Террі Пратчетт - Батько Вепр, Террі Пратчетт

Ігор не бачив виразу її обличчя, натомість бабай... Він відсахнувся так швидко, що звалився зі стільця.

Коли ж дівчина заговорила, її слова були радше твердженням, закарбованим у камені, що передбачало, яким буде майбутнє.

— ЗНИКНИ Й ПЕРЕСТАНЬ МЕНЕ ТУРБУВАТИ.

Вона повернулася й ввічливо, дещо вибачливо посміхнулася Ігореві. Бабай гарячково поспішив вибратися з уламків стільця і кинувся до дверей.

Сюзен відчула, що відвідувачі повертаються до власних справ. Дивовижно, як легко в «Бірсі» викрутитися з неприємностей.

Ігор опустив склянку й поглянув на вікно. Для корчми, в якій темрява відігравала не останню роль, воно було досить великим, але, звісно, деякі клієнти прибували повітряним шляхом.

Тепер у нього щось стукало.

Ігор подався до вікна й відчинив його.

Сюзен придивилася.

— О, ні...

Смерть Щурів застрибнув на барну стійку, за ним до приміщення залетів крук.

— ПИСК И-ИСК! И-ИСК! ПИСК ІСК «ХІСК» ПИ...

— Щезни, — холодно сказала Сюзен. — Мені нецікаво. Ви просто плід моєї уяви.

Крук вмостився на чаші за стійкою і сказав:

— Прекрасно.

— ПИСК!

— Що це? — поцікавився крук, зішкрібаючи щось із кінчика дзьоба. — Цибуля? Гидота!

— Послухайте, ви двоє, зникніть звідси, — попросила Сюзен.

— Щур каже, що твій дідусь зійшов із розуму, — сказав крук. — Каже, що він прикидається Батьком Вепром.

— Слухай, я просто не... Що?

— Червоний плащ, довга борода...

— ХІСК! ХІСК! ХІСК!

— ...Знай повторює «Хо-хо-хо», роз’їжджаючи у великих санях, запряжених чотирма свинями, та й таке...

— Свині? Що сталося з Хропунцем?

— Поняття не маю. Звісно, може статися що завгодно, я щойно говорив про це щуру...

Сюзен затулила вуха руками, більше заради театрального ефекту, ніж для того, щоб заглушити подальші репліки.

— Я не хочу це знати! У мене немає діда!

Їй доводилося притримуватися цього факту.

Смерть Щурів довго щось пищав.

— Він каже, що ти маєш його пам’ятати, він високий, доволі худий, носить зі собою косу...

— Зникни звідси! І забирай... щура з собою!

Вона дико замахала рукою і, до свого жаху й сорому, штовхнула маленький скелет у каптурі прямо в попільницю.

— ИСК?

Крук схопив щура за каптур і спробував відтягнути вбік, але крихітний скелетик потряс косою в кулаці.

— ИСК ІСК ИСК ПИСК!

— Він каже, що зі щуром сперечатися не варто, — зауважив крук.

Він замиготів крилами, і обоє щезли.

Ігор зачинив вікно, ніяк не прокоментувавши побачене.

— Вони несправжні, — поспішно сказала Сюзен. — Ну, цей... крук, мабуть, справжній, але він зв’язався з цим щуром...

— Із тим, який несправжній, — вловив Ігор.

— Саме так! — із вдячністю сказала Сюзен. — Мабуть, ти нічого й не бачив.

— Ага, — сказав Ігор. — Нічогісінько.

— І так... скільки я тобі винна? — запитала Сюзен. Ігор порахував на пальцях.

— З вас долар за напої, — сказав він, — і п’ять пенсів, оскільки крук, якого тут не було, склював солоні огірки.

Було це напередодні Вепроночі.

У новій ванній Модо витер руки об ганчірку і з гордістю поглянув на результат своєї праці. Його осліпило блиском порцеляни, при світлі лампи засяяли навіть мідь і латунь.

Його трохи турбувало те, що він не міг усе перевірити, але пан Ридикуль сказав: «От скористаюся нею, то й перевірю». Модо ж ніколи не сперечався з Панами, як він їх величав. Він знав, що всі вони знали набагато більше, ніж він сам, і його це цілком влаштовувало. Він не втручався в тканину часу й простору, а вони не лізли в його теплиці. На його думку, це було партнерство.

Особливу увагу він приділив підлозі, слідуючи вказівкам пана Ридикуля.

— Ґном Бородавко, — буркнув він під ніс, востаннє протираючи умивальник. — Ач яка уява у цих Панів...

Далеко звідси, ніким не почутий, пролунав слабкий звук — наче дзеленькнули маленькі срібні дзвіночки.

Дзинь-дзилинь-дзень-дзелень...

Хтось зненацька звалився в снігову кучугуру й скрикнув:

— Дідька лисого!

Не найкращі перші слова, погоджуєтеся?

Високо в небі крізь простір і час неслися сани, не зважаючи на нове й дещо роздратоване життя, яке продовжувало обтрушуватися від снігу.

— ЦЯ БОРОДА МЕНІ ТРОХИ ЗАВАЖАЄ, — зауважив Смерть.

— Навіщо вам борода? — поцікавився голос з-за мішків. — Ви ж самі казали, що люди бачать те, що вони хочуть побачити.

— АЛЕ НЕ ДІТИ. НАЙЧАСТІШЕ ВОНИ БАЧАТЬ ТЕ, ЩО ІСНУЄ НАСПРАВДІ.

— Принаймні вона направляє думки в потрібне русло. Вводить у роль, певним чином.

— АЛЕ СПУСКАТИСЯ ЧЕРЕЗ ДИМОХІД? ЯКИЙ У ЦЬОМУ СЕНС? Я Ж МОЖУ ПРОСТО ПРОЙТИ КРІЗЬ СТІНУ.

— Проходити крізь стіни — не дуже правильно, — сказав голос з-за мішків.

— ДЛЯ МЕНЕ ПРАВИЛЬНО.

— Але за правилом повинен бути димар. Те саме стосується й бороди.

З купи мішків висунулася голова. Схоже, вона належала найстарішому, найнеприємнішому ельфові у Всесвіті. Той факт, що на ній був веселий зелений капелюшок із дзвіночком, нічим не покращував ситуацію.

Він помахав зморщеною рукою, повною листів, більшість з яких була написана пастеллю на кольоровому папері, нерідко з кроликами чи плюшевими ведмедиками.

— Гадаєте, маленькі негідники писали б комусь, хто проходить крізь стіни? — поцікавився він. — Не хочу образити, але над «Хо-хо-хо» теж варто попрацювати.

— ХО. ХО. ХО.

— Ні-ні-ні! — скрикнув Альберт. — Потрібно вкласти в цей вигук трохи життя, пане, без образ. Це має бути голосний, заразний сміх. Потрібно... потрібно сказати це так, ніби ви цюняєте справжнім бренді й випорожнюєтеся сливовим пудингом, пане, пробачте мою хапонську.

— ЗВІДКИ ТОБІ ЦЕ ВСЕ ВІДОМО?

— Колись я був маленький, пане. Кожного року як слухняний хлопчик вішав свою панчоху. Щоб отримати купу подарунків. Але в ті дні це переважно були сосиски та кров’янка, якщо тобі щастило. І там завжди був льодяник у формі свинки. Вепроніч вважалася невдалою, якщо перед тим ти не нажерся, як свиня, пане.

Смерть подивився на мішки.

Дивний, але очевидний факт: із мішків іграшок, які приносив Батько Вепр, завжди стирчав плюшевий ведмедик, іграшковий солдат у різнокольоровій формі, яка б засліпила очі навіть на дискотеці, барабан і червоно-білий льодяник — незалежно від того, що було в них насправді. Справжній вміст завжди справляв ефект «вирви-око» і коштував 5.99 долара.

Смерть заглянув в один чи два мішки. Там віднайшлася фігурка Справжнього Аґатійського Ніндзі зі Страшенно-Смертельною Хваткою і Капітана Моркви Універсального Вартового з повним