Гілліан Флінн - Загублена, Гілліан Флінн

лякати,— сказав я.— Якщо від неї не буде слуху і за годину, я зателефоную.

Ми повторили цю розмову тричі.

Нарешті копи увійшли та влаштувалися навпроти мене. Я боровся з бажанням не розреготатися від того, як це все нагадувало серіал. Це була така сама кімната, яку я спостерігав у одному такому нічному серіалі по кабельному останні десять років, а двоє втомлених напружених копів поводилися, наче головні актори. Абсолютно фальшиво. Поліцейський Відділок «Диснейленду». Боні навіть тримала в руках філіжанку кави й бежеву папку, що нагадувала бутафорію. Поліцейську бутафорію. Мені паморочилося в голові, наче ми всі прикидалися: зіграймо в гру «Зникла дружина»!

— Ви, як тримаєтеся, Ніку? — запитала Боні.

— Все гаразд, а що?

— Ви посміхаєтеся.

Запаморочення ковзнуло на кахлі підлоги.

— Пробачте, це все просто...

— Я знаю,— мовила Боні, дивлячись на мене такими очима, наче погладила по руці.— Це занадто дивно, я знаю,— вона відкашлялася.— Перш за все ми хочемо переконатися, що вам тут комфортно. Коли щось буде треба, звертайтеся. Що більше інформації ви нам надасте, то краще. Ви також можете піти, коли завгодно, це не проблема.

— Я до ваших послуг.

— Гаразд, супер, дякую,— мовила вона.— Ну, гаразд. Спочатку я б хотіла покінчити з неприємними питаннями. Прикрими. Якщо вашу дружину насправді викрали, хоча ми не можемо бути певні, але якщо це так, то нам вкрай важливо зловити цього типа, а як зловимо, то потрібно добряче притиснути. Щоб не висковзнув. Жодних шпарин.

— Правильно.

— Тож ми повинні виключити вас із переліку підозрюваних. Швиденько й без проблем. Щоб цей тип не звинуватив нас у тому, що це зробив чоловік, розумієте, про що я?

Я автоматично кивнув. Не дуже розумів, що саме вона мала на увазі, але хотів продемонструвати свою повну готовність до співпраці.

— Будь-що для вас.

— Ми не хочемо вас нажахати,— додав Гілпін.— Просто керуємося інструкцією.

— Мене влаштовує.

«Завжди винен чоловік,— подумав я.— Всі знають, що завжди винен чоловік, то чому б їм просто це не озвучити: „Ми підозрюємо вас, бо ви — чоловік, а це завжди чоловік. Просто подивіться реаліті-шоу „Дата““».

— Гаразд, супер, Ніку,— мовила Боні.— Спочатку візьмемо мазок з внутрішнього боку щоки, щоб можна було виключити ваші сліди ДНК у будинку. Це нормально?

— Звісно.

— Я б також хотіла швиденько перевірити ваші руки на наявність пороху. Знову ж таки, про всяк випадок...

— Чекайте, чекайте, чекайте. Невже ви знайшли якісь докази того, що мою дружину могли...

— Ні-ні-ні,— втрутився Гілпін. Він підтягнув стілець до столу та, повернувши його спинкою до мене, знову всівся, наче ковбой. Я завжди хотів знати, чи копи насправді так роблять. Чи, може, такий трюк провернув якийсь дотепний актор, а вже потім копи почали повторювати, бо побачили, як актори грають копів, і зрозуміли, як це круто?

— Це передбачено процедурою,— провадив Гілпін.— Ми намагаємося передбачити усе: перевіряємо руки, робимо мазок слини, і ми ще можемо перевірити ваш автомобіль...

— Звісно. Як я вже казав, будь-що.

— Дякую, Ніку. Я дуже ціную таку поведінку. Деякі люди ускладнюють ситуацію просто тому, що можуть.

Я був повною протилежністю. Батько обтяжив наше дитинство мовчазною провиною: він тільки й шукав, до чого причепитися. Тепер Го ніколи не потерпить чиїсь нападки — одразу починає захищатися. Я ж рефлекторно запобігаю перед владою. Перед мамою, татом, учителями: «Все що завгодно, щоб полегшити вашу роботу, пан чи пані». Я жадав постійного потоку схвалення. «Ти буквально здатен брехати, дурити і красти, дідько, навіть убити, щоб довести, що був хорошим хлопчиком»,— одного разу сказала Го. Ми стояли в черзі за книшами у пекарні «Йона Шиммель», неподалік старої квартири Го в Нью-Йорку. Ось наскільки детально я пам'ятаю цю мить. І апетит зник, бо це була щира правда, а я ніколи й не помічав. Щойно вона це сказала, я подумав: «Я ніколи такого не забуду, це один з тих моментів, які назавжди закарбуються у пам'яті».

Ми вели порожню розмову, ми з копами, про феєрверки на Четверте липня і погоду, доки мої руки перевіряли на залишки пороху, а вологу поверхню моєї щоки торкалися котоном. Ми вдавали, що це все буденно, наче візит до дантиста.

Коли всі тести закінчилися, Боні поставила переді мною ще одну філіжанку кави, стиснула моє плече.

— Мені шкода через усе це. Найгірша частина роботи. Гадаєте, ви могли б відповісти зараз на кілька питань? Це б нам дуже допомогло.

— Так, звісно, починайте.

Вона поклала на столі переді мною тоненький цифровий диктофон.

— Ви не проти? Таким чином не доведеться відповідати на ті самі запитання знову і знову...

Вона хотіла записати мої слова, щоб я не зміг змінити свідчення.

«Мені варто викликати адвоката,— подумав я,— та лише винуваті люди потребують адвокатів». Тож я кивнув: мовляв, без проблем.

— Тож: Емі,— почала Боні.— Скільки ви двоє тут живете?

— Приблизно два роки.

— І вона родом з Нью-Йорка. З самого міста.

— Так.

— Вона працює? — запитав Гілпін.

— Ні. Колись складала особистісні тести.

Детективи перезирнулись: «Тести?»

— Для підліткових і жіночих журналів,— уточнив я.— Ну, знаєте: «Чи належиш ти до ревнивців? Пройди тест і дізнаєшся!» «Чи вважають тебе чоловіки занадто лякливою? Пройди тест і дізнаєшся!»

— Дуже круто, я таке обожнюю,— зізналася Боні.— Я не знала, що це можна перетворити на справжню роботу. Писати таке. Ну, що це повноцінна професія.

— Ну, це не професія. Вже ні. Інтернет під зав'язку напханий безкоштовними тестами. Тести Емі були розумніші, у неї був диплом з психології, є диплом з психології,— я ніяково гоготнув зі своєї помилки.— Але розум не може перемогти халяву.

— А що сталося потім?

Я знизав плечима.

— Потім ми переїхали сюди. Зараз вона просто сидить удома.

— О! То у вас є діти? — підбадьорила Боні, наче дізналась якусь хорошу інформацію.

— Ні.

— О. То чим вона займається цілі дні?

Я теж ставив собі це запитання. Колись Емі була жінкою, яка робила всього потрошку. Коли ми почали жити разом, вона інтенсивно почала вивчати французьку кухню, демонструючи швидкісну техніку нарізання й натхненне приготування телятини по-бургундському. На її тридцять четвертий день народження ми полетіли в Барселону, й Емі приголомшила мене, виводячи трелі розмовною іспанською, вивченою за кілька місяців таємних уроків. У моєї дружини був блискучий невгамовний мозок і