Уляна Пас - Заміж за незнайомця, Уляна Пас

- Не думай, що Боря повернеться до тебе. Я вагітна!

А це був удар нижче пояса. Ще один… Повільно повертаюся до неї обличчям і не розумію: плакати мені чи сміятися. Якщо вона дійсно вагітна, виходить це була не одноразова зрада з боку Бориса. 

- Вітаю! - сухо відповідаю.

- Дякую! - Ірина поправляє зачіску й усміхається мені через відображення. - Боря ще не знає. Збираюся зробити йому сюрприз. 

Капець просто! Слухати все це більше не можу, тому все ж таки покидаю туалет та швидко прямую у бік віп-зали. Було б добре поїхати зараз додому і заспокоїтися, але не виходить. 

Дем'ян одразу помічає щось на моєму обличчі і запитує,  що сталося. Відповідати не хочеться, тому швидко переводжу тему.

- А що, пити ми не будемо? 

- Ти ж машиною, - здивовано припіднімає брови хлопець.

- Викличу таксі, - усміхаюся та чекаю подальших дій з боку Дем'яна. Дивно, та він швидко погоджується на мою пропозицію. Офіціант приносить нам вино та розливає по келихах. 

Їжа уже на столі, і аромат від неї просто неймовірний. Шкода лише, що апетиту зовсім немає. А от випити - з радістю! Перший келих випиваю одним махом і прошу Дем'яна налити ще.

- Ти впевнена, що не поспішаєш? - він знову наповнює його, але уже не так швидко. - У тебе точно щось сталося. Не поділишся? Можливо, я зможу допомогти. 

- Сумніваюся! - фиркаю і випиваю усе до дна. Трохи відпускає, і власний ідіотизм не відчувається так гостро. - Тобі коли-небудь зраджували? 

- Ні, - Дем'ян відкидається на спинку крісла і закидає ногу на ногу. - Саме тому я і не заводжу серйозних стосунків. Тобто... не заводив до цього часу.

- А що змінилося зараз? - пити більше не хочеться, а от поїхати додому дуже сильно. 

- Багато чого, - Дем'ян всміхається якось неоднозначно і підводиться на ноги. - Думаю, що тобі досить. Ходімо, відвезу тебе додому.

Цього разу сперечатися я не стала. Навіть не відштовхнула хлопця, коли він по-господарськи поклав свою руку мені на талію. У голові трохи паморочилося, адже пити - це зовсім не моє. Тому допомога Дем'яна була мені просто необхідна.

На вулиці було так добре та прохолодно. Вдихнувши свіжого  повітря, уже уявляю своє зручне ліжко, але щастя моє тривало недовго. Не встигли ми й кілька метрів відійти від ресторану, як за нашими спинами почувся знайомий голос. 

- Юля! Зажди! - схоже, Борис все-таки мене помітив. Та ще й не саму… 

- Чого тобі? - Дем'ян не став забирати свої руки з моєї талії. Навпаки, здалося, що його хватка стала трохи міцнішою. 

- Я не з тобою розмовляю! - Борис хмуро глянув на руку хлопця, а тоді на моє обличчя. - Юль, давай я тебе відвезу і заодно поговоримо. 

- Подружку свою вагітну краще відвези! - бурчу і відчуваю люту  ненависть до цього хлопця. Який же він все-таки мудак! 

- Ти про що? - Борис щиро дивується, напевно, Ірина ще не сказала йому чудову новину. Ну що ж, я трохи її випередила... - Я не розумію! І хто такий цей…

- Наречений мій! - швидше за все, я просто хотіла, щоб Борису було боляче так само, як і мені, от і зморозила цю дурню. І по перекошеному виразу обличчя колишнього стало зрозуміло, що потрапила в ціль. - А що? Проблеми?

- Який наречений, Юль? - нервово усміхнувся Борис. - Ти ж мене кохала!

- А тепер кохаю його! - і для кращого ефекту навіть чмокнула офігівшого Дем'яна в щоку. Як добре, що алкоголь трохи мене розслабив. Шкода лише, що завтра я дуже сильно шкодуватиму про свій вчинок. 

Я помітила, як Борис сіпнувся у наш бік, але саме в цей час з ресторану вийшла Ірина. Цієї затримки було досить, щоб Дем'ян все ж таки привів мене до своєї машини і навіть допоміг забратися всередину. 

- Отже, наречений? - запитав, завівши двигун. 

- Просто забудь і відвези мене додому, - пробурмотіла, відвернувшись до вікна. Дивитися в очі Дем'яну було соромно, і це я ще під дією алкоголю. А що буде завтра, коли повернеться здоровий глузд?