Андрій Легейда - Кіоск

повернути усе Михайу. Я розрахувався з боргами. Кілька місяців шукав роботу, але безуспішно. І ось одного разу, у фіілармонії, я зустрів одного німецького вченого. Ми познайомились, він зацікавився моїми розрахунками. І ось вже три місяці я працюю у провідній німецькій компанії, отримаю дуже велику заробітну плату й прибув до вас, щоб виконати свої обіцянки.

Антоніна Петрівна: Стійте, а де ж Михайло. Він же поїхав у Німеччину??? Чи не поїхав??? Де він! Хто може мені пояснити!!!

(довготривала тиша)

Отець Микола: Я…. Я можу. (усі повернулися до священика). Наступного дня він прийшов до мене у Храм. Від довго стояв біля ікони Божої Матері, а потім підійшов до мене. Він розповів мені цю історію та взяв з мене слово нікому не розповідати. Він сказав, що їде до Німеччини й хоче перед своїм земним кінцем прожити кілька днів або тижнів у Баварських Альпах. Своїх коштів у ніього було лише 390 євро. Ніякі мої відмовляння не подіяли. Я віддав йому усі свої заощадження, що відкладав на ремонт даху. Там теж було не багато, дві з половиною тисячі. Він поїхав. Через три дні він прислав мені листівку з привітаннями та своїм фото у горах. Ось вона…

(Антоніна Петрівна з тримтячими руками бере листівку та починає її розглядати з різних боків).

Отець Микола(продовжує): Він там такий красивий, так чудово посміхається… Я плакав весь вечір. Після цього сів та написав листа у Німеччину до сина Світлани. Я запам» ятав адресу з того листа, та відправив на неї свого. Ніякої відповіді я не отримав. Ще кілька разів я намагався знайти Михайла або Віктора, але з цього нічого не вийшло. Я винен перед вами, але, бачить Господь, я дуже хотів йому допомогти.

Антоніна Петрівна: він живий? Хто мені може пояснити!!! Ви всі… всі… повинні у його смерті…. де він похований?? хто ходить до нього на могилу…. Як ви могли!!!!

(вона сіла, закрила обличчя руками та почала плакати)

* * *

(Пройшов деякий час. Ранок. До кіоску підходить тітка Бандура, вона їсть пиріжок)

Тітка Бандура: Доброго дня, молодий чоловіче. Як безсонна ніч пройшла?

Антон: Доброго доброго. Уж і не кажіть. Вже починаю засинати у будь-якій позі. Вчора зловив себе на думці, що заснув під час пережовування вареника… Жую жую… потім провал… Потім відчуваю шось незвичне у роті… Згадую про вареник й продовжую жувати…

Тітка Бандура: смачний хоч вареник був?

Антон: м'який точно. Про смак вже не пам'ятаю. А Ви хотіли щось купити? Невже останній роман Анжеліки Монтиньйон?

Тітка Бандура: А це ще хто… Я попередній роман тільки пристроїла. Від дуже гарно вписався у відерце. Я на нього ставлю гирю, коли капусту заквашую. А зараз я хочу якусь газету купити. Бо стара вже закінчилась, а інколи треба щось підкладати або завертати. Є у тебе щось товсте, але не дуже коштовне.

Антон: Вам на якій мові? (посміхається)

Тітка Бандура: а нема в тебе такої газети, щоб тексту взагалі не було. Тільки багато багато чистих листів. І газета є, й брехня відсутня.

Антон: а декілька тонких вас не влаштує? Задарма віддам. Вони залишилися ще після останніх виборів. Програма кандидата та опис його життя на благо людству! У мене цілий пакунок ще залишився. Думав на наступних виборах його роздавати. Обличчя теж саме, лозунги, гадаю, теж не зміняться…

Тітка Бандура: О, ти мій спаситель. Я дуже люблю безкоштовні подарунки. Зараз тебе нагороджу! Думала, заставити тебе трохи поплясати, а тепер так віддам. Тримай, це лист на адресу кіоску. Така дивна адреса: Буденка, центральна площа, кіоск. Раніше так тільки Діду Морозу або Леніну писали…

Антон: дуже дякую.

(виходить з кіоску та йде до Антоніни Петрівни) Це, мабуть, Вам. Відкривайте. (протягує їй конверт)

Антоніна Петрівна(подивилась на конверт): Арчібальд Арчібальдович… а давай відкриємо його сьогодні ввечері. Якраз у нас тут запланована загальна зустріч. Рівно рік тому, одна гарна людина організувала для нас маленький бенкет. І сьогодні, ми знову збираємось тут, щоб підтримати цю започатковану їм традицію та згадати його доброту та любов.

Антон: Добре, тоді я піду сьогодні трохи раніше й посиджу із своїм малюком. Хай Тетянка розвіється та прийде до вас.

Антоніна Петрівна: гарний ти чоловік, Антон. А я все життя шукала шукала… Жодного достойного… Одна шушара… Чи може я така привередлива та дурна була…

(на площу заходить чоловік