Тарас Титорчук - Майже по-людськи

лише у вигляді сигарет. Вдавалося стрельнути кілька гривень. Лохи радо віддавали їх, аби чимшвидше забралися чим подалі. До дорослих вони з пацанами рідко лізли, бо вони могли створити братві проблеми. А коли й підходили, то обирали, переважно, жінок, молодого або похилого віку. Тільки коли маєш справу з жінками, чи з іншими дорослими, навіть безпечними на вигляд, то слід пам’ятати, що ти в будь-який момент повинен бути готовий до того, аби брати руки в ноги і зникати в міських провулках. Не бігти, ні в якому разі, бо якщо виявиться, що в жіночки є брат, чи зв’язки серед сильних світу цього, чи знайомий в мінтурі, то він може порозпитувати зустрічних або мешканців провулку. А добропорядні громадяни значно краще запам’ятовують парубка в капюшоні, що біжить, навіть колір каптура чи куртки, аніж того, хто йде швидким, рішучим, цілеспрямованим кроком. Бо на того, хто йде стрімко, проте спокійно, не звертають уваги — таких юнаків у Житомирі тисячі.

Орієнтування у провулках також грає важливу роль. Якщо зустріч із «рибкою», яка не клюнула і запанікувала, не закінчується так, як хотілося б, то хлопці розсипалися врізнобіч і зустрічались потім десь у одному місці за допомогою мобільного зв’язку.

Зууу! Зууу! Зууу! ЗУУУУУУ!

Улас знову попрямував до будки. В груди проникло якесь неприємне відчуття, коли він згадав що робили хлопці останнім часом. Зачинщиками, в принципі, були Саня і Сєрий, а Корєш і Гантон їх підтримали. З їхньої чудової сімки ходило на роботу троє. Гантеля, їхній качок, окрім того що займався в залі, працював вантажником на базарі. Юра переставляв коробки десь на «Руді». Саня, що рік тому закінчив дев’ятий клас, займався обробкою металу ще на якомусь заводі. Корєш і Гантон ще навчалися в школі, як і Улас, а Сєрий щойно закінчив одинадцятий клас. Та всіх їх об’єднувало одне: грошей постійно не вистачало. Особливо, Сані, бо він півроку тому з’їхав від батьків, яких не дуже шанував, і став винаймати власну квартиру. А Сєрому, їхньому мажорчику, після закінчення школи різко урізали видання кишенькових. Крім того, його батьки віднайшли усі місця в їхньому маєтку, де гроші погано лежали, і звідки Сєрий роками їх витягував. Батьки переховали гроші, позачиняли їх на ключ і сказали йому, що відтепер Сєрий іде своєю дорогою і буде жити виключно на свій розум. Звісно, вони мабуть розраховували, що син вступить у вищий навчальний заклад і отримуватиме стипендію, бо з одинадцятого класу він випустився з дуже високими балами в атестаті. От тільки бали ЗНО виявилися нищівно низькими, а його батьки до цих пір про це мало знали, бо не дуже орієнтувалися в сучасній політиці вступної кампанії, а тому не надавали великого значення його Оцінюванню. А ще були постійно в роз’їздах, і кілька слів, які Сєрий сказав їм у перервах між діловими поїздками, вечерями та прийомами не давали батькам повної картини того, що відбувається з їхнім сином.

Про це, з нещасним виглядом загнаного в кут живодерні собаки, плутаною мовою п’яного від випивки язика оповів їм Сєрий коли вони зависали у невеличкій квартирці Корєша, на п’ятому поверсі старої хрущовки. Тоді всі, крім Гантелі, погодились, що гроші — це першочергова проблема на порядку денному, і Саня спитав хазяїна хати, чи можна зараз норм і швидко розкрутитись в торгівлі звеселяючими речовинами. Корєш вже декілька місяців барижив феном, і сказав, що якби йому це приносило хорошу суму, то до цих пір вони самі би вже випробували товар. Так, сказав він, дохід є, жити можна, але розкруткою поки ще і не пахне. Йому самому пощастило, бо його всунули в цю справу по знайомству, а якби ні, то він, як початківець, зіткнувся б з масою проблем, які не зміг би вирішити самотужки, без впливових знайомих, і скоріш за все пішов би на дно. Тому, сказав Корєш, поки він сам ще не достатньо розкрутився, а в них нема грошей Сєрого, щоб купити пристойну кількість товару, то займатись цим разом не має сенсу.

Тоді Саня запропонував піти «на діло». Всі знали, що це значить. Вони й раніше залякували лошків, витрушуючи з них пару рублів чи сигарет. Але зараз Саня пропонував вже без приколів і психологічного тиску, прямо вимагати з прохожих їхні цінності. Сєрий радо вхопився за цю ідею і став її активно пропагувати. Юра коливався у виборі. Корєш і Гантон були згодні. Улас теж, але тільки на словах. Бо якраз тоді-то і з’явилося це дивне і неприємне відчуття неправильності, що слизнуло в його груди як гаряча лава, змусило серце битися частіше, ковзнуло до живота і нижче. Так, він сказав хлопцям, що згоден, але не треба брехати собі — всередині він зовсім не вітав свої сміливі слова.

Єдиним хто не погодився з таким способом заробітку був Гантеля. Коли Хлопці почали обговорювати, яке залізо вони могли би взяти на діло з собою з дому, Гантеля мовив: «Нє, ізвіняйте, пацани, я не з вами…»

Всі були вражені його протестом, а найбільше Саня. Улас — найменше, бо в собі відчував те, що наважився висловити здоровань. А якщо той висловився, то можливо колись зможе й він.

Саня почав умовляти Гантелю, а коли качка не було поруч, то всі погоджувались, що без нього діла не буде. Гантеля був більшим і сильнішим за їх усіх, йому не відмовиш, коли той попросить, навіть делікатно, витрусити кишені, а навкруги буде ще шестеро чоловік.

Через тиждень все було готово. Вони намітили місця, де могли б перестріти пішоходів, знайшли дідівські та кухонні ножі і пару батьківських пістолетів. Лишилось лише вмовити Гантелю.

Коли Улас підійшов до будки, то йому видалася дивною поведінка Сані. Фактично, зброю шукали і знаходили всі, крім Сані. Улас побіжно згадав про дідів тесак, який мав привезти з села, і думав далі.

Може це відчуття в грудях не таке вже й неправильне? Може серцебиття прискорилося недарма? Може Гантеля недарма вийшов з гри, коли вона ще не почалася? Може і йому самому слід відмовитися від цієї оборудки?

Але, на Бога, що ж він в такому разі скаже Сані?

«Але чому ти маєш звітувати перед Саньою?»

Ну, бо… він