Франтішек Флос - Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос

часу, щоб зорієнтуватись і прицілитись: звір тільки майне й миттю зникне в хащах. А коли це птах, то ви даремно шукатимете його в густих кронах дерев. Полювати в тропіках можна лише на лісових полянах та в кущах, де мисливець має ширший круговид і де може як слід розвернутися.

Наші друзі двічі ставали на відпочинок, перш ніж надибали видолинок, схожий на той, де розташувався їхній табір. У них зажевріла надія, що мисливське щастя нарешті таки всміхнеться їм.

— Я раджу вам далеко не заходити, — мовив дядечко Франтішек. — Нехай кожен займе місце, яке я йому вкажу, й не кидає його доти, поки почує мій ріжок. Зберемося біля того дуба, де стоятиме Єнік.

Вацлав одійшов на сто кроків праворуч, а дядечко Франтішек як головний ловчий покрокував до видолинка ліворуч.

Вже за п'ять хвилин з дядечкового боку озвався постріл і вигук: «Піль, Лготко, піль!» Це свідчило про те, що дядечко вистрелив не марно. Після цього він стріляв іще тричі: по хмарках блакитного диму Єнік визначив, що дядечко дістався вже до середини видолинка.;

Хлопець так пильно стежив за блакитним димком від пострілів дядечка Франтішка, що не помічав нічого навколо. Зненацька щось зашурхотіло в нього під ногами, й не встиг він отямитись, як із кущів шугнув заєць, потім другий; вони промайнули так близько, що трохи не зачепили Єніка.

А він, геть забувши в цю хвилину, що тримає в руках рушницю, ошелешено дивився, як сполохані вухані мчать повз нього, задерши вгору свої білі пухнасті хвостики.

Раптом гримнув постріл із Вацлавової двостволки, й навкруги розлігся вигук:

— Мерщій до мене, я підстрелив страуса, але він тікає в кущі!

— Стій, не ворушися! — крикнув з видолинка дядечко Франтішек. — Я біжу до тебе з собаками!

Єнік пильно розглянувся навкруги. Невже він так нічого й не вполює? Правда щойно тут були зайці, але вони промчали, наче навіжені, не чекаючи, поки Єнік вистрелить. Але Єнік навряд чи й вистрелив би, бо тієї миті він геть забув про рушницю.

А у видолинку тим часом раз по раз розлягалися постріли й лунало чітке дядечкове: «Піль!» Єнік раптом відчув гірке розчарування. Дядечко вибрав собі найкраще місце, а його, Єніка, зумисне поставив осторонь, щоб він навіть не вистрелив. До горла хлопцеві підкотив клубок, і він мало не заплакав. Мають його за дітвака: ось, мовляв, тобі рушничка, грайся, хлопчику, грайся!

Хур-р-р… хур-р-р… Три… чотири… п'ять птахів, схожих на фазанів, летять просто на Єніка. Він швидко зводить рушницю й стріляє, не цілячись: «Бабах!» Але птахи летять собі далі й спокійнісінько ховаються в густому гіллі.

Тремтячи від збудження, Єнік викидає порожні гільзи й знову заряджає рушницю. Раптом повз нього знову щось промчало, але дуже швидко, а позаду здійнялося вгору щось велике, більше за півня: велетенський казковий птах. Але птах той звертає праворуч і зникає Єнікові з очей. Знову лунає Вацлавів постріл, гавкають собаки.

Єнікові страшенно хочеться перейти на інше місце, але він боїться дядечкового гніву. Його хвилювання дедалі зростає. Раз по раз повз нього шугає якась звірина й, перш ніж Єнік устигає прицілитися, зникає в кущах, у траві, в лісових хащах. Єнік зводить рушницю й заприсягається, що цього разу неодмінно вистрелить, хай тільки що-небудь ворухнеться. За хвилину він двічі пальнув, але так і не наважився піти подивитися, влучив чи ні.

— Єніку, обережніше! Ми з Вацлавом ідемо до тебе, не стріляй! — гукнув з видолинка дядечко, й тієї ж миті один за одним гримнули два постріли.

Єнік зрадів, що Вацлав і Франтішек повернулися, але, почувши пересторогу «не стріляй», сердито закинув рушницю за плече й, насупившись, прислухався до тупоту черевиків, хрускоту хмизу, сапання мисливців і гучного подиху Лготки, яка бігла попереду.

Дядечко й Вацлав поверталися веселі й збуджені. Дядечко Франтішек ішов, високо піднявши вгору рушницю, а Вацлав ніс здобич. Єнік зацікавлено й трохи заздро почав роздивлятися, що той несе. У лівій руці Вацлав тримав двох зайців, а в правій — свого «страуса». Виявилося, що то не страус, а просто дикий індик. Та той індик був дуже великий, тож не дивно, що Вацлав помилково вважав його за страуса. Найдивніше було те, що Вацлав Веверка, який брав рушницю в руки лише вряди-годи, взагалі зважився вистрелити. Вацлав нетерпляче ждав тієї миті, коли зможе розповісти Єнікові про свою хоробрість та мисливське мистецтво, але дядечко Франтішек звелів йому негайно вирушати по решту дичини, бо залишати її в джунглях не можна ані на хвилину — одразу ж пропаде: або мурахи її знищать, або поцупить хижак.

Невдовзі Вацлав повернувся, несучи ще одного зайця та двох птахів, схожих на тетеруків, тільки без ліроподібного хвоста. Підходячи до Франтішка та Єніка, він почув, як Єнік скаржиться, що його поставили на дуже кепське місце.

— Ні! Дичина сюди теж ішла, це безсумнівно, — заперечив Франтішек, — тільки очі в тебе ще не призвичаєні, й ти не помічаєш її вчасно. Нічого не вдієш, скрізь потрібен досвід. Заспокойся, з часом ти цього навчишся. Моє перше полювання закінчилося так само безславно, та ще й до того ж я мало не прострелив собі ногу. — Дядечко задоволено озирнувся навкруги. — Дичини тут більш, ніж треба, колись ми ще навідаємося сюди.

Охочій до ласки Лготці давно кортіло почути похвалу, й вона терлася об Єнікові черевики, немов запитувала, чи задоволений він, чи що-небудь устрелив? Які не схожі були ці собаки! Плутон лежав під дубом, поклавши передні лапи одну на одну, й важко дихав, хоч зовсім не стомився на полюванні. Очі його немов промовляли: полювання штука гарна, але полежати таки краще!

Нараз Лготка підхопилася, понюхала повітря й стрілою майнула в кущі.

— Певно, на узліссі причаївся якийсь звір, — зауважив дядечко Франтішек. — Ану, Єніку, спробуй свого щастя!

Та Єнік так поволі скинув з плеча рушницю, що, зрозуміло, знову забарився: не встиг він націлитися, як із кущів вилетів птах, такий великий та блискучий, що хлопцеві аж подих перехопило. Крила в птаха були смарагдово-зелені, черевце вогненно-червоне, а довгий хвіст маяв у повітрі,