Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Не стало у нас хліба, я зовсім підбився, почав плакать і лаяться. Опанас довів мене до якогось села і сказав: іди, каже, в село і признайся, звідкіля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобі, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пішов. Так Опанас пропадав літ двадцять, а може, й більше. Як же настала воля, він і прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послі попав до якогось німця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.

3-й чоловік. От чоловік — світа побачив!

Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити,— грошенята були. Тоді ще якраз уставні грамоти 3 робили, от ми його й вибрали старшиною.

3-й чоловік. Так він і старшиною був? Тепер пам’ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, і він їм розказував. Через що ж він знову подався бурлакувать? Тоді ж воля вже була.

Підходять люди: 1-й і 2-й чоловіки іще дехто.

Петро. А був у нас посередник, чоловік нічого собі, тілько все гроші позичав, через те і промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той, позичив йому з громадських грошей тисячу рублів. Опанас не дав. Ну, і завелися. 'Посередник його змінив і настановив Михайла Михайловича, що й досі хазяйнує, а Михайло зараз і позичив грошей посередникові, значить. Ото тут і пішло. Опанас почав правди дошукуваться і таки добився, що губернатор посередника змінив, але ж і сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всі гроші, які привіз з Криму. Тоді і каже: я свого добився, гроші громадські вернув і посередника вигнав, а тепер знову піду зароблять собі гроші,— та й пішов до прежнього хазяїна в Крим. І оце вже, мабуть, літ більше десятка, як його не було в селі, тілько іноді гроші присилав сестріТорпині.

1-й чоловік. Так він, мабуть, знову грошей приніс. І я його добре пам’ятаю, він же наш сусіда і з покійним батьком був приятель, то я часто слухав, як він, бувало, в неділю почне розказувать про божественне і про всякі землі. Батько казали, що він усю Библію прочитав.

2-й ч о‘л о в і к. Як же то він ще й досі’ з ума не зійшов, бо, кажуть, як Библію всю прочитаєш, то безпременно з ума зійдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлаків дід був запорожець і накладав, каже, з чортами. Може, й він через те такий тямущий вийшов.

1-й чоловік. Отак ушквар! Хіба чорти стали б його вчить святому письму?

Всі сміються.

Ну й вигадав!

2-й чоловік. Чого ти зуби скалиш? Пюслухав би, що Ярина каже!..

1-й чоловік. Сидів три дні — та й висидів злидні!

Сміються.

ЯВА V Приходить Семен.

Семен. Здрастуйте вам! А хто то висидів злидні?

1-й чоловік. Та тут комедія: він каже, що чорти вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)

2-й чоловік. Брешеш! (Сердито передразнюе.) Ге-ге-ге! Якого бісового батька смієшся?

1-й чоловік. Не кажи нічого, не подумавши, то й сміяться не будуть.

2-й чоловік. Тьфу! (Виходить.)

1-й чоловік. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге місце.

Петро. Та годі вже вам!

Всі. Ба й справді, завелися, наче малі діти!

3-й чоловік. Он Бурлака іде, і люде з ним.

Петро. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайлові Михайловичу. І що тілько вони виробляють, то й сказать не можна.

ЯВА VI

Приходять О п а н а с, Микола, дід, Павло і ще л ю д и.

Бурлака. Таке-то, люде добрі, робиться у вас: взяв парубка і ні за віщо посадив у холодну та й держить. Тепера він один син у матері, а старшина ставить його без вільготи по списках! Захотілось йому, бач, молоду Олексину собі висватать, а та йому гарбуза піднесла, і то' він так метиться. Він вас усіх заставе робить на нього, як ви будете мовчать!

Д і д. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують всім. Котрі багатшенькі, тягнуть за ними. От хоч би й з наділами: хто не мав сили — поприбирали наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо. Поки діти були малі, то й я свої наділи віддав,— аби виплачували; а тепер діти підросли, став требувать назад,— кажуть, ніби я продав, ще й документи якісь показують.

Бурлака. То це, виходить, підлоги.

Д і д. А підлоги.

Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усі наділи тим, кому вони належать.

Дід. А так, так!

Бурлака. От сьогодні виберемо щотчиків, пощитаємо його. Як я розібрав діло, то він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там і до наділів доберемось.

Дід. Та це правда.

Петро. Ні, братці, не так нам Михайло допік, щоб і тепер йому мовчать! Аби був чоловік, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звісно, ми люде темні, а він з писарем і робе, що схоче.

Микола. А що ти йому зробиш? Базікаєш тілько!

Д і д. Він скрізь руку має, а ми що?

Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас візьметься.

Микола. Там уже побачимо.

Петро. Та й побачимо! Треба, братці, тілько за Панасом тягти, а як підемо урозтіч,— нічого не вийде.

Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.

Микола. Бо й прикусе!

Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.

Микола. Та то ти сміливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспіваєш.

Петро. У холодну! Дзуски! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?

Микола. Як звелять, то й я поведу.

Петро. Знаєш, що я тобі скажу?

Микола. А що?

Петро. Та то...

Микола. Кажи ж, що?

Бурлака. Постойте, братці. За ві’що ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тілько ж як ви будете свариться, то нічого не вдієте. Це йому буде ковінька на руку.

Павло. Хто ж тобі казав, що всі хочуть старшину скинуть.

Сидір. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?

Павло. І ти будеш такий самий.

Бурлака. От бач, уже й знайшлися ті,