Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

 Ректор академії, і я так розумію його секретар, якщо судити з стиснутого в руках блокнота, в якому приготувалися конспектувати кожне слово керівника, уважно розглядали погром. Катастрофа полягала ще й у тому, що від падіння однієї скульптури захиталися інші, і це загрожувало масовим падінням ідеалів минулих років.
-Зробіть що-небудь. - закричала я, коли одна із скульптур небезпечно нахилилася в мій бік.
  Несподівано все закінчилося, розбрад і хитання знакових особистостей припинилося, вони по стійці смирно знову завмерли у величних позах.
-У кабінет, швидко. - ректор окинув мене темним, розгніваним поглядом, після чого дісталося ще й моїм супутникам, особливо затримався на вороні, який у цей момент прикидався звичайним птахом, з курячими мізками. - Поки не розгромили ще щось.
  Насилу підвелася, ще раз уважно подивившись на кам'яні крихти під ногами. Неприємно було усвідомлювати, що здається вночі зустріла привид давно покійного, правда кого саме не встигла прочитати, табличка також зникла загадковим чином. Хоча напевно у бібліотеці мають бути згадки про цю особу.
  Затримуватися більше не могла, ректор зайшов у свій кабінет, а ось секретар переслідувала нас совиними очима, не відводячи їх ні на мить.
-Давай пішли швидше. - підштовхнула Костю, але він навідріз відмовився йти вперед, так що довелося мені прокладати шлях.
-Місіс Солін, зайдіть пізніше. — тільки-но за нами зачинилися двері, промовив Леон Харон, звертаючись до свого секретаря, яка увішла за нами слідом.
  Жінка більше схожа на птаха, стиснула губи і вийшла назад у коридор, щільно прикривши за собою двері.
-Отже, Кетрін. - демон окинув мене черговим нечитаємим поглядом. - Я бачу із завданням ви впоралися. - ще один погляд на мого фамільяра. - І чим вам вдалося звабити таку давню сутність?
  Давня сутність мовчала, надаючи мені ініціативу.
-Йому сподобалося як я працюю лопатою.
  Ну ось що ще я могла відповісти на це питання, що дивний птах переслідує невідомі мені цілі, для яких йому знадобилося потрапити в академію?
-Лопатою? - чорні брови здивовано злетіли вгору.
-Саме лопатою. Ви ж не спромоглися розповісти як саме варто піднімати тлінні останки, а я вже тим більше цього не знала.
Здається, ректор перейнявся моєю промовою, але навряд чи йому стало соромно. Сумніваюсь, що йому взагалі знайоме це почуття.
-Незважаючи на підняту вами  сутність. - окинув гидливим поглядом Костю. – Я зараховую вам проходження випробування. До того ж видно, що ви поставилися до завдання серйозно. - тепер гидливий погляд дістався мені, а він на них майстер. – І доклали до виконання максимум зусиль. Але це не вирішує тієї проблеми, що ви іномирянка.
  Він замовк, явно витримуючи драматичну паузу перед основною грою.
-Що ви хочете цим сказати? - не витримала гнітючого мовчання.
-Як ви пам'ятаєте, була ще одна умова.
  Звичайно пам'ятаю, він зі своїм братом збиралися використати мене.
-І?
  -Я зарахую вас на перший курс як переведенного адепта, але тільки в обмін на послугу.
 Я втомилась водити хороводи, і в принципі втомилась, тому давши волю почуттям гаркнула:
-Може вже скажете прямо, що вам від мене потрібно?
  Темні очі спалахнули, попереджаючи про загрозу, а ворон перелетів мені на плече, наче огорожуючи.
-Ви повинні стежити за одним адептом, непомітно, він вкрай підозрілий. Але дуже любить гарненьких дівчат. – ректор окинув мене скептичним поглядом. - Якщо вас відмити, то ви будете досить привабливою.
  Чоловічий шовінізм у всій своїй красі.
-Ви пропонуєте мені застрибнути у його ліжко?
  На моєму плечі каркнув ворон, підтримуючи моє обурення.
-Не обов'язково. - ухилився від прямої відповіді демон. - Можете використовувати ваші жіночі хитрощі, флірт, кокетство. Вам просто потрібно якийсь час побути поряд з ним.
  Я його вже ненавиджу, зуби мало не рипіли, а язик безбожно чухався від бажання послати цього рогатого козла за відомою адресою.
-Я спати ні з ким не збираюся. - прогарчала крізь зуби, знайшов Мату Харі.
-Я вас і не змушую, можливо ви самі захочете, Ерін має успіх у протилежної статі.
  Встати і піти мені заважав холод уявної гільйотини, яка нависла наді мною, і в разі мого провалу погрожувала відсікти цінну для мене головушку.
-Значить так, я можу простежити за якимсь Еріном, можу вам доповідати, але не збираюся з ним фліртувати, кокетувати і таке інше. А ви вже придумайте інший спосіб, як нас об'єднати настільки, що він не зможе відмовитися від спільного проведення часу.
  Ректор задумливо барабанив пальцями по столу, явно розмірковуючи над моєю пропозицією.
-Є одна ідея, я подумаю як все влаштувати і повідомлю вас. - Судячи з його обличчя, йому зовсім не подобалася власна ідея. - Зараз йдіть заберіть в сусідньому кабінеті у секретаря наказ про зарахування, а також наказ про заселення до гуртожитку, і видачу форми.
  Я трохи розгубилася.
-А як Ерін цей?
-Він нікуди не дінеться, повз вас точно не пройде. Ідіть.
  Щось тут не так, надто швидко він відступив від своєї ідеї зі спокусою, можливо думає що я сама впаду жертвою чарівності хлопця, і таким чином все само собою складеться. От тільки не замислювався він, що якщо я раптом западу на хлопця, то навряд чи стукатиму на нього.
  У сусідньому кабінеті сиділа місіс Солін з похмурим виразом на совиному обличчі.
-Ректор сказав забрати у вас наказ на зарахування.
  Я вже давно зрозуміла, що головне говорити впевнено, варто дати слабину, як об тебе ноги витруть, і скажуть, що так і було.
-Кетрін Харон? - у її голосі звучали питально-здивовані нотки. – Ви родичка ректора?
  Виявляється і в цьому світі охочі до пліток.
-Дуже далека. -упевнено збрехала, вважаючи що вже сьогодні поповзуть чутки про мій вкрай підозрілий статус.
-Ось вам ще карта академії.
  Жінка люб'язно поверх виданих паперів поклала згорнуту карту.
-Спочатку вам краще йти на заселення до гуртожитку, і лише потім до кастелянші, після чого ви повинні дізнатися про розклад, та отримати в бібліотеці потрібні підручники. Завтра заняття починаються з восьми, не спізнюйтесь.
  Вона всунула мені папери і виставила з кабінету.
-Ну і куди мені? - ошелешено запитала сама в себе.
-Йди прямо, там покажу. - упевнено промовив Ар, який все ще відпочивав на моєму плечі.