Крістіна Бердінських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

Більшість продуктів на Мальтійську кухню приносять люди. Наприклад, сметану для підливи й м’ясо. Моркву, цибулю, хліб, олію й воду беруть у профспілках. До роботи на кухні долучаються волонтери з інших міст.

Наталка – головний кухар, і уважно стежить, аби страви були виготовлені за технологією і з якісних продуктів. У повсякденному житті Наталка – приватний підприємець, власниця магазину. У неї дві доньки: шести й дев’яти років. Чоловік – спортсмен-паралімпієць, що бере участь у змаганнях із настільного тенісу, інвалід 1-ї групи. Донечки приїхали провідати Наталку на кілька днів і скоро повертаються із татом додому. Мама залишається на кухні.

13 сiчня 2014

Сергій – засновник і співвласник компанії, яка займається продажем кави, кавових машин і усього, що пов’язано з кавою. Компанія складається з інтернет-магазинів. «Я дрібний підприємець. І таких, як я, насправді цілий легіон. Ми самі створюємо робочі місця. Ми з дружиною створили їх десь двадцять. Ми заробляємо, сплачуємо податки, забезпечуємо рідних», – розповідає про себе Сергій.

Бачила його на самому початку Євромайдану. Він готував каву. Зараз Сергій уже не відвідує Майдан щодня. Інколи приходить вночі до IT-намету, пригощає хлопців теплими напоями. Але в критичні моменти він завжди на місці. Підприємець уважає, що чим більше розсудливих людей у центрі масових подій, тим краще. Тоді можна уникнути провокацій і несподіваних проявів агресії «гарячих голів».

Сергія дратує, коли Майдан називають «бомжатником». «Я знаю «майданутих», у яких дуже успішний бізнес. Вони приїжджають на Майдан на тиждень, а потім їдуть у Мексику, а з Мексики – знову на тиждень на Майдан. А після їдуть кудись на Мальдіви у справах», – каже Сергій.

До того ж жодних ілюзій із приводу ЄС у відомого популяризатора кави немає. Він прекрасно розуміє, що ніхто не запрошував Україну вступати до ЄС. Але коли влада протягом кількох років робить вигляд, що готується до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а потім відверто всіх обманює, для Сергія це означає єдине. «Нам дають чітко зрозуміти, що вони як крали, так і далі крастимуть», – пояснює він.

На традиційне запитання «Ви не боїтесь?» відповідає: «Чому не боюсь? Боюсь. Будь-яка нормальна людина боїться. Але якщо ти робиш крок назад, влада робить два кроки вперед. Відступати нікуди».

Крім кави, Сергій ще фотографує, грає й співає у рок-гурті.

***

Віктор Михайлович, пенсіонер. Весною виповниться 70 років. Із Боярки Київської області. Приїжджає на Майдан майже щодня, ввечері повертається додому. З 1949 по 1970 рік жив у Росії, у Петербурзі. З 1970 по 1996 рік працював інженером в Інституті Патона. Тоді вся документація була російською мовою, тому російською володіє краще, ніж українською. На його плакаті написано: «Я русскоязычный украинский националист. Банду прочь». Віктор Михайлович каже, що до нього підходять багато людей, дякують і кажуть, що він потрапив у яблучко. Вони й самі такі – у повсякденному житті спілкуються російською, але усім серцем за Україну.

Це вже четвертий плакат, який виготовляє колишній інженер. Пенсіонер зробив його з клейонки й дощок. На своєму першому плакаті він перефразував Ільфа й Петрова. На ньому було написано: «Янушеску и Азареску, вас никто не любит, если не считать уголовного розыска, который вас тоже не любит». Мені здається, теж непоганий варіант. Крім Віктора Михайловича, на Євромайдан у вільний час приходять його син і онук-студент.

14 сiчня 2014

Подивіться, якого прекрасного миротворця я знайшла! Оксана, Крим, Бахчисарайський район, домогосподарка. Не працює багато років, родину забезпечує чоловік, у них троє дітей, усі дівчатка: 13, 22 і 24 роки. Оксана приїхала на Майдан 7 грудня.

У перші дні працювала волонтером в інформцентрі на першому поверсі Будинку профспілок. А після ночі з 10 на 11 грудня вирішила переходити в самооборону на барикади. Оксана чергувала в нічній варті. Зміна з 21.00 до 9.00 ранку. Спочатку жила у знайомих, тепер – у Будинку профспілок. «Удома я зовсім інакше виглядаю. Я же жінка й люблю комфорт», – усміхаючись, каже вона. Її роль в охороні – координувати чоловіків, хто де стоїть, і трохи заспокоювати запальних молодих хлопців. «Я до них ставлюсь, як до своїх дітей. І вони часто дослуховуються моїх порад», – каже смілива жінка. Її чоловік зараз удома, дружина – на барикадах, але Оксану він дуже підтримує.