Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

щоб налити вина, дуже жваво, але раптом в’яло схиляється на лаву.)

Ох, тая слабість! От уже не в пору!..

Приймайтеся самі, шановні гості.

 

Круста

(підводить кухля)

Держіть фіали!

 

Люцій

Я не п’ю, спасибі.

 

Невідомий

Ні я!

 

Фортунат

Ні я!

 

Парвус

Ні я!

 

Теофіл мовчки закриває свій фіал рукою.

 

Круста

От чудасія!

Уперше бачу стільки непитущих!

Ні, друзі, не гордуйте сим вином,

тож при беседі випити годиться.

Се, чув я, так у християн ведеться

балакати насухо! Але й тії

хоч людську кров, та п’ють-таки часами.

Плебеї, що сиділи на лаві під дубом, схоплюються при сих словах і наближаються до сходів триклінія.

 

Руфін

Ну, знаєш, се вже вигадки запевне

і чудно вірити в таке.

 

Круста

Чому ж?

Всі кажуть, що ніколи християни

на бенкеті вина не п’ють, ні співів,

ні оргій не заводять, поки крові

з дитини вбитої не покуштують.

До того часу всі сидять, як мертві,

а потім співи, й крик, і пиятика

здіймається у них і щось такеє

там чиниться на оргіях, що, кажуть,

найгіршим з нас було б навдивовижу.

З братами сестри, матері з синами,

з батьками дочки любощі заводять.

 

Нартал

Та се ж брехня!

 

Круста

(прижмуривши очі, дивиться на Нартала)

А ти ж се звідки знаєш?

 

Руфін

(впадає в річ)

Вже кожен, хто читає хоч би Цельза,

не може вірити сим поговорам,

таж Цельз відомий ворог християнству,

а й він доводить, що сьому неправда.

 

Круста

Ет, що там Цельз! Такий собі філософ,

письмак, далекий від живого світу,

та відки має поведінки знати

такого мотлоху, як християни?

 

Нартал

(спалахнув)

Ти кажеш, мотлоху?

 

Круста

Та певна річ!

Римлянин же порядний не пристане

до секти бузувірної, що богом

собі осла назвала?

 

Нартал

Що ти мелеш?!

 

Теофіл мовчки встає і подається геть. Невідомий християнин іде з ним і щось пошепки йому говорить, але той, махнувши рукою, ходить за хвіртку; Невідомий християнин теж виходить за ним.

 

Круста

Та се ж відомо всім, що християни

осла почитують як бога.

 

Урбан

(скочивши на сходи)

Брешеш!

 

Круста

Руфіне, що се значить?

 

Руфін від збентеження не знаходить одразу, що сказати, тільки хапається за голову, неначе в приступі наглого болю.

 

Руфін

(хворим голосом)

На богів,

прошу вас, друзі, тихше. Я не можу…

Такий страшенний біль…

 

На стежці до триклініума з’являється Прісцілла, з нею дівчина-християнка Рената.

 

Се ти, Прісцілло?

Нарешті! Де той лікар? От ти знову

якусь ворожку привела…

 

Прісцілла

(з жахом)

Руфіне!

 

Руфін

Не говори, я знаю. От і Круста

недарма про жінок так говорив,

коли прийшов, зустрівшися з тобою.

(До Крусти.)

Тепер я згоджуюсь з тобою, Крусто!

 

Прісцілла

Тут Круста?

(Німіє з дива і з жаху.)

 

Круста

Я, здається, не Медуза, 33

а господиня наче скам’яніла,

угледівши мене.

 

Прісцілла

(намагається отямитись)

Ні, ні, я просто

втомилась… Вибачай… Я не гадала,

що тут гостей застану…

(До Руфіна.)

Ти не гнівайсь.

Я думаю, що лікар зараз прийде.

А се прийшла зо мною не ворожка,

се дівчина, що в нас нитки фарбує.

Вона просила дати їй роботу.

 

Руфін

Гаразд, гаразд. Ось тут прийшли майстри

теж по роботу. Може, ти покажеш,

що їм робити.

(До плебеїв.)

Ви підіть за нею.

 

Прісцілла

Ходіть, ходіть.

 

Швидко подається через триклініум в дім, плебеї і Рената йдуть за нею. У хвіртку входить старий диякон з речами, належними до ритуалу, загорненими в платину. Руфін встає назустріч дияконові.

 

Руфін

Ось і лікар!

(Переймає його на порозі.)

Як я тебе тут виглядаю! Пробі,

скоріше дай пораду.

(До гостей.)

Вибачайте,

що я покину вас самих на хвильку.

Коли дозволить, я вернуся хутко.

Ходім, прошу.

 

Бере за руку мовчащого з дива диякона і веде через триклініум у дім.

 

Круста

(розлягається вигідніше на лаві)

Які тепер нахабні

плебеї стали. Розпустилась чернь.

Пора б укоськати. Та що робити,

коли патриції самі призводять

до того. От я знаю сам таких,

що цезаря готові зневажати -

для них він, бач, тиран та узурпатор -

самі ж при тому за гостей приймають

усяких відпуще́ників, недавніх

рабів, чужинців варварської крові,

усяку темношкуру покруч.

 

Нартал

(з вибухом гніву)

Ти!

Сам покруч! Римське сміття! Як ти смієш?!

 

Люцій

(тихо до Нартала)

А хто на ближнього «рака́» промовить, 34

тому що буде?

Нартал сідає мовчки на місце, важко дишучи.

 

Круста

(до Люція)

Я того й не знав,

що ти навчився звірів заклинати,

та ще й, либонь, по-вавілонськи?

 

Люцій

Нащо

у вавілонців мав би я учитись

таких звичайностів, що не годиться

не тільки зваду в гостях починати,

але й до сварки допускати інших?

Се й в Римі всяк, хто носить тогу, знає.

 

Круста

(удає, мов зовсім не слухає і не чує Люція, розглядає малюнки по