Володимир Худенко - Olya_#1

Вона відділила і поклала в сейф лазерний окуляр, ванночки для фізичного розчину та простенький системний блок, а решту викинула у смітник. Затим вляглася спати. На другий день вона так само пішла на лекції, поснідавши перед тим у студентській їдальні. На практичній роботі її таймер запищав, відрахувавши добу, і вона викликала таксі на 19:30 просто на дах свого кампусу, чого зазвичай не робила, надаючи перевагу безкоштовній підземці.

Затим вона ситно пообідала в тій же студентській їдальні і, наминаючи по дорозі улюблений смажений арахіс, вернулась у кампус. У кімнаті ж вона лягла на ліжко і спробувала зосередитись. У неї вийшло, і вона пролежала так до 17:00. Потім вона заварила собі каву і помилася в душі. Вийшовши з кабінки, вона, неспішно смакуючи, випила каву і ретельно просушила термостійку чашку в сушилці. Тоді видобула з сейфу один куплений недавно льодяник — рубінового кольору квадратик зі збереженою на ньому смішною комедією «Канікули в Нью-Аргентині», поклала його у висушену чашку. Затим підійшла до вікна і зайшла через нього в систему керування кімнати з правами налаштування — перепрограмувала душову кабінку і поставила туди чашку з рубіновим льодяником. Виставила сушилку на максимальну можливу температуру і стала чекати, всівшись під вікном і обнявши руками коліна. Через десять хвилин «лід» почав танути — боти-носії гинули, ламаючи структуру.

Оля вимкнула сушилку і забрала кухлик — у ньому бовталась в’язка вицвіла рідина бордового кольору. Вона ретельно промила кавоварку і кілька разів процідила крізь неї той розчин, відфільтрувавши мертвих ботів. Умови не лабораторні — тут вже як вийде… Прозорий фізичний розчин вона затим залила в ванночку стереопринтера і деякий час дивилась на той в’язкий прозорий захолод. Потім її знудило, і вона відригнула в ванночку грудку відразливої зеленуватої слизі. Вона встала і взяла з сейфа системний блок і окуляр, нашвидкуруч змонтувала з них примітивний випалювач і підключилась відкритою долонею до материнської плати системного блоку. Направила лазерний окуляр на ванночку — почала кристалізувати органіку в ванночці в більш-менш чіткі структури, заготовлені годину тому.

«Бомбочка» Mass-атаки була готова хвилин через двадцять. Ніби непогано виглядає, хоча вона й не великий спеціаліст — знала, як вони робляться, від повстанців, а сама майже не користувалась, не було потреби. Ну нехай. Мутний квадратний льодяник «бомбочки» вона поклала на підвіконня, а сама почала вдягатись.

Вдягла сірі спецівочні штанці з крикливою емблемою «Voskhod. Net» на обох колінах, їхню ж надцупку майку, здатну в принципі витримати навіть удар імпульсного ножа або чого подібного. На майку вона натягла маминого в’язаного светра, сховала під нього ланцюжок з ID- карткою Skytek і взула спортивні кросівки зі «стрибучими» протекторами. Одягшись, вона підійшла до вікна, взяла в руки льодяник, закинула до рота і ковтнула. Потім піднялась ліфтом на дах кампусу і чекала там на таксі.

Таксі прилетіло рівно о 19:30. Вона сіла в салон і, вимкнувши автопілот, злетіла, направилась в парк, самостійно кермуючи. Вже над парком Оля пригальмувала і зависла, зняла з шиї ланцюжок із картою і піднесла до панелі дисплеїв. Головний панорамний дисплей мигнув зеленим, підтверджуючи її надзвичайний доступ. Вона задала бортовому комп’ютерові параметри Мар’ям і зробила два кола над парком. Пошукові відеокамери для розпізнання клієнтів зафіксували худорляву русокосу дівчину в матовій напівпрозорій сукні неподалік від громадської стоянки — вона там байдуже тинялась коло лавок. Оля просто з таксі відправила оте відео в екстрену службу Skytek і, повільно знизившись, припаркувалась на тій громадській стоянці.

Потім вона ще посиділа в салоні з хвильку і, раптово зігнувшись в три погибелі, відригнула мутний квадратний льодяник, подивилась на нього — обслинений, він так і лежав у неї на долоні. Датчики в салоні таксі могли в принципі запеленгувати бомбу — хтозна, як тут, у Мюнхені, в Смоленську б точно запеленгували. Але тепер, під профілем адміна Skytek, салон мовчав. Оля з розмаху ляснула долонею по головному дисплею, приліпивши до нього льодяник — льодяник засичав і почав плавитись, розтікатись по дисплею, та все ж, ясна річ, не надто швидко. Оля, так і сидячи, зігнула праву ногу в коліні і з силою вгатила підошвою по льодянику — раз і ще раз. Той врешті розтікся на весь дисплей і просочився крізь нього. Оля зітхнула і вийшла з салону, двері таксі, опустившись закрились знов.

Вона рушила по зжовклій травиці парку, тоді пішла алейкою і скоро наблизилась до Мар’ям — та сиділа на лавці, нахиливши голову, немовби куняючи.

— Приві-іт! — противно протягла вона, піднявши погляд.

— Чого ти хочеш? — просто спитала Оля.

— Розібратись з нашою мале-е-есенькою проблемою.

Знов цей нестерпний надтріснутий сміх!

Мар’ям встала і пригладила своє розпущене волосся.

Оля знов зітхнула.

— У мене з тобою немає ніяких проблем — ні малих, ні великих. Кажи, що ти хотіла, інакше я викличу поліцію.

- І ти справді думаєш, що вона мені щось зробить?! — істерично верескнула Мар’ям. — Чи, може, хочеш…

Вона нахилилась до Ольги і та гидливо відсторонилась.

— …Щоб та твоя злидота померла, га?

Мар’ям якось дивно, екстатично затряслась усім тілом.

— А може, хочеш, щоб вони не просто померли?

Її зіниці жадібно розширились.

— Може, хочеш, щоб я зробила з ними… дещо? Цікавеньке, — Мар’ям знов різко засміялась.

— Кажи. Що. Ти. Хочеш, — рівно вивела Оля.

— Двобій.

— Що?

— Я тобі пропоную двобій. Лише ти і я, але по-чесному — без твоїх скайтеківських примочок. Інакше…

Її лялькове личко скривила гримаса люті.

— Ми подивимось, хто кого. Ти ж знаєш, що я від тебе не відстану, російська наволоч, знаєш.

— Ходімо, — мовила Оля.

— Що?

— Ходімо, у мене мало часу.

— На моєму місці?

— На твоєму.

— Яке я виберу?

— Так.

— Без примочок?

— Без.

Мар’ям наче на хвильку завагалась, але через хвилю характерно хтиво заусміхалась і заломила бліді худенькі руки в стильних високих рукавичках.

— Хоро-оша дівчинка!.. — промугикала вона і простягнула руку, щоб погладити Олі голову.

Оля відхилилась.

— Я не маю часу на твої коники, у мене завтра захист проекту, я хочу виспатись, уже пізно.

— Виспишся, — лукаво заусміхалась Мар’ям. — Тепер ти виспишся.

— Веди.

Йти було не далеко — Мар’ям провела її через місцеву станцію гравіпоїздів і вивела до невеликого нічного клубу на околиці інститутської території, тут частенько зависали й курсанти Skytek. Перед входом, на просторій стоянці авіамобілів, тирлувалась захмеліла молодь — Оля кинула на ту юрбу неуважний погляд і помітила, як над стоянкою знижується її таксі, підлітки розбіглись перед мобілем, і той під’єднався до місцевої мережі коло панелей техобслуговування.

Оля відвела погляд і