Айзек Азімов - Фундація та Земля

Компореллона відчутно холодніше за сонце Термінуса. Хоча Компореллон розташований ближче до свого сонця, ніж Термінус до свого, та все ж не достатньо близько, щоб компенсувати нижчу температуру. Отже, Компореллон — дуже-дуже холодний населений світ.

— Ви читаєте це як книгу, старий друже, — із захватом озвався Пелорат.

— Не дивуйтеся надто сильно, — лагідно всміхнувся Тревіз. — Комп’ютер надав мені потрібну статистику, а також дані про середню температуру — доволі низьку. Неважко зробити висновки щодо чогось уже відомого. Власне, Компореллон перебуває на межі льодовикового періоду і переживав би його, якби розташування континентів краще годилося для цього стану.

— Мені не подобається холодний світ. — Блісс прикусила нижню губу.

— У нас є теплий одяг, — сказав Тревіз.

— Неважливо. Люди насправді не пристосовані до холодної погоди. У нас немає ні товстого хутра чи пір’я, ні достатньої кількості підшкірного жиру. Якщо у світі є холодна погода, це свідчить про певне недбале ставлення до добробуту його частин.

— Гея — рівномірно теплий світ?

— Так, більша її частина. На ній є холодні зони для пристосованих до холоду рослин та тварин і деякі спекотні зони для пристосованих до спеки, але здебільшого Гея рівномірно тепла, і там ніколи не буває некомфортно спекотно чи холодно для тих, хто звик до помірних температур, зокрема, звісно, і людей.

— Людей, авжеж. Усі частини Геї в цьому сенсі живі та рівні, однак деякі, як-от люди, очевидно рівніші за інших.

— Облиште дурний сарказм, — мовила Блісс без натяку на ущипливість. — Рівень та інтенсивність свідомості мають значення. Людина — корисніша частинка Геї, ніж камінь тієї ж ваги, тож властивості та функції Геї як цілого цілком обґрунтовано найсприятливіші саме для людини — хоча й не настільки, як у ваших світах ізолятів. Крім цього, часом вони сприяють й іншим частинам, коли Гея цього потребує. На тривалий час пріорітет можуть мати навіть кам’яні надра. Ті теж вимагають уваги, бо за її браком можуть постраждати всі частини Геї. Ми ж не хочемо зайвого виверження вулкана, правда?

— Ні, — відповів Тревіз. — Зайвого — ні.

— Ви не дуже вражені, правда?

— Слухайте, у нас є світи, холодніші за середньостатистичні, і є тепліші; є світи, переважно вкриті тропічними лісами, і світи величезних саван. Немає двох схожих світів, і кожен із них слугує домівкою тим, хто до нього звик. Я звичний до відносно м’якої погоди Термінуса — ми, власне, приборкали її майже до рівня помірності Геї, але мені подобається хоча б тимчасово вириватись куди-інде. Чого немає в Геї, Блісс, але є в нас, так це різноманіття. Якщо Гея розшириться до Галаксії, чи змусять кожен світ Галактики стати помірним? Одноманітність буде нестерпна.

— Якщо це так, і різноманіття здаватиметься бажаним, різноманіття буде підтримано.

— Наче, так би мовити, дарунок від центрального комітету? — сухо спитав Тревіз. — У межах прийнятного для них, звісна річ? Я б усе ж таки лишив це природі.

— Але ви не лишили це природі. Усі населені світи Галактики видозмінювали. Кожен із них на початку перебував у не­комфортному для людства природному стані, і кожен з них перетворювали, доки вони не ставали настільки помірними, наскільки це було можливо. Якщо цей світ холодний, я певна, це тому, що його мешканці не могли відігріти його більше без непомірних витрат. І навіть так можна бути впевненими, що території, які вони безпосередньо населяють, штучно доведено до м’якого клімату. Тож облиште цю надмірну праведність про «лишити це природі».

— Припускаю, ви говорите від імені Геї.

— Я завжди говорю від імені Геї. Я і є Гея.

— Тоді, якщо Гея настільки впевнена у власній вищості, навіщо вам потрібне моє рішення? Чому ви не почали без мене?

Блісс помовчала, ніби збираючись із думками, і відповіла:

— Тому що надмірна віра в себе нерозважлива. Природно, що ми бачимо власні позитивні риси краще за недоліки. Ми прагнемо чинити правильно — не на нашу думку, а об’єктивно, якщо об’єктивна рація взагалі існує. Ваш підхід здається нам максимально наближеним до об’єктивної правильності, тож ми йдемо за вами.

— Ага, я аж такий об’єктивний, — із жалем сказав Тревіз, — що навіть не розумію власного рішення та шукаю йому виправдання.

— Ви його знайдете.

— Сподіваюся.

— Власне, старий друже, — втрутився Пелорат, — мені здається, що в цій останній суперечці доволі легко взяла гору Блісс. Чому ви не визнаєте, що її аргументи виправдовують ваше рішення зробити Гею майбутнім трендом для людства?

— Бо я не чув цих аргументів, коли ухвалював рішення, — відрізав Тревіз. — Я не знав усіх цих подробиць про Гею. На мене вплинуло щось інше, принаймні підсвідомо; щось, не залежне від даних про Гею, але точно ґрунтовніше. І саме це я щосили намагаюся збагнути.

— Не сердіться, Ґолане. — Пелорат примирливо підняв руку.

— Я не серджуся. Я просто під нестерпним тиском. Не хочу бути центром уваги Галактики.

— Я вас у цьому не звинувачую, Тревізе, — мовила Блісс, — і мені справді шкода, що ваша суть поставила вас у таке становище. Коли ми сідатимемо на Компореллон?

— Через три дні й лише після того, як зупинимось на одній із пропускних станцій на орбіті над ним.

— Із цим не має виникнути проблем, правда? — спитав Пелорат.

Тревіз знизав плечима.

— Залежить від кількості кораблів, які наближаються до світу, кількості наявних пропускних станцій, і передусім від конкретних правил. Там можуть і відмовити в допуску. Ці правила час від часу змінюються.

— Що значить «відмовити в допуску»? — обурився Пелорат. — Як вони можуть відмовити в допуску громадянам Фундації? Хіба Компореллон не належить до володінь Фундації?

— Що ж, і так, і ні. Тут є чутливе питання букви закону, і я не впевнений, як її тлумачить Компореллон. Гадаю, є шанс, що нам відмовлять у доступі, але не думаю, що значний.

— А що ми робитимемо, якщо відмовлять?

— Я не певен, — сказав Тревіз. — Зачекаймо й подивімося, що станеться, перш ніж мучитися складанням запасних планів.

3

Тепер вони достатньо наблизилися до Компореллона, щоб він поставав масивною сферою навіть без телескопічного збільшення. Однак, якщо все-таки збільшити додатково, можна було роздивитися пропускні станції. Вони випиналися над планетою вище за більшість орбітальних споруд і були добре освітлені.

Оскільки «Далека зірка» наближалася з боку південного полюса планети, половина сфери була постійно залита сонцем. Звісно, пропускні станції на нічному боці видавалися яскравішими спалахами світла. Розмістили їх дугою й із рівними проміжками. Шість із них було видно (плюс, безпереч­но, шість на денному боці), і всі вони кружляли над планетою з однаковою і рівномірною швидкістю.

Відчуваючи деякий трепет від цього видива, Пелорат спитав:

— Ближче до планети є інші джерела світла. Що це?

— Я не знаю планету досконально, тож не можу сказати, — відповів Тревіз. — Це можуть бути орбітальні фабрики, лабораторії чи обсерваторії, або навіть населені пункти. Деякі планети воліють затемняти ззовні всі орбітальні об’єкти, крім пропускних станцій. Термінус, наприклад. Компореллон, вочевидь, ліберальніший.

— На яку саме станцію ми прямуємо, Ґолане?

— Залежить від них. Я надіслав запит на посадку на Компореллон, і зрештою ми отримаємо вказівки щодо того, на яку