Володимир Авраменко - Авантюра

Після п’ятої години вечора на вулицях Касіоли помітно пожвавішало, ставало гамірно, — неначе хтось навмисне виганяв жадібних до розваг біориків-красунь, щоб показати гостям і підстаркуватим жителям міста їх забуту молодість та збавити на гріховні справи: дати втіху одним і заробіток іншим. Окремо вирізнялися чоловіки в легкому жіночому вбранні і без, в одних тільки чудернацьких напиналах.

В якийсь час вони випірнули з натовпу на розі вулиць Героїв громадянської війни і Рози Гапширонської, відомої повії Касіоли. Зацікавлено розглядаючи підлітків-біориків, що зазивно демонстрували свої можливості, вони скрушно зиркали з-під лоба один на одного й крокували в ногу з хірянами до майдану в надії швидше дістатися до автомобіля. Зараз він був для них важливішим за хліб, і не так він, як його власник. Загаялися і тепер сумнівалися, що він буде чекати.

— Сюди, — Кошман потяг Жука у ближній провулок. Розгублений вигляд підлеглого насторожив. — Що сталося?

— Нічого, — Жук непевно покрутив головою. — Мені здалося…

— Що?

— Неначе лице Горбатова показалось.

— Де?

— Там… — Жук кивнув у бік похмурого ансамблю підозрілих будівель.

— Пішли, — підштовхнув його Кошман в тому ж напрямку.

Роззираючись увсебіч, вони повільно пробирались натовпом, але професора, якщо він і дійсно був там, мов корова язиком злизала. Пройшли мимо дверей і нічого підозрілого не помітивши, зупинились.

— Жук… — Кошман не відривав погляду від входу, наче його тягла туди якась таємнича сила. — Проникаємо… Гарцман страхує.

Жук рушив вперед. Смикнув за ручку дверей раз, вдруге, і, вони несподівано одчинилися. Хлопець буквально влетів у темний отвір. За ним, механічно вихопивши пістолет, кинувся Кошман і немов спіткнувся об роздираючий душу крик, але було вже пізно — в котрий раз у своєму житті знову необачно боляче стукнувся лицем об щось тверде, смердюче. Підхльостуваний немилосердною лайкою свого помічника, що звучала десь зверху, він різко скинув голову і прямо над собою уздрів безпомічно-гарячково теліпаючі ноги. Загородивши собою вхід, на витягнутих руках його тримав мідноликий охоронець-велетень.

Відчувши появу ще одної живої істоти, охоронець з усієї сили, здавив свою жертву, від чого Жук захрипів передсмертним хрипом і замовк… З його тіла в усі боки, наче з розчавленого помідора сік, бризнула кров, а той здивовано підніс останки тіла до носа, понюхав і гидливо скривившись, шмякнув ними об камінний підлогу.

Ще мить, і Кошман буде там же — це він зрозумів блискавично. Інстинкт самозбереження зробив свою справу. Треновані пальці натисли курок і розривні кулі знизу вверх впилися в широкі груди охоронця, які тут же продірявились в кількох місцях рваними ранами. Звідти добряча бочка гарячої крові вилилась на Кошмана. Добре, що він хоч трошки встиг відскочити.

Агонізуюче тіло охоронця скрутилося й гримнуло на підлогу. Судомно смикнулося кінцівками й, наповнюючи простір смородом, заспокоїлось.

З прямокутного отвору в протилежній стіні один за одним з’явилося ще кілька охоронців. В руках у них були короткі, до метра, блискучі труби з товстими рукоятями.

Не вагаючись, Кошман плюхнувся в калюжу крові, в падінні встигнувши вгостити з пістолета ще й цю пару. Вимазуючи собою стіну в червоний колір, вони один за одним повільно-здивовано сповзли додолу.

Кошман кинувся до Жука в надії вчути в ньому життя, та даремно… Його тіло було бездиханне, а з-під розірваної шкіри біліли гострі злами кісток.

Похапки забрав зброю і лічильник радіоактивного випромінювання. Діючи по інструкції, включив і поклав на зламані груди часову міну з напалмом й метнувся до дверей, тільки ті не зрушили з місця, готуючи страшну смерть і для нього.

Жахнувшись передчуттям своєї близької кончини, Кошман гарячково схопився за пістолет й випустив усю обойму, і лише тоді з натугою вислизнув з пастки.

Поливаючи строкатий натовп гарячим промінням, над містом, як і раніше, висів червонястий диск вечірнього сонця; так само мирно шарувалися й пливли своєю дорогою малі й великі потічки людської маси, і коли Кошман, весь в темно-червоній крові, що скапувала з нього, вигулькнув перед Гарцманом, ніхто, крім нього, не жахнувся. І тільки тоді, коли за дверима гримнуло, посипалось скло і з усіх шпарин загадкової споруди вирвалося занадто яскраве полум’я, майдан заревів… Усе змішалося. Затоптуючи старих і малих, люд кинувся геть, подалі від проклятого місця.

Кошман, не даючи опам’ятатися Гарцману, схопив його за руку й, лавіруючи серед охоплених жахом перехожих, потяг за собою. Вирвавшись з майдану, вони пірнули в провулок, де повинен був стояти автомобіль. Побачили його, коли вже й надії було мало. Запилюжений, неначе тільки-но приїхав, він стояв під якимось накриттям.

Уздрівши перед собою закривавленого Кошмана, що важко дихав, хірянин осудливо, із жалем похитав головою. Ні про що не розпитуючи, широко розкрив дверці й, коли обидва прибулі опинилися на сидіннях, зайцем запетляв поміж будівель.

Низькорослий чоловічок у старезному пальто й таких же незугарних черевиках на босу ногу ідеально вписувався в торчкувато-гостре каміння, що обрамляло дорогу після розгалуження над безоднею. Коли машина стишилась, Кошман з Гарцманом сприйняли постать за камінну скалку і тільки пильне око господаря цих місць запримітило в ній людину.

Зупинившись і давши задній хід, Грім відкинув верх автомобіля.

— Залазь, — запропонував обірванцю місце в машині, але той, насторожено вдивляючись в незнайомих пасажирів, продовжував стояти. По всьому було видно, що від цієї зустрічі добра він не ждав.

«До сорока градусів сягає, а він в пальто…» — відчужено-холодно мелькнула думка у збудженому мозку Кошмана — безглузда смерть Жука змінила не тільки його пошрамоване обличчя, а й душу — ненависть і