Марина Гриміч - Варфоломієва ніч

в крематорії. Тьотя Берта теж тебе палко підтримує і бажає тобі перемоги. А дядько Льонька сказав, що продасть свої ордени, а гроші вкладе у твій виборчий фонд. Але я йому заборонила. Сказала, що ти хочеш ці ордени собі на пам'ять. Тепер він карається докорами сумління, як тобі допомогти. Він тебе так любить! Як сина! Ти ж виріс у нього на колінах! Ну все, синочок, цілую тебе і обнімаю! Тримайся! Ми з тобою!

Нашому молодому героєві навіть не треба було нічого казати. Він поклав трубку і втомлено прозвітував Варфоломійовичу:

– Гроші завтра будуть.

Варфоломійович в іншій ситуації фразою «Ну ти, Пашок, просто Девід Коперфільд!» висловив би захоплення проробленою фінансовою операцією без жодного вимовленого слова, однак тепер йому було просто не до цього. Він уже перебував у іншому вимірі. Він продумував текст майбутньої листівки.

Поки він куйовдить і без того розкуйовджене волосся, хочемо пояснити одну фразу з телефонної розмови Ідеї Іванівни, безцінної мамусі нашого молодого героя. Йдеться про незабутній епізод з далекого дитинства Павла Івановича.

Треба пояснити спершу, що серед усіх сусідів по комунальній квартирі маленький Пашка найбільше недолюблював тьотю Розу і дядю Борю. Причому це почуття було взаємним. Не можу Вам сказати, з чого почалася та неприязнь, але тьотя Роза постійно допікала свою сусідку фразою: «Ідеєчко, Ви, конєшно, мені пробачте, але Ваш Пашка постоянно робить мені фойленштик!». Причому ім'я «Ідеєчка» вона вимовляла як «Індєєчка», що виводило безцінну мамусю нашого молодого героя із себе. Але як людина вихована вона відповідала з невинною посмішкою: «Розочко, квіточко, не переймайтеся, колись Ви будете пишатися, що жили в одній квартирі з моїм Пашкою!» На що тьотя Роза кривилася: «Ну, шоб сказать да, так нет». Юний Пашка ніяк не міг збагнути зміст останньої фрази, яка глибоко в'їлася в його пам'ять. Може, саме тому в'їлася, що після неї мама завжди поверталася в кімнату злою, як пантера, і сичала, як змія: «Павле! На цей раз я тебе приб'ю! Я тобі забороняю кривдити цю сім'ю! Запам'ятай: ці люди не дали тобі й мені здохнути з голоду, коли твого батечка посадили за націоналізм!» Останню фразу вона говорила пошепки, оскільки найостанніше з цих слів видавалося в той час таким жахливим, що від нього пробігав холодок по шкірі.

Пашка у свої юні роки ніяк не міг оцінити послуги, яку зробила звичайна єврейська сім'я звичайній українській сім'ї просто так, через чисто людські принципи, і тому продовжував робити різні капості сусідам, апофеозом яких стала звана вечеря у дяді Борі, на яку він запросив найвищих чиновників з Міністерства охорони здоров'я. Метою вечері було допомогти Міністерству охорони здоров'я прийняти рішення про призначення дяді Борі головним лікарем однієї з найбільших спеціалізованих клінік країни. Головне, що все йшло до того. Вечеря була славною. Фарширований сом, якого тьотя Роза робила просто геніально, справив неабияке враження на високоповажних гостей та їхніх дружин. Однак коли принесли меєр цимус, із цього поважного десерту стали вибігати прудкі тарганчики, активно ворушачи вусиками. Поважні гості відчули себе настільки недобре, що дядю Борю наступного дня «розжалували» майже в санітари. Родині Кац не лишилося нічого іншого, як виїхати в Ізраїль. А в їхній кімнаті оселилася родина двірника, донька якого Ліля стала карою Божою Пашці за всі його гріхи щодо надзвичайно інтелігентної родини Каців. Однак про це колись іншим разом. Ми й так дуже відволіклися від нашого сюжету.

І що там роблять наші герої? Ага! Розробляють текст агітаційної листівки.

Ця листівка народилася на світ Божий наступного дня, а точніше, наступної ночі. І треба віддати належне Варфоломійовичу, що він зумів перебороти свій внутрішній консерватизм і зробити воістину новаторський хід, при цьому не зраджуючи принципам соцреалізму. На ній, на цьому витворі агітаційного мистецтва, чарівно посміхалася Тетяна Горошко і, пильно вдивляючись в очі виборцеві, показувала вказівним пальчиком прямісінько на нього. «А ти проголосував за Павла Печеніга?» – було надруковано внизу великими літерами.

Яким сміттям видаються всі ті папірці з розумними словами, з великими обіцянками на листівках його конкурентів порівняно з цією сакраментальною фразою!

Однак, дорогі мої читачі, на цьому робота з листівками не закінчується. Це лише півсправи. Головне – розклейка. «Ну що таке розклейка? – скривитеся Ви. – Узяв, наквецяв клеєм – і баста!» А от і ні!

Розклейка – це справа просто детективна. Для цього потрібні три речі. По-перше, – клей. Бажано, щоб це був суперклей. Листівка повинна не просто важко віддиратися, а суперважко віддиратися. Аби час, витрачений на ЇЇ відшкрябування, і ця пекельна праця надовго закарбувалися в пам'яті здирача і відбили в нього будь-яке бажання робити це ще колись.

По-друге, – місце наклейки. Тут найбільше шануються легкодоступні для споглядання виборцями і важкодоступні для посягання конкурентів і їхніх здирачів місця.

По-третє, – ангельське терпіння. Без нього тут не обійтися під час систематичного і педантичного перенаклеювання листівки на місці зідраної. Як правило, розклейка і здирання листівок відбувається в одну й ту ж саму пору доби, а саме від 12 до 2 години ночі. І якраз у цей час уся порядна частина населення вже бачить другий сон, а на вулицю виходить інша частина населення – повії, гульвіси і члени виборчих штабів. До речі, останні час від часу влаштовують між собою криваві вуличні сутички. Ось і нашим героям трохи перепало. Вони якраз наштовхнулися на членів штабу Миколи Разіна, які клеїли свою «порядність і реформи» на безвинну Тетяну Горошко. Зустріч закінчилася тим, що на три дні було перервано виступи і лише на четвертий, завдяки гримерним здібностям Тетяни Фрідріхівни, Пашка зі своїм вірним другом насмілилися знову вийти на люди.

Треба сказати, що не все було так погано. Якраз нашому молодому героєві дуже пощастило в тому плані, що члени його виборчого штабу були людьми літніми, які, як ви знаєте, часто страждають на безсоння і надмірну дисциплінованість. Крім того, йому поталанило з Тетяною Горошко. Вона зробила такий нарис про нашого Пашку, що три дні поспіль (доки не заборонила передачу районна держадміністрація) з 16.00 до 16.15 увесь район стояв по стійці «струнко!» під своїми «брехунцями». Пощастило нашому молодому героєві і з дідусем Тетяни Горошко. Річ у тім, що у нього в гаражі стояла стара «Победа», яку вирішили залучити до виборчої кампанії. Це була Варфоломійовичева ідея, який уже перевтомився від громадського транспорту.

Отже, про «Победу». Вона, виявляється, ще їздила. Треба було зробити з неї щось на зразок агітпоїзда. Он у Колосального