Іван Семенович Левицький - Скривджені й нескривджені

class="p1">Настав пишний вечір. Зірниця засяла в своїй кришталевій палаті всіма кольорами веселки й брилянтів: вона справляла заручини. Всі зорі тієї ночі стали більші, світили ясніше, миготіли, дрижали світом, ніби горіли. Вони зібрались на заручини кругом палати Зірниці, сплітались у вінки, в гірлянди та букети. Більші зорі були запрохані в дружки та світилки. Небесні русалки заспівали. Тихі весняні вітри повіяли на срібні та брилянтові дзвоники, котрими була навкруги обвішана палата. Тихі вітри коливали дзвоники, і вони дзвеніли і розливали в небі райські мотиви. Небесні русалки почали танці. Узброєний Громовик прикатав на білому коні. За ним летіли на конях усі вітри в червоному, зеленому та білому убранні.

Саме тоді несподівано зійшов Місяць і заглянув в палату.

- А батька забули попросити в гості! Оце так! Коли б тобі хоч чарку горілки дали батькові! - загомонів Місяць. - Бач, яка ти, дочко, горда та пишна!

Місяць вхопив здоровий кришталевий кубок і налив собі з півкварти. То була роса Зірниці. Старий хильнув і скривився:

- Чорти батька зна, що п'ють оті зорі! Щось солоденьке та нудненьке… А достань лиш, зятю, доброї горілки, тієї, що заправлена блискавкою! -промовив Місяць.

І Громовик зараз налив йому кварту горілки, заправленої перцем. Місяць вихилив усе дочиста, до сухого дна, гикнув, цмакнув і втер губи хмаркою. Горілка вдарила йому в самісіньку лису голову: він почервонів, а потім зблід і потягся на небо, але тієї ночі світив дуже погано. Люде казали: буде дощ, бо місяць світить, ніби крізь сито, неначе йому заснувало очі, мов п'яний чоловік лупає безтямними дурними очима.

1886 року

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

09.08.2010