Джордж Мартін - Межовий лицар

принца ковзнув по щиту лорда Гейвена, так як це було з сіром Абеларом Хайтауером, тільки цього разу спис було відбито в інший бік, в пустоту. Натомість спис лорда Гейвена чітко попав принцу в груди і якусь мить здавалось, що той впаде, але Валарр відновив рівновагу.

З другої спроби принц цілив лівіше, намагаючись потрапити противнику в груди, але замість цього потрапив у плече. Навіть цього було достатньо, щоб старий лицар випустив списа з рук. Втративши баланс, лорд Гейвен безпомічно впав. Молодий Принц зістрибнув з сідла і витягнув меч, але чоловік на землі замахав руками і підняв своє забрало. «Здаюсь, Ваша Високість,» вигукнув він. «Хороший удар.» Лорди на трибунах підхопили ці слова, вигукуючи «Хороший удар! Хороший удар!» в той час як Валарр нахилився допомогти старому піднятись на ноги.

«І близько це не було хорошим ударом,» почав жалітись Егг.

«Ану цить! Інакше зараз повернешся до табору.»

На полі тим часом виносили непритомного сіра Джозета Маллістера, а лорди арфи та троянди на радість ревучій публіці з охотою накинулись один на одного із затупленими бойовими сокирами. Але Данк так уважно спостерігав за Валарром Таргеріеном, ще майже не помічав всі інші події. Він непоганий лицар, але не більше, міркував Данк. У мене є шанс проти нього. Якщо боги посміхнуться, я навіть зможу вибити його з сідла. Ну а на землі моя вага та сила дадуть про себе знати.

«Дай йому!» Щасливо горланив Егг, йорзаючи на плечах у Данка від захоплення. «Дай йому! Ну давай! Так! Він відкрився! Він відкрився!» Судячи з усього, Егг вболівав за лорда Керона. Арфіст зараз грав зовсім іншу музику, змушуючи лорда Лео відступати крок за кроком під дзвін їхніх сокир. Натовп в своїх симпатіях поділився майже порівно, радісні вигуки та прокльони змішались в ранковому повітрі. Шматки дерева та фарби відлітали від щита лорда Лео під ударами сокири лорда Пірса, пелюстки золотої троянди зникали один за одним, і, зрештою, щит не витримав і тріснув. Але при цьому сокира на якусь мить застрягла в ньому… цього виявилось досить для лорда Лео, чия сокира обрушилась на держак сокири його противника, зламавши дерево менше ніж у футі від руки сіра Керона. Лорд Лео відкинув власний розтрощений щит і перейшов в атаку. Через кілька миттєвостей лицар арфи опустився на одне коліно, визнаючи свою поразку.

Решту ранку і добру половину дня на полі відбувалось приблизно те саме. Претенденти виходили на поле по двоє, по троє, інколи навіть у п’ятьох. Фанфари грали, геральди вигукували імена, бойові коні розганялись, натовп підбадьорював, списи ламались як гілочки, а мечі дзвеніли об шоломи і кольчуги. Це був чудовий турнірний день — в цьому думки простого народу та високих лордів цілком збігались. Сір Хампфрі Хардінг та сір Хампфрі Бізбері, сміливий молодий лицар з жовто-чорними смугами та трьома бджолами на своєму щиті, розтрощили не менше дюжину списів на кожного в епічній боротьбі, яку в народі тут же назвали «Битва Хамфрі.» Сір Тіболт Ланністер був вибитий з сідла сіром Джоном Пенроузом і зламав свій меч при падінні, але продовжив бій з одним щитом і таки виграв поєдинок, залишившись захисником. Одноокий сір Робін Ріслінг, посивівший старий лицар з напівсідою бородою втратив свій шолом після удару списом лорда Лео при їхньому першому зіткненні, але відмовися здаватись. Ще три рази вони мчали один на одного, волосся сіра Робіна розвівалось на вітрі, в той час як уламки списів проносились повз його незахищене обличчя. Що особливо здивувало Данка, так це те, що по словам Егга, сір Робін втратив одне око саме від уламку зламаного спису п’ять років до цього. Лео Тірелл був занадто благородним, щоб цілити в незахищену голові сіра Робіна, проте все одно вперта мужність Ріслінга (чи краще це назвати дурістю?) вразила Данка. В кінці-кінців лорд Хайгардена попав в нагрудник сіра Робіна точним ударом трохи вище серця і вибив його сторчки на землю.

Сір Ліонель Баратеон також провів кілька помітних поєдинків. Проти слабших противників, він часто вибухав сміхом в момент, коли вони обирали його щит, і продовжував сміятись весь час поки сідав на коня, розганявся і вибивав їх з сідел. Якщо претенденти носили шоломи з якимось прикрасами, сір Ліонель збивав ці шоломи і кидав їх в натовп. Прикраси були недешевими, зроблені з різьбленого дерева або шкіри, іноді позолочені чи емальовані або навіть з чистого срібла, тому переможеним не надто подобалась ця звичка, натомість вона дуже подобалась глядачам серед простої публіки. Через деякий час проти нього почали виходити лише претенденти в звичайних шоломах. Як би гучно і часто не сміявся сір Ліонель над своїми противникамии, на думку Данка справжнім героєм дня мав би бути сір Хамфрі Хардінг, який переміг чотирнадцять далеко не останніх лицарів.

Тим часом молодий Принц сидів біля свого чорного шатра, попиваючи з свого срібного кубку, піднімаючись час від часу, щоб сісти на коня і осилити свого чергового опонента. Він здобув дев’ять перемог, але жодна з них не була варта навіть згадки. Принц долав стариганів, сквайрів, яких хтось помилково посвятив в лицарі, та лордів високого походження і низького вміння. Справді небезпечні супротивники завжди минали його щит.

День котився до свого завершення, коли бронзові фанфари сповістили про нового учасника. Він їхав на чудовому рудому жеребці, під чиїм бардом вгадувались жовті, малинові та помаранчеві кольори. Коли він наблизився до трибуни та відсалютував, Данк побачив його обличчя і впізнав принца, якого він зустрів біля конюшень лорда Ешфорда.

Егг стиснув ноги навколо його шиї. «Ану перестань,» зашипів Данк, розтягуючи їх назад. «Ти хочеш мене задушити?»

«Принц Ейріон Яскраве Полум’я,» надривався геральд, «з Червоного Замку Королівської Гавані, син Мейкара Таргеріена принца Літньої Обителі, внук Дейрона Доброго, Другого, Короля Андалів, Ройнарів, та Перших Людей, лорда Семи Королівств.»

На щиті Ейріона був зображений такий же триголовий дракон як і у Валарра, проте у значно яскравіших кольорах; одна його голова була помаранчева, друга жовта, третя червона, а полум’я, яке вони всі видихали було золотого кольору. Сюрко принца нагадувало вихр диму та вогню, а шпиль на його чорному шоломі був у вигляді емальованих язиків полум’я.

Після короткої зупинки, щоб привітати списом принца Бейлора, настільки короткої, що її б можна було б назвати недбалою, принц галопом помчав на північний край поля. Принц Ейріон минув шатро лорда Лео, Усміхненого Шторма і сповільнився біля намету принца Валарра. Молодий принц піднявся і