Елері Квін - Божий світильник. Куля для боса

— Раджу вам спочатку знайти будинок, — докинув Райнак. — Будинок! — Він невдоволено махнув волохатою рукою, й пішов до буфета.

Еліс байдуже кивнула головою.

— Може, Квіне, нам краще поговорити сам на сам? — вапропонував Торн.

— Вчора ввечері ми почали відверту розмову, і я не бачу причину які б заважали нам так само відверто продовжити її сьогодні. Від містера Райнака нам критися нічого. Наш господар — здібна людина, винятково здібна. І все зрозуміє правильно.

Райнак промовчав. Насупившись, він одним духом випив повний келих джину.

Не зводячи погляду з господаря, Торн рішучим, твердим голосом почав розповідати, що вперше якась невиразна підозра виникла в нього ще тоді, як був живий Сільвестр Мейх’ю.

Одержавши листа від Еліс, адвокат знайшов хворого Мейх’ю і повідомив його про доччине бажання знайти батька, якщо той живий. Старий Мейх’ю дуже зрадів і признавсь, що боїться родичів із сусіднього будинку. Відтоді він, здавалося, жив самою надією на майбутню зустріч із дочкою.

— Кажете, боявся, Торне? — здивовано звів брови товстун. — Ви знаєте, Сільвестр боявся не нас, а бідності. Він був дуже скупий.

Торн, не звертаючи уваги на його слова, розповідав далі, як Сільвестр Мейх’ю попросив його написати Еліс, щоб вона виїжджала до Америки негайно. Він мав намір залишити дівчині все своє багатство і хотів зробити це, поки живий. Схованку із золотом Сільвестр не показав навіть Торнові, сказав тільки, що вона в будинку, але нікому, крім Еліс, він про неї не розповість. Старий Мейх’ю сердито заявив, що родичі почали шукати схованку відразу, як тільки сюди переїхали.

— До речі, містере Райнак, ви давно живете в цьому будинку? — поцікавився Еллері.

— Близько року, Ви, звичайно, не станете вірити маячні старого шизофреніка перед смертю? В тому, що ми сюди переїхали, немає ніякої таємниці. Я побачився з Сільвестром понад рік тому, після довгої розлуки. Він, як і доти, жив у старому родовому будинку, а цей так само стояв порожній, забитий дошками. Між іншим, Білий дім, у якому ми оце сидимо, побудував мій вітчим, Сільвестрів батько, і подарував його на весілля Сільвест-рові, коли той одружувався з матір’ю Еліс. Поки вітчим був живий, Сільвестр жив тут, а потім знов оселився в Чорному домі. Коли я зустрівся з Сільвестром, він уже геть опустився, жив самітником, і йому конче потрібен був медичний догляд.

— Самітником, у цій глушині? — недовірливо перепитав Еллері.

— Саме так. Щоб дістати в Сільвестра дозвіл на переїзд до його будинку, мені залишалося, по суті, тільки одне: спокусити його безплатним медичним доглядом. Вибачте, Еліс, але ваш батько був зовсім неврівноваже-

ний... І ось Міллі, я і Сара, яка живе з нами після загибелі Олівії, переїхали сюди.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — зауважив Еллері. Вам, гадаю, довелося відмовитись від медичної практики?

— Від надто великої практики мені відмовлятися не довелося, містере Квін, — криво посміхнувся Райнак.

— Виходить, це були щирі братні почуття?

— Ну, про нагоду успадкувати від Сільвестра якусь маєтність я думав також, не заперечую. Це ж природно. Адже про Еліс ми тоді нічого не знали. Але, як виявилось... — Він стенув широкими плечима. — Я, знаєте, філософ.

— Як не заперечуєте й того, — втрутився Торн, — що коли я приїхав, а Мейх’ю вже був у стані тієї фатальної коми, ви слідкували за мною, мов... зграя шпигів. Я стояв у вас на дорозі.

— Містере Торн... — збліднувши, прошепотіла Еліс.

— Пробачте, міс Еліс, але ви, гадаю, теж повинні знати правду! Вам не пощастило обдурити мене, Райнаку. Ви намагалися знайти золото, хоч би кому воно належало. Я зачинився в будинку, щоб не дати вам змоги прибрати його до рук.

Райнак стис губи й знову стенув плечима.

— Ви хочете знати правду? — різко запитав Торн. — Тоді слухайте! Я шість днів не виходив з будинку — від того дня, коли поховали Сільвестра Мейх’ю, і до того дня, коли приїхала міс Еліс Мейх’ю. Весь цей час я шукав золото. Я перевернув там усе догори ногами і не знайшов навіть сліду золота, а тому категорично заявляю: його в будинку немає. — Він пильно подивився на товстуна. — Золото вкрадене ще до того, як Мейх’ю помер.

— Ну, це вже взагалі нісенітниця,— заперечив Еллері. — Нащо ж тоді було чаклувати, щоб будинок зник?

— Не знаю,— відрубав адвокат. — Певен лише, що тут скоєно якусь підлоту, а за фальшивою усмішкою цієї... підступної істоти ховаються... страшні речі. Даруйте, міс Мейх’ю, що я змушений так говорити про вашу родину, але мій обов’язок застерегти вас: ви потрапили до хижаків. До вовків!

— Боюся, любий Торне, я не прийшов би до вас по рекомендацію,— кисло промовив Райнак.

— Краще б я померла! — прошепотіла Еліс.

Не в змозі стримати себе, адвокат закричав:

— А цей Кейт, хто він? Що він тут робить? Він схожий на бандита! Я підозрюю, Квіне, що...

— Ви, мабуть, усіх підозрюєте, — всміхнувся Еллері.

— Містер Кейт? — прошепотіла Еліс. — О, я певна, ні! Я... я не думаю, що він здатний на щось лихе, містере Торн. У нього, мабуть, було важке життя, і він зазнав багато страждань...

Торн відвернувся й простяг до вогню руки.

— Давайте поговоримо про те, що нам ближче, — приязно запропонував Еллері. — Здається, ми розмовляли про зниклий будинок. Якийсь план так званого Чорного дому зберігся?

— Бачить Бог, ні,— відповів Райнак.

— Хто жив у будинку після смерті вашого вітчима, крім Сільвестра Мейх’ю та його дружини?

— Дружин, — поправив Квіна господар, наливаючи собі джину, — Сільвестр був одружений двічі. Ви, мабуть, про це знали, люба моя?

Еліс, сидячи біля вікна, здригнулася.

— Я не люблю копатися в нещасливому минулому, та