Ларрі Трамблі - Другий чоловік, Ларрі Трамблі

не збереглося. Якби не фото, на якому він іще малюком грається в піску, з мініатюрною пластмасовою лопаткою в руці, в обіймах старшої сестри, він не повірив би батькам, які розповідали йому про той один-єдиний раз, коли вони всі, втікаючи від убивчої міської спеки, поїхали подихати просоленим повітрям у рибацьке селище. Хоча вони постійно жили на острові і з будь-якої його точки могли дістатися до моря за кілька годин.

Після їхнього приїзду в другій половині дня Самюель невтомно роздивлявся довкола. Море у своїй неосяжності викликає в нього таке відчуття свободи, в яке він не міг повірити. Його зачаровує цей безконечний простір, в якому вода й небо сходяться десь на горизонті в сяйві вогнів. Йдучи босоніж по пекучому піску, він задихався у своєму великому вбранні іржавого кольору. Йому дуже хотілося освіжитись у такій близькій, проте такій недосяжній воді. Страшно навіть подумати, щоб те вбрання зняти.

Він жадає жінок, яких бачить у купальниках на пляжі. Дехто з них плаває настільки зухвало, що викликає захоплення. Він дивиться, як вони зникають у мерехтінні моря, настільки далеко відпливають від берега. Більшість годинами гріється на сонці, лежачи на широких рушниках. Вони намащуються сонцезахисним кремом і п’ють свіже пиво, яке їм приносять молоді офіціанти. Йому ще ніколи не доводилося бачити стількох збудливих юних дівчат, так скупо вдягнених. Йому не вдається контролювати думки. Більшість одружених чоловіків, яких він помічає довкола, напевне, відчувають таку саму, як і він, постійну напругу, яку жалюгідно намагаються сховати у тіні складок свого одягу. Щоб потамувати свій такий несвоєчасний запал, Самюель занурюється у споглядання невпинного руху хвиль.

Мадам надає перевагу тіні, яку пропонує простенький ресторанчик на пляжі, точніше, його складений з пальмового листя дах. Вона поступово напивається, палить, нервово гасить недопалки в піску, дрімає. Самюель самотньо гуляє пляжем, як може насолоджується бризом. Збирає мушлі, спостерігає за крабами, що втікають, варто йому наблизитися, мріє про таке життя, як у людей з іншого боку океану. Бачиться воно йому інакшим, не таким, як у нього. Океанська неосяжність розбурхує в ньому бажання злетіти, наче мартини, яких він бачить удалині. Заповнюючи легені насиченим йодом повітрям, він сподівається на нове життя, вільне й незалежне. Він не дурник, щастя — як блискучий швидкоплинний міраж, та напевне ж існує на землі місце, де життя не зводиться до тягаря, який вимушено волочиш на собі до кінця. Місце, де жінки не мають невиправданої й несправедливої влади над чоловіками. Купаючись у власному поту, він повертається до Мадам, яка дурнувато дивиться на нього з-під обважнілих від спеки й алкоголю повік. Вони йдуть з пляжу тільки після заходу сонця, вона найбільше любить саме цей час. Вона виходить із ступору, щоб заходитися в екстазі від останніх судомних променів, які, зникаючи, дроблять море тисячами сполохів. Вечоріє, вони тримаються за руки в очікуванні, доки море проковтне сонце.

— Ось і все, ми його більше не побачимо. Я йду в душ.

— Я б зняв його.

— Що зняв би?

Самюель показує на просякнутий потом одяг.

— Що з тобою сьогодні? Ти не радий, що ти тут?

— Якби ти лише дозволила. Є жінки, які...

— То їхні проблеми. Вони не розуміють, яку шкоду вони заподіюють своїм чоловікам.

— Знаю.

— Так, знаєш, а ще знаєш, щó з тобою станеться, якщо продовжуватимеш плекати небезпечні думки, особливо зараз. Тепер ходімо в готель.

Ключик

Напередодні від’їзду Мадам зустрілася на пляжі зі своєю клієнткою, власницею великого магазину, якому вона продає свої меблі. Пишнотіла жінка на кілька років молодша за Мадам. Купальник ледве давав собі раду з тим, щоб утримати її об’ємні груди, які хиталися від кожного кроку. Її мова, пересипана розкутим сміхом, здається енергійною і яскравою. Її гладеньке, як яблуко, гарне обличчя зберігає відсвіт молодої грайливості. Їй дуже швидко вдається підвести Мадам із шезлонга. Обидві весело проводять час, бовтаючи ногами у воді, граються з хвилями, потроху п’ють запашний алкоголь. Коли настає вечір, Мадам запрошує її повечеряти разом з ними у ресторані на даху. Море звідти видно погано, краєвид зіпсовано миготінням кричущої світлової рек­лами, яка виписує в небі назву готелю.

Їхня гостя три роки тому втратила чоловіка в аварії і відтоді не одружувалася. Обидвом жінкам явно подобається говорити за вечерею про секс. Вони обмінюються пустотливими коментарями щодо молодих офіціантів на пляжі, занадто скромно вдягнутих, як на їхній смак. Поки хлопці ще не одружені, то могли б запропонувати клієнтам значно більший діапазон своїх тілесних принад. Молодість обдарувала юнаків гарними стегнами, то чому б їх і не показати? Все це говориться глузливим тоном, який підсилюється по ходу того, як порожніють їхні тарілки й повторно наповнюються склянки. Імпозантна жінка не соромиться торкатись Самюеля. Під кінець вечері вона кладе руку на його стегно й повільно веде нею до промежини. Він не знає, як реагувати на такий неприйнятний жест, враховуючи те, що Мадам усе бачить. Здається, вона зовсім не ображається й не виказує жодної ознаки ревнощів. Навпаки, він розуміє, що її все це радше збуджує. Чого вона хоче? Щоб він переспав з її клієнткою? Саме таке враження у нього й складається.

Він підводиться, щоб піти в туалет і врешті покласти край цій дивній ситуації, а коли повертається, то все має такий вигляд, наче нічого й не відбувалося. Обидві говорять про нові надходження стільців удавано серйозним тоном і поспішають упоратися з десертом. Самюель не каже жодного слова протягом усього вечора, хоча у нього й день народження.

Щойно вони повертаються у готельну кімнату, Мадам лягає на ліжко, скидає черевики, і вони стрибають по підлозі. Підклавши під спину подушку, вона вимагає, щоб Самюель роздягався на її очах. Коли він постає перед нею голим, вона уважно його оглядає, ніби шукає щось. За кілька хвилин заплющує очі. Самюелеві здається, що вона задрімала, тож він іде до ліжка, щоб лягти спати, радий, що обійшлося без продовження. Йому вже не подобається займатися любов’ю, коли вона забагато випиває.

— Ти куди? Я не казала тобі рухатися. Стій де стоїш!

Він аж підскакує, настільки голосно вона кричить.

— Я ще ніколи не відчувала такого приниження. Як тільки ти посмів? То так ти мені віддячуєш! Знаєш, у якому місці ти вже тиждень живеш? У пристойному й дорогому готелі. Здається мені, ти не усвідомлюєш, як тобі пощастило.

— Усвідомлюю.

— Замовкни! Я не дозволяла тобі говорити. Думаєш, я сліпа? Думаєш,