерним рушієм — першим дозволеним на Мауї-Заповітній.

У Сірі було ще вісімнадцять інших кораблів. Дванадцять належали до її флотилії швидких катамаранів, з допомогою яких велася торгівля між мандрівним Архіпелагом та домашніми островами. Два — це прекрасні яхти для перегонів, якими користувалися лиш двічі на рік, щоби виграти Регату Засновників і Заповітний Критеріум[192]. Решта чотири — древні рибальські човни, затишні й недолугі, добре доглянуті і заледве більші від шаланди.

Попри ті дев’ятнадцять кораблів Сірі, ми зупинилися на риболовецькому човні «Джинні Пол». Останні вісім днів ми ловили рибу на шельфі Екваторіальних відмілин, і наш екіпаж у складі двох осіб закидав і витягував неводи, бродив по коліна в смердючій рибі та по хрустких трилобітах, борсаючись у всьому цьому при кожній хвилі, закидав і витягував неводи, стояв на вахті і спав, наче виморена дітлашня, під час коротких перерв на відпочинок. Мені ще не виповнилося і двадцяти трьох. Я вважав, що навиклий гарувати на борту «Лос-Анджелеса», та мав звичку щодругої зміни займатися на тренажерах у капсулі із силою тяжіння в 1,3 раза більшої від стандарту. Однак зараз мої руки-ноги нили від натуги, а на руках поміж мозолями я натер водянки. Сірі ж щойно відзначила сімдесятиріччя.

— Меріне, біжи на ніс та зариф мені фок! Потім візьмеш рифи і на клівері[193], спустишся вниз і займешся бутербродами. І не шкодуй гірчиці.

Я кивнув і пішов уперед. Півтори доби ми грали в хованки зі штормом: коли могли, виривалися вперед, а коли він нас наздоганяв, то розверталися і приймали своє покарання. Спершу це здавалося захопливим, приємним перепочинком після нескінченного закидання, витягання та церування неводів. Проте вже після кількох годин адреналінова гарячка поступилася місцем неспинній нудоті, слабкості і жахливій утомі. А буря і не думала вщухати. Хвилі підросли до шести метрів і вище. «Джинні Пол» важко сунула по морю, ніби широкозада дама, якою вона, по суті, і була. Вода потрапляла всюди. Я промок до кісток навіть під трьома шарами дощовиків. Ну, а Сірі насолоджувалася відпусткою, на яку вона так довго чекала.

— Це ще тільки цвіт, — казала вона найтемнішої години ночі, коли хвилі перелітали через палубу і гатили у пошрамований пластик кубрика. — Бачив би ти сезон мусонів.

Хмари й далі низько засотували небо, зливаючись із сірими водами на обрії, але хитавиця послабилася до майже лагідних п’ятифутових перекатів. Я намастив гірчицею бутерброди зі смаженою яловичиною і налив гарячу каву в два дебелі білі горнятка. Мабуть, її було простіше не розлити у невагомості, ніж піднімаючись трапом на палубу розгойданого судна. Сірі обійшлася без коментарів, коли забрала в мене свою неповну чашку. Ми трошки посиділи в тиші, смакуючи перекусом та пекучою рідиною. Я став до штурвала, поки Сірі спустилася в кубрик за новою порцією. Сірий день майже непомітно переходив у ніч.

— Меріне, — проказала вона мені, віддавши моє горнятко та присівши на довгу лаву з м’якими сидіннями, яка по периметру оперізувала кубрик, — що станеться, коли відкриють телепорт?

Питання мене подивувало. Ми майже ніколи не говорили про час, коли Мауї ввійде до складу Гегемонії. Я подивився на Сірі і раптом очманів від того, якою древньою вона тоді здалася. Обличчя — мозаїка зморщок і тіней. Прекрасні зелені очі потонули в похмурих колодязях, а гострі краї вилиць скидалися на леза ножів, що випинаються з-під крихкого пергамену. Сиве волосся вона ніколи не відпускала довгим, і тепер, мокре, воно гороїжилося. Шия та зап’ястки стали схожими на вузлуваті шнурівки, що стирчали з-під безформного светра.

— Ти про що? — спитав я.

— Що станеться, коли відкриють телепорт?

— Сірі, ти ж у курсі, що розказує Рада. — Я говорив голосніше, бо вона стала недочувати на одне вухо. — Почнеться нова ера торгівлі і технологій для Мауї-Заповітної. Ви більше не будете прив’язані до цієї маленької планети. Коли ви набудете статусу громадян, перед вами відкриються всі телепорти.

— Так, — кивнула Сірі. Її голос був утомленим. — Я вже все це знаю. Але що станеться? Хто першим до нас прийде?

— Мабуть, нові дипломати, — здвигнув я плечима. — Фахівці-міжнародники. Антропологи. Етнологи. Морські біологи.

— А потім?

Я на мить змовк. Стемніло. Море майже заспокоїлося. Поночі проти неба світилися червоні та зелені ходові вогні. Я відчув ту саму бентежність, що й два дні тому, коли на обрії вигулькнула стіна шторму.

— Наступними заявляться місіонери. Нафтовики-геологорозвідувальники. Морські агрономи. Забудовники.

Сірі сьорбала каву.

— Мені здавалося, ваша Гегемонія давно вже пройшла стадію нафтової економіки.

Я засміявся і закріпив штурвал.

— Ніхто й ніколи не проходить стадію нафтової економіки. Принаймні поки ще є нафта. Так, ми її тепер не спалюємо, якщо ти це мала на увазі. Але ж вона все одно грає велику роль у виробництві пластмас, синтетики, харчових основ, кероїдів[194]. Двомстам мільярдам людей пластику потрібно до гибелі.

— А на Мауї-Заповітній багато нафти?

— О, так. — Я більше не сміявся. — Тільки під Екваторіальним шельфом залягають мільярди барелів.

— Як же вони до них доберуться, Меріне? Платформи?

— Ага. Платформи. Субмарини. Підводні колонії, які обслуговуватимуть генно модифіковані робітники із Моря Безкрайого.

— А як же плавучі острови? — запитала Сірі. — Вони ж повинні щороку повертатися на мілини, щоби годуватися синьою ламінарією та для розмноження. Що буде з островами?

Я ще раз зітнув плечима. Я випив забагато кави, яка залишила гіркий присмак у роті.

— Не знаю, — відказав я. — З екіпажем діляться далеко не всією інформацією. Але ще під час першого заходу Майк одного разу підслухав, що планується віддати під забудову стільки островів, скільки подужають, тому деякі захистять.

— Під забудову? — в голосі Сірі вперше звучало здивування. — Як же можна забудувати острови? Навіть Перші Сім’ї мають просити дозволу у Морського народу, щоби звести там затишні будинки на деревах.

Я всміхнувся, коли знову почув із вуст Сірі, як місцеві називають дельфінів. Колоністи Мауї-Заповітної геть як діти, коли мова заходить про тих дельфінів, хай їм грець.

— Плани вже погоджено. Відносно великих плавучих островів, на яких можливе будівництво, разом сто двадцять вісім тисяч п’ятсот сімдесят три. Права оренди на них уже всі розпродані. Дрібніші найпевніше знищать. Домашні острови реконструюють під туристичні цілі.

— Туристичні цілі, — луною відгукнулася Сірі. — Скільки людей із Гегемонії скористаються телепортом, щоби побувати у нас… із туристичними цілями?

— Хочеш сказати, спочатку? — уточнив я. — Впродовж першого року всього кілька тисяч. Допоки єдиний портал знаходитиметься лише на острові