Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 8

Весь день Роман наче сидів на голках. Лихі думки катували кожну клітинку його сірої речовини. Таким чином у нього почала боліти голова. Вона на стільки сильно давала про себе знати, що жодний лікарський медикамент не міг цьому зарадити. Хлопець випив декілька видів різних пігулок, але явного результату не було.

Проте цей головний біль певною мірою відволікав його від важливих проблем. Першою з них були банки та кредити, а друга його дружина. Хлопець не уявляв як має сказати Лілії, що їй завтра прийдеться йти до слідчого.

- Вона мене вб'є, - говорив до себе Кученюк. - А ще гірше - піде від мене. Знайде собі гарнішого та багатшого....А я без неї тим часом просто зійду з глузду.

Також незначне хвилювання викликала зустріч з однокласником - Дмитром Жовтеньким. Цей хлопець за декілька років досягнув чималих висот. Він був власником чималої кількості нічних закладів, але не тільки вони приносили йому гроші. Левову частку йому надходило від одного дуже нелегального бізнесу - виробництво та продаж наркотиків.

Роман стояв біля клубу, де всередині на нього мав чекати хлопець. Синьокий вагався. Він уже хотів розвертатися та йти геть, але останньої секунди стиснув кулак та зайшов.

Горло Кученюка здавив різкий сморід від цигаркового диму. Звісно він не вперше чув такий "аромат", бо його мама під час припадків депресій ще гірше закопчувала кухню. У такі періоди вона за день випалювала щонайменше чотири пачки цигарок, які диміли одна за одною.

Таким чином вона знімала стрес, але це дуже не подобалося Роману, який приходив зі школи та бачив свою маму в такому стані. Тому з малих років він розумів, що життя дуже важке, і все у цьому світі треба досягати працею.

- Ніяких невідомих гуртів ми не будемо випускати на сцену, - впізнав Роман голос Дмитра. - При тому і назва у них дурна - "Spieluhr". Ні та ще разі ні!

- Як скажете, - відказала білява дівчина років двадцяти п'яти, яка тримала у руках чорну теку.

- Краще скажи, щоб мені віскі принесли, бо бляха я тут власник, а мене ж власні офіціанти ігнорують. Просто якийсь жах!

- Добре, зараз, - побігла вона до барної стійки.

Загалом заклад був порожній, а це не дивно, бо годинник показував тільки сьому вечора. Проте Романа став дивувати один факт - чому тут так напалено цигарками? А може це "природній" запах клубу "Фіолетова полуниця"?

- Ромчику, не стій у мене за спиною. Я твої дешеві парфуми за кілометр ловлю, - проказав Жовтенький та повернув до русявого свою руду голову.

- Привіт, я просто розглядався, - відказав Кученюк, сівши на коричневий диван, який стояв навпроти Дмитра, який зі свого боку примостив свою п'яту точку на крісло.

- Ага, бо мій заклад, ще та перчина.

- Але не розумію одне - чому тільки один столик розкішний, а решта прості?

- Бо власника мають усі бачити, - усміхнувся він. Саме цієї секунди офіціантка принесла йому охолоджену пляшку коричневого міцного пійла.

- Дякую, Юліє, але попрошу твою дупку також притарабанити келих для мого гостя.

- Добре, - відповіла брюнетка у чорній короткій спідниці та у червоному відвертому топі, який ледве приховував її пишні груди. Останні притягували до себе погляд, але Роман намагався не дивитися куди йому не можна.

- Сподобалася? - запитав Дмитро. - Вона після десятої не тільки офіціантка....

- Мене це не цікавить, - махнув головою хлопець.

- Шкода. Вона доволі здібна дівчина. Сам неодноразово перевіряв. Ось якщо зараз погодишся на мою пропозицію, то дам Юлічку тобі на одну ніч - абсолютно безплатно.

- Не треба. Я задоволений своєю дружиною.

- Шкода.

- Ось тримайте, - повернулася до них офіціантка. - Ще щось бажаєте?

- Ні, поки все є, - сказав Дмитро.

Далі настала мовчанка. Жовтенький розливав спиртне по келихах. Роман спостерігав за кожним його рухом та не розумів одне - навіщо він на кожний палець натягнув по золотому персню. Невже має так багато грошей, що не знає куди витрачати? Кученюк не мав відповіді на це запитання, але розумів, що у Дмитра грошей до біса багато.

- Випиймо за нашу зустріч, яка, надіюся, буде дуже плідною.

Роман взяв свою тару з алкоголем. Через секунду два келихи дзвінко цокнулися та швидко стали порожніми.

Хлопець відчував, як цей пекучий алкоголь блокував його горло та стравохід. Він ніколи не пив таке міцне пійло, або просто забувся, що воно дає такий ефект. Зі свого боку Дмитро тягнув губами віскі як воду. Воно вже навіть у нього не викликало відчуття сп'яніння, проте йому хотілося відчувати такий стан.

- Так, ти хочеш до мене на роботу? - взявся Жовтенький до справи. - Ти знаєш, що вона небезпечна та нелегальна.

- Головне, щоб була висока зарплата, - відказав хлопець.

- За це навіть можеш не хвилюватися, але у мене трішки змінилися умови.

Кученюк відчув, як холод пройшовся його тілом. Він не очікував на якісь зміни. Хлопець вважав, що...

- Замість простої кур'єрської роботи ти будеш допомагати моєму хіміку, - перебив Жовтенький його думки. - Старий лаборант серйозно захворів, а заміну треба вже.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍