Марія Хіміч - Байстрючка

— Твоя мама щось знає, так? Знається з нечистим? — Ксенька заглянула в моє обличчя.

— Так, — коротко відповів і замовк.

Мені було б легше, якби не знав, що мама вміє зживати своїх ворогів зі світу. Моє дитинство скінчилося в п’ять років, коли побачив, як вона пригостила свою подругу, котра дозволяла собі патякати зайве, власноруч спеченими тістечками. Перед цим у крем для випічки мама всипала всілякі моторошні додатки, послідовність яких звіряла з написаним у чорній таємничій книжечці. Усі ці маніпуляції робилися на моїх очах, тому що вона думала, що я нічого не зрозумію і не запам’ятаю. Мама заборонила мені торкатися тістечок, які запаморочливо пахли на всю хату.

Мамина подруга з’їхала з глузду надвечір того ж дня. По цей день вона безвилазно гибіє в «жовтому домі».

— Ми ще зустрінемося? — перервала мовчанку Ксенька.

— Звичайно! — запевнив. — Даси свою адресу? Я приїду в гості!

— Обіцяєш? — запитала сестра.

— Обіцяю!

Ксенька зупинилася, дістала рожевий записник, зовсім дитячий, із котиками на обкладинці. Написала на листочку, вирвала його й засунула в кишеню моєї куртки.

— Я й номер домашнього телефону написала, — сказала вона.

— Я передзвоню, будь певна, — посміхнувся їй.

За кілька хвилин ми вже стояли на платформі залізничної станції. Електричка запізнювалася всього на дві хвилини. Обом стало дуже сумно. Я притягнув її до себе й пригорнув. Мій ірокез тріпотів під пронизливим вітром, як державний прапор України.

— Хочеш, поїдемо разом? — запропонувала Ксенька. — Моя мама із сестрою приїдуть додому тільки завтра ввечері.

— Пропозиція спокуслива, але ні, не поїду, — відмовився.

— Чому? — похнюпилася Ксенька.

— Ти ж сама бачила, що в мами серце хапає, — пояснив.

— І це єдина причина? — наполягала дівчина.

Я не міг їй збрехати:

— Боюся залишатися з тобою наодинці під одним дахом, — сказав як є.

Ці слова присоромили Ксеньку. Вона глибше занурилася обличчям у мою куртку. Я наважився погладити її скуйовджене волосся. Ксенько-Ксенько… І де ти взялася?

Нас оточили люди — електричка прибувала на колію, про що й повідомляв залізничний «брехунець». Ксенька відштовхнула мене від себе й, не прощаючись, забігла в нутро залізного монстра. Вона сіла біля вікна й дивилася, доки електричка не втекла зі станції, як я жестами пояснював, що обов’язково передзвоню.

Удома мене зустріла стурбована мама.

— Синку, з нашою свинею щось не так, — розповідала вона. — Я дала їй їсти, вона все виїла з корита, а потім сіла, ніби собака, і почала вити. Може, свиня сказилася, як гадаєш?

Зітхнув і пішов за ветеринаром. Усе-таки я був винний перед свинею.

Переступила рідний поріг хворою. Усі сусіди бачили (не сиділося їм у теплій оселі, бачте!), як я звідкись повертаюся додому пізно ввечері — розхристана, розпашіла й така безумна, що мене можна було сплутати з нетверезою панянкою.

Моє горло дерли всі ті слова, які не змогла сказати Маркові. Тепер ніякий розчин фурациліну не врятує від їхнього колючого дроту.

Я скинула з себе весь одяг і підставилася під гарячий душ. Вода прояснила думки й надала наснаги.

Насухо витершись, зайшла до кімнати, увімкнула світло й дістала фарби. Почала з рук. Якби в мене була хна, можливо, візерунки були б витонченішими. Але й так некепсько виходило. Поволі химерні малюнки покривали все моє тіло. Коли я завершувала прикрашати власне лице, мов великодню писанку для бабусі, пролунав дзвінок від вхідних дверей.

Я накинула на себе халат Варварки, підбігла до дверей і запитала, хто там. Але ніхто не відповів. Тоді наважилася відчинити двері.

Звісно, що це був Ірокез. Мій Ірокез.

Мене всю підмивало повернутися додому. Прокинулася і, дивлячись на темряву за вікном, відчувала, як мій Всесвіт котиться в пекло. З Ксенькою щось сталося!

Доля не витримує жодних домовленостей з нею і в останній момент робить те, що заходить у її хворобливу уяву.

Мама здивувалася, що я зазбиралася в дорогу спозаранку, хоч перед цим обіцяла, що погостюю до вечора. Мене всю трусило від тривоги, не могла ні їсти, ні пити. Варварка намагалася розпитати, що скоїлося, але я й сама напевно не знала.

Здавалося, що моє волосся сивіло з кожною хвилиною, яку витратила на шлях