Марина Гриміч - Варфоломієва ніч

class="p1">Дорогі мої читачі! Ви, напевно, думаєте, що авторська фантазія «перебрала». Аж ніяк. Якраз ці рядки ваш покірний слуга пише в абсолютно тверезому стані. Ця історія найправдивіша з усіх написаних досі правдивих історій. Саме такі казки розповідають мамусі й татусі на вимогу маленьких хлопчиків, перенасичених солодкими історіями про принців і принцес, Вінні Пухів і Колобків. Однак вони соромляться в цьому зізнатися на людях. А я не соромлюся сказати правду у вічі: саме такі казки я розповідаю своєму синові. Перед денним сном і перед нічним. І заперечу вам відразу ж щодо шкідливості таких казок: моя старша донька виросла абсолютно нормальною, можна сказати, аж надто нормальною: морально стійкою, дисциплінованою і політично грамотною.

Та й у тому, що Тетяна розповідала їх своєму дідусеві, теж немає нічого дивного. Хто зна, яка старість чекає на вас, мої мудрі читачі. Дай Бог вам мати таких онуків.

У темному коридорі з нашим молодим героєм сталася ще одна пригода. Він, намацуючи двері, що ведуть у зелену кімнату, випадково потрапив в іншу – в Тетянину.

Він пробув там одну мить. Проте ця мить вартує половини життя. У Вас, дорогі мої читачі, ніяких асоціацій не викликає вигляд металевого ліжка? Так-так, металевого ліжка із «сіткою», на якій можна стрибати аж до стелі, ліжка з пуховою периною, яка (коли Ви стоїте на підлозі) сягає Вам грудей; перина, вкрита картатим покривалом, а з-під пухової перини виглядає вишиване простирадло, а точніше, не все простирадло, а широка смуга вишиваних хрестиком (обов'язково хрестиком) рож із лапатим зеленим листям, а з-під тієї яскравої смуги виглядає елегантна смужка ручної роботи мережива у вигляді акуратної черговості трикутничків; а поверх усього цього – тобто на рівні Вашого підборіддя – стоять чи сидять у позі російських купчих біля самовара з бубличками дві величезні подушки ріжками догори; на наволочках цих двох подушок вшиті смуги з червоними рожами в зеленому листі, а накриті ці дві пухові купчихи мережаними накидками; і вся ця фантастична піраміда стоїть під стіною, на якій причеплено плюшевий килимок з двома лебедями, що плавають по голубому озеру, навколо якого Цвітуть лілії; а над килимочком висить картина, також вишивана хрестиком, у якій Ромео на колінах признається в коханні Джульєтті… Так… Про що це ми? Ага, про те, які асоціації викликає у Вас таке ліжко. У мене, наприклад, комплекс неповноцінності. Знаєте чому? Бо мені так і не вдалося освоїти складної науки застеляння таких ліжок. Не смійтеся. Для того, щоб підбити подушку і поставити її у певній формі, потрібне неабияке вміння.

Якби Ви знали, дорогі мої читачі, скількох тільки українців було зачато на таких ліжках! А що стосується нашого молодого героя, то в нього з'явилося непереборне бажання улягтися на ту пухову піраміду. Причому, зробити це з розгону. Тобто плюхнутися туди, як у басейн, і поплисти на хвилях любові і пристрасті до яскраво-синього озера, на якому плавають лебідка і лебедик під суворим контролем Ромео і Джульєтти… До цього вчинку нашого молодого героя під'юджував невидимий співрозмовник, який підморгував йому оком Джульєтти з вишиваної картинки. Опиратися було несила. Однак наш молодий герой мав залізну витримку. Недаремно Варфоломійович охрестив його Штірліцем. Так, Павло Іванович мужньо переборов спокусу і тихо зачинив двері. Однак якби Ви знали, чого це йому коштувало. Ця яскрава картина переслідуватиме його багато безсонних ночей, аж доки він не опиниться в обіймах пухової перини і не відчує ще один атрибут провінційної принади – запах парфумів «Лісова конвалія», якими, до речі, завжди парфумилася моя бабуся, нащадок одного дворянського роду, що мав маєток у Старому Осколі.

Ось воно як.

Нашого молодого героя проводжала до Варфоломійо-вичевої землянки чарівна панночка Тетяна. Пізніше він і не згадає цієї прогулянки, оскільки протягом неї все ще перебував під магнетизмом картини чарівного провінційного ложа.

Його пробудження відбулося дуже скоро. Варфоломійович, скуйовджений і розгублений, сидів за столом над купою папірців.

– Ти тільки подивися, що виробляють, падлюки! Ти тільки подивися!

Павло Іванович, нічого не розуміючи, дивився на Варфоломійовича очима, в яких закарбувалися дві вишивані рожі із зеленим лапатим листям.

Тим часом Варфоломійович обурювався далі:

– Агітаційна макулатура! Як дурять нашого брата! Безбожно! Сволоцюги! Накралися – і пруться до парламенту! Повбивав би!

Варфоломійович поглянув на дві рожі із зеленим лапатим листям в очах свого молодого колеги і переніс усю агресію на нього:

– А ти де був? Подивись, котра година! Ви писали інтерв'ю чи любовний роман?

Пашка прокинувся. Червона фарба залила його обличчя. Йому стало соромно і страшно. «Господи, – подумав він, – а інтерв'ю ж я не давав! Мене Варфоломійович уб'є!»

Наш молодий герой узяв у руки папірці, які так дратували Варфоломійовича. «Благодійний фонд Адама Колосального «Милосердя» сьогодні облагодійствував дитячий сиротинець «Буратіно» десятьма ящиками «Фанти», «М.Разін – це наша віра, надія і любов!», «З Адамом Колосальним побудуємо колосальне майбутнє!», «Чесність, порядність, реформи – це М.Разін».

– Ні, ти тільки подивись! А в нас жодної листівки! Пашок! Що робити? Думай! У нашому фонді лишилося десять гривень!

Пашка, відчуваючи докори сумління, покірно взяв трубку телефона і набрав домашній номер.

– Синок! – озвався мамин кулемет на протилежному кінці! – Де ти пропав? Я собі місця не знаходжу, а ти мовчиш! Слухай, синок, будь готовим до позитивних змін у твоєму житті. Мені наснився сон, що ти знайшов золотий перстень з ізмарагдом! Не пропусти свого щастя! Ага, ще одне, дзвонили тьотя Роза і дядя Боря з Ізраїлю. Вони за тебе дуже вболівають. Дядя Боря сказав, що він зовсім не сердиться на тебе за ту витівку на урочистому обіді. Завдяки їй він тепер очолює клініку в Ізраїлі. Ха-ха-ха! Ага, ще одне! Дядечко Ґіві поставив нову щелепу і всі гроші за неї передає у твій виборчий фонд. Разом з фотографією. Не забудь йому подзвонити і похвалити щелепу! Гроші вже їдуть у поїзді. Ага, ще дзвонила тьотя Берта із Умані. Вона теж дуже пораділа за тебе. Вона сказала, що недавно знайшла твою листівку, ту саму, коли ти ЇЇ вітав з її сорокап'ятирічним. Вона дуже розчулилася. Каже, що ця листівка принесла їй щастя. Пам'ятаєш, ти на ній написав: «Бажаю здоров'я і успіхів в особистому житті»? Вона тоді дуже образилася. Пам'ятаєш? Ну, вона тоді подумала, що ти над нею знущаєшся! Адже на той час вона ще не побувала замужем жодного разу. А через три дні після тієї листівки вона зустріла дядю Мішу в морзі. Тобто не в морзі, а