Марк Сідоній Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

й вільна людина може з власної волі брати участь у виставах. Слід відзначити, що найчастіше так чинять, користуючись зовсім неправильними мотивами: наприклад, колишні солдати, яким виявилося важко пристосуватися до мирного життя. Та сам факт вступу до лав гладіаторів уже приносить гроші. Окрім того, існує фінансова винагорода за кожен бій, сума якої прямо залежить від соціального становища гладіатора (юрбі до вподоби дивитися, як б’ється вільний доброволець), від якості дійства та від того, як боєць себе зарекомендує. Якщо ж ви виявитеся поганим гладіатором, казати, до чого це призведе, мабуть, зайве. Тож цей шлях догори слід обирати лише тим, хто має бодай якусь (що кращу, то ліпше) військову чи фізичну підготовку. Наприклад, у Помпеї був колись гладіатор-доброволець на ім’я Публій Осторій, який провів п’ятдесят один бій і залишився живим. Але навіть якщо ви маєте хист, цей шлях має досить суттєві недоліки. Вам доведеться принести присягу гладіатора в тому, що ви будете беззаперечно підкорятися своєму тренерові і мовчки прийматимете вогонь, нагаї і навіть смерть за його наказом.

Проте найбільший попит і популярність мають гладіатори зі шляхетним походженням, і байдуже, чоловік то буде чи жінка. Походження гладіаторів додає навіть найпровінційнішим боям не лише блиску, а й присмаку скандальності. Один молодий чоловік із славетного сімейства Ґракхів якось вийшов на арену цирку як гладіатор. Мало того, що такий його вчинок усіх шокував, юнак до того ж виступав як боєць із сіткою, тобто навіть без шолома, і кожний міг бачити його обличчя. Ви можете запитати, навіщо б’ються на арені багаті та шляхетні. Тут треба розуміти, що для Рима успіх є питанням не самих лише грошей. Гроші можуть дати багато чого, владу та майно, але не славу. Слави добиваються тільки ті, хто продемонстрував свою природну мужність. Ніжитися в лазнях або лежати за столом на учті може хто завгодно, у кого є гроші, але для того, щоб битися, треба мати характер. Окрім того, це неймовірно збуджує. Будь-хто, кому доводилося брати участь у рукопашному бою чи встромляти меч у горло ворога, дивлячись йому в обличчя, розуміє, що це таке — битися на арені.

Успіх у боях на арені цирку приносить іще й гучну славу. Раптом виявляється, що твоє ім’я знають геть усі довкола, його навіть видряпують на стінах. З’являються мозаїки, що увіковічують хвилини, коли ти добивав переможеного супротивника, який не зміг заслужити у юрби помилування. Люди випрошують краплину твоєї крові, щоб вона зцілила їх від епілепсії чи імпотенції. Звичайно, завжди знайдуться консерватори, які дивитимуться на тебе спогорда, як на предмет їхніх розваг, але таких буде мало, і вони губитимуться у натовпі твоїх шанувальників. І чого б це ти мав соромитися участі у виставах, на які не шкодує грошей сам імператор?

Існують, однак, і набагато безпечніші шляхи до збагачення. Величезні гроші заробляють, наприклад, колісничі. Сума призу на найбільших перегонах Рима варіюється в межах від п’ятнадцяти до шістдесяти тисяч сестерціїв. Один мій давній друг юрист скаржиться, що якийсь колісничий заробляє у сто разів більше від тієї платні, що її бере він сам за юридичні послуги. Найуспішнішим відомим мені колісничим був Діокл із Лузітанії, що в Іберії. Він брав участь в гонках колісниць упродовж двадцяти чотирьох років за часів божественних імператорів Адріана й Антоніна Пія і полишив це заняття, коли йому виповнилося сорок два роки. Загалом він виграв тисячу чотириста шістдесят два заїзди з чотирьох тисяч двохсот п’ятдесяти семи. Він володів дев’ятьма кіньми, з якими виграв сто гонок, і одним, який приніс йому понад двісті перемог. За свою кар’єру Діокл заробив просто фантастичну суму — тридцять п’ять мільйонів вісімсот шістдесят три тисячі сто двадцять сестерціїв і став одним із найбагатших людей Рима.

Проте колісничим не даремно платять такі великі гроші. Правити колісницею, запряженою четвіркою коней, дуже непросто. Поводи двох пристяжних намотані на тебе, й натягувати їх доводиться вагою власного тіла. Якщо колісниця перекинеться, тебе потягне на цих поводах, і якщо не зумієш їх вчасно зрізати, то будеш затоптаний. Під час самих перегонів усе вирішує тактика. Гнатимеш занадто швидко — коні витратять усі сили і на фінальному спринті будуть виснаженими. Треба спочатку притримати запряжку, а ближче до фінішу кинути її вперед, або спробувати відразу захопити лідерство і утримувати його, рухаючись внутрішньою доріжкою, на якій решті буде важко тебе обійти. Якщо суперник намагається наблизитися до тебе впритул, відштовхни його або пусти в хід батіг, аби він від тебе відстав. Стьобай чужих коней по очах — іноді це їх стримує.

Коли на кону стоять величезні гроші, багато хто, прагнучи перемоги, намагається заручитися підтримкою божественних сил, привабити їх на свій бік. Деякі заклинання вважаються досить ефективними на цирковій арені, тож можете їх вивчити і використовувати проти суперників. Наприклад, варто сказати: «Допоможи мені на бігах восьмого листопада і зв’яжи моїм суперникам руки та ноги, сухожилля та щиколотки…», а далі назвати імена майбутніх конкурентів і їхніх коней. Не обмежуйте себе ні в чому; можете проказати щось на кшталт «Затьмар їхню свідомість, їхній розум і їхні почуття, аби не розуміли, що роблять; вирви їм очі, щоб не бачили, куди несуться; загони їхніх коней, розтрощи їхні колісниці, повбивай усіх, аби в тілах їхніх зовсім не залишилося дихання».

Розмір можливого виграшу свідчить про те, як пристрасно публіка любить перегони на колісницях. Великий цирк вміщує, ймовірно, двісті п’ятдесят тисяч глядачів, й усі вони кричать і тремтять від збудження. Часто на коней роблять ставки, і досить великі. А це ще більше розпалює пристрасті. Імператор Калігула у своїй одержимості кіньми дійшов до сміховинних крайнощів. Він мав звичку запрошувати свого улюбленого жеребця Інцитата на обід, під час якого власноруч годував його золотистим ячменем і пив за його здоров’я із золотого кубка. У конюшні Інцитата встановили мармурове стійло, поїлку зі слонової кістки, для нього придбали пурпурові покривала, а в упряж вправили коштовні камені. Імператор навіть подарував своєму улюбленцеві будинок, кількох рабів і прекрасні меблі, щоб якомога вишуканіше приймати гостей, яких запрошували до коня на обід. Подейкують, Калігула збирався навіть призначити тварину консулом — і, поза сумнівами, коли б імператор прожив трохи довше, то здійснив би свій задум.

Незалежно від способу, у який ви здобули свої гроші, знайте: що більше їх ви матимете, то вище підніметеся соціальними сходами римського суспільства. Якщо ви є колишнім рабом, відпущеним на волю, вам навіть може поталанити отримати римське громадянство, щоправда, з обмеженнями у