Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

міст. Козаки взяли фортецю хитрістю, а також завдяки співчуттю місцевого православного населення. Євреї тримали себе мужньо і показали зразки справжнього героїзму навіть з боку молодих дівчат. Так, напр., коли вели одну єврейську красуню в церкву, щоб там обвінчати її з козаком, вона кинулася в воду з мосту, через який довелося переходити. Інша, щойно обвінчана з козаком, змусила свого нареченого вистрелити в себе, запевнивши його, що вона вміє замовляти зброю, і, звичайно, зосталася на місці мертвою.

Тим часом інший загін напав на Тульчин, де заперлося близько 2.000 євреїв. Їм запропонували на вибір: умерти або охреститись. Обложені відмовилися від хрещення. 1500 чол. були забиті, а решта врятувалися тим, що притаїлися між трупами, їх козаки не тільки відпустили, а й подали необхідну допомогу.

На іншому кінці української території, в Сіверщині (Чернігові, Стародубі та ін.), відбувалося те саме. В день тульчинської різні загинули 1.500 євреїв Гомеля. Через місяць було взято м. Попонне, де загинуло майже 10.000 євреїв. Як каже Ганновер, вони впали під козацькими шаблями без будь-якого опору. На Волині, в Старокостянтинові загинуло близько 3.000, у Дубні — більше 1.000, у Барі — до 2.000. В обложеному Львові від голоду і хвороб померло близько 10.000 чол.

Важко сказати, скільки всього загинуло євреїв у ході війни. Деякі джерела називають цифру у 250.000 чол., хоч це слід вважати перебільшеним припущенням. Уже сам підрахунок жертв на круглі тисячі свідчить про те, що дані не точні і, безумовно, завищені настраханою уявою. Хоч як би там було, а “бедствия, постигшие их, — пише Єфименко, — и по размерам, и по характеру есть настоящая катастрофа, одна из тех, которые отмечаются крупными буквами в истории и столетия живут в народной памяти”.105 Недарма у євреїв є в році один день, 20 червня (день Немирівської різні), присвячений поминкам жертв Хмельниччини.

Цінні свідчення про наслідки цих страхітливих гекатомб лишив Павло Алеппський. Супроводячи свого батька, антіохійського патріарха Макарія, в його подорожі до Москви, Алеппський двічі пересік Україну з кінця в кінець (у 1654 і 1656 рр.) і мав змогу на власні очі спостерігати події, про які досить правдиво написав у своїх записках. (У скороченому вигляді вони видані окремою книжкою. Ряд уривків з арабського тексту перекладені на прохання М.Грушевського).

Оповідаючи про великі втрати українців у війні, Алеппський разом з тим відзначає:

“Але скільки ж і Ляхів побили козаки!.. І нарід єврейський і вірменський винищено до решти. Гарні доми, крамниці і заїзди їхні стали прихистком диких звірів”.106

Під час перебування в Умані автор записав:

“Доми в сім місті гарні, дерева їх гладко вигебльовано, бо се були доми Вірменів і Євреїв. Козаки нищили їх у своїй землі, забравши їх маєток і багатство… Вони були варті того, тому що за лядських часів саме вони були управителями і начальниками, держали митниці і до решти поневолили козаків”.107

Далі описує Трипілля: “Город представляет большую, неприступную крепость… Большая часть ея домов пусты, потому что прежде город был центральним местом для евреев, коих красивые дома, лавки и постоялые дворы пусты и безлюдны”.108

Замітка про Прилуки:

“Було в тім місті також багато євреїв і ляхів, що не встигли втекти. Ті, що вихрестилися, спаслися, хто не схотів — тих побили і відіслали до Сатани”.109

Караючий гнів українського народу, хоч і жорстокий, цілком у дусі кривавого середньовіччя, був зумовлений обставинами, бо євреї, як ми бачили, перебували в таборі ворогів України. Маючи на увазі визвольну війну 1648–1654 рр., радянська енциклопедія пише: “В этой гражданской войне еврей-арендатор примкнул к шляхте в его борьбе с порабощенными крестьянами”.110

Після перших же перемог над поляками Хмельницький висунув ряд вимог, серед яких була і така: “Жиди з усієї України зараз нехай виступають”.111 Ця вимога знайшла своє відображення в статтях Зборівського договору від 8 серпня 1649 р. Згідно з цим договором “агенты польских магнатов арендаторы-евреи не могли жить по казачьим городам й селам”.112

Польський король Ян Казимир у своєму привілеї, надісланому 1650 р. Хмельницькому і війську Запорозькому, писав:

“У землях, що відведені козакам, коронне військо ніколи не буде стояти постоєм, і жиди в них ні державцями, ні орендарями, ані мешканцями проживати не будуть”.113

Одразу ж після Переяславської ради 1654 р. московські воєводи і попи, прислані на Україну приймати присягу на вірність цареві, вимагали, аби населення поклялося, що на євреїв не буде

“ані дивитись, ані їх терпіти між собою… А коли б хто-небудь щось купив у єврея, буде на 2 місяці відлучений від церкви”.114

Все, що душило Україну, заважало її свободі, було ліквідоване в ході визвольної війни. Український народ натхненно оспівав цю перемогу:

Да не буде лучче,

Що немає жида,

Да не буде краще,

Що немає ляха,

Як у нас на Вкраїні.

Не буде унії.

“Думи та пісні про Хмельниччину змальовують розправу повсталих із ляхами та орендарями, але ненависть проти них була викликана не національними, а соціальними причинами”115 — слушно зазначається в Історії української літератури.

--

[31] Г.Кичко. Іудаїзм без прикрас. К.,1963, с.42.

[32] М.С.Беленький. Что такое Талмуд. М.,1963, с.46.

[33] Т.Кичко. Вказ. праця, с.37.

[34] Ю.Іванов. Вказ. праця, с. 16, 17.

[35] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.1. с.379

[36] БСЭ, т.16, М.,1929, с,580.

[37] Ю.Іванов. Вказ. праця, с.21.

[38] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.5, Львів, 1905, с.242.

[39] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.7, К-Л.,1909, с.446.

[40] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.9, ч.2, К., 1931, с.626.

[41] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.5, с.246, 247.

[42] БСЭ. т.11. М.,1952,с.190.

[43] Ю.Іванов. Вказ. праця, с.20.

[44] М.П.Драгоманов. Евреи и поляки в Юго-Зап. крае. “Вестник Европы”, 1875, т.4, с.139.

[45] ЭСБЕ, т.21, СПб. 1893, с.452.

[46] БСЭ, т.16, М.,1929,с.580.

[47] БСЭ, т.3, М.,1930, с.68.

[48] БСЭ, т.24. М.,1932, с.22.

[49] А.Тюменев. Евреи в древности и средние века, Пг., 1922, с.293.

[50] Там само, с.294.

[51] БСЭ, т.24, с.24.

[52] БСЭ, т.3, М., 1930, с.69.

[53] М.В.Нєчкіна. П.С.Лейбенгруб. Історія СРСР, К.,1966, с.62.

[54] Н.Костомаров. Руина, Соч., т.15, с.345.

[55] Цит. за кн. А.Ефименко. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки, т.2, СПб, 1905, с.6.

[56] А.Ефименко. Вказ. праця, с.4.

[57] Мемуары, относящиеся к истории Южн. Руси, вып.І, К.1890, с.38

[58] С.Сташиц. Избранное, М., 1957, с. 317–318.

[59] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.5, с. 254, 261.

[60] М.Грушевський. Студії з економ, історії України, К., 1917, с.28.

[61] БСЭ, т.24, М.,1932, с.28.

[62] І.Франко. Твори в