Роман Вікторович Вереша - Кримінальне право України. Загальна частина.

(п. «є» ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Юрисдикція України може передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) або умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 81 КК). Таку передачу передбачає Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками.

Певних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального «закону щодо тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.

Норми міжнародного права, зокрема, Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. та внутрішнього, прийнятого на основі цих конвенцій Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р., надають особистої недоторканності та виключають із кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково обмежують таку юрисдикцію щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності. Ці особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише тієї держави, яка їх акредитувала, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до ст. 13 Положення, на цих осіб кримінальна юрисдикція України поширюється як виняток лише у випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона, згідно з пп. 1, 2 ст. 32 Конвенції, висловлює позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України). На загальних підставах кримінальній юрисдикції України можуть підлягати такі особи лише у разі втрати ними такого імунітету з інших причин. Наприклад, після того, як Україна сповістила державу, яка їх акредитувала, про те, що згідно з п. 2 ст. 9 Конвенції вона вже не визнає співробітником дипломатичного представництва дипломатичного агента, якого раніше згідно з п. 1 ст. 9 Конвенції визнала неприйнятною особою і сповістила про це дану державу, а та протягом певного строку не відкликала цю особу або не припинила її повноважень чи відмовилася це зробити.

Викладені вище положення міжнародного права відображені, зокрема, у ч. 4 ст. 6 КК України, за якою: «Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».

Крім КК, на території України мають чинність і загальновизнані норми міжнародного права. Гарантуючи права і свободи людини і громадянина, ч. 4 ст. 55 Конституції України надає право кожному «після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Міжнародною судовою установою щодо міжнародного захисту прав людини, відповідно до Конвенції про захист прав і основних свобод «людини від 4 листопада 1950 р. є Європейський суд з прав людини. Від 1 листопада 1998 р., згідно з Протоколом № 11 до цієї Конвенції, всі заяви про порушення Конвенції розглядає Європейський суд з прав людини. Для громадян України та інших осіб, які проживають у ній, право на звернення до цього суду виникло від 11 вересня 1997 р.

§ 8. Чинність кримінального закону за національним та універсальним принципами

Чинність Кримінального кодексу України щодо діянь, вчинених за межами України, визначена в ст. 7.

Передбачена ч. 1 ст. 7 відповідальність за злочини, вчинені за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв’язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов’язків. Зокрема, громадяни України згідно з Конституцією України зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), а держава зобов’язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (Закон України «Про громадянство України»).

Згідно з ч. 1 ст. 7 КК громадянин України несе відповідальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно визнається злочинним КК та законом іноземної держави або лише КК, якщо воно посягало на певні блага або соціальні цінності України. Якщо ж діяння через малозначність не становило суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди і не створило загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству або державі, то воно не є злочином (ч. 2 ст. 11). Відповідно до ч. 1 ст. 7 на тих самих підставах за ці діяння несуть відповідальність і «особи без громадянства, що постійно проживають в Україні», тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні.

Притягнення до відповідальності за злочини, вчинені за кордоном, передбачає необхідність точно встановити, що дана особа на момент вчинення цього діяння була громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно з Законом України «Про громадянство України».

На тих самих підставах несуть за даний злочин відповідальність і особи, які мають подвійне громадянство — України та іншої держави, якщо в останній ця особа не понесла відповідальності за вчинене. На підставі ч. 1 ст. 7 КК мають відповідати дані особи і за злочин, вчинений на території іншої держави, громадянами якої вони також є, якщо інше не передбачено договором між Україною і цією державою.

Якщо ж громадянин України або особа без громадянства, що постійно проживає в Україні, за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК).

Універсальний принцип чинності кримінального закону у просторі закріплено в ст. 8 КК. Вона визначає, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні,