Юлія Сергіївна Тагліна - Михайло Грушевський

Тверезо дивлячись на історичні процеси, Грушевський розділяв різні етапи самовизначення народу: від автономії до самостійної держави. З цих етапів найбільш корисним для розвитку України він вважав автономію, бо вона могла б принести вигоду в економічному плані. Ідеальна автономія, на його думку, була національно-територіальною, бо тоді б всі українські землі були зібрані докупи й українці могли б самі собі бути господарями.

Грушевський розумів, що для того, щоб автономія України не залишилась би формальною, Росія повинна була б стати федеративною, бо при централізації автономія певною мірою залишається умовною. Але у той самий час він чітко усвідомлював, що встановлення федеративного ладу в Росії приведе до ліквідації колишніх привілеїв, що стало б причиною незадоволеності певної частини населення. Однак це Михайло Сергійович вважав прогресивним та цілком виправданим, бо це було треба не тільки пригнобленим Росією народам, але й самим росіянам.

У цей період Грушевський ретельно проробив багато аспектів, які треба було враховувати при формуванні автономії. По-перше, вчений накреслив майбутнє соціально-економічне життя України, спираючись насамперед на селянство, бо на той час саме селянство переважало за своєю кількістю в Україні і всій Російській імперії. Тож селянську масу він вважав майбутньою головною силою, прагнув створити найкращі умови для життя та праці селян. «Селянське господарство повинно високо піднятись над прожитковим мінімумом, а також дати змогу задовольнити певні вимоги достатку і комфорту», – пише Грушевський у своїх нотатках.

Ще з дитинства знаючи, що таке міжнаціональні конфлікти, освічений історик та політик, Грушевський не міг також не враховувати міста, де концентрувалося неукраїнське населення, серед якого він виділяв, у першу чергу, євреїв, а також росіян. Усім серцем Михайло Сергійович не хотів, щоб у його майбутній великій Україні повторювалися російські помилки щодо пригнічення інших націй. Тому багато уваги він приділяв розвитку національної культури євреїв та росіян та вихованню поваги цих націй до української мови, культури та традицій.

Як щирий заступник економічно та політично слабших Грушевський навіть припускав соціалістичну модель політичного режиму. Але він був проти жорсткої централізації, що подавляла б гармонійний розвиток нації.

Дуже складним для Грушевського стало питання церкви. Він з любов’ю згадував свого дідуся-священика, з захопленням поринав у минуле, коли приїздив до нього на сповідь. Всі найважливіші події у житті Михайла Сергійовича було занотовано церквою – його народження, шлюб, народження доньки… І все ж таки у своїх поглядах вчений був досить прогресивним, тому, на його думку, в майбутньому церква мала бути відділена від держави, духовенство не мало входити до складу державних урядовців, таким чином виходячи зі сфери впливу держави.

Школу політичний діяч планував підпорядкувати органам самоврядування і деякою мірою виборним національним органам.

Армію Грушевський вважав установою тимчасовою, такою, яка б на перших етапах допомогла встановити владу, а потім перетворилася на народну міліцію, кадровий кістяк якої складався б з ідейних, культурних та інтелігентних елементів, щоб «відносини старшини до козаків були близькі, щирі, братерські».

Досягнення автономії України не було легким – Тимчасовий уряд відмовився навіть розглядати це питання. Тоді на селянському з’їзді Грушевський заявив, що український народ повинен сам вирішувати свою долю. Врешті-решт на Всеукраїнському військовому з’їзді було оголошено I Універсал: Україна була проголошена автономією у складі Росії, а джерелом влади на Україні був названий український народ. В Універсалі висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом почнуть будувати автономний устрій. По проголошенні І Універсалу 28 червня 1917 року було створено Генеральний Секретаріат, тобто український уряд. Таким чином, в Україні було сформовано окремі гілки законодавчої та виконавчої влади.

Разом з В. К. Винниченком, який був автором I Універсалу, Грушевський почав переговори з делегацією Тимчасового уряду – Керенським, Терещенком, Церетелі. Ці переговори тривали протягом 29—30 червня в Києві, в результаті було досягнуто угоди і прийнята «Декларація Тимчасового уряду до української Ради».

3 липня на пленумі Центральної Ради, після того як був зачитаний II Універсал, Грушевський заявив, що фактично Україна отримала автономію і створила законодавчі і виконавчі органи – Раду й Секретаріат.

Насправді ж ІІ Універсал був кроком назад, бо у ньому було зафіксовано, що Тимчасовий уряд визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов’язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України. Більш за все Грушевського турбувало, що однією з умов ІІ Універсалу був контроль за формуванням українського війська з боку Тимчасового уряду, тож Михайло Сергійович не міг не замислитися над створенням незалежної держави.

Між іншим, Грушевський мусив друкуватися та подекуди передруковувати свої праці у нових виданнях, щоб якось заробляти, бо робота в УЦР ніякого доходу не давала, тож єдиним джерелом заробітку залишилася його літературна праця.

Поступово Грушевський усе більше розходився в поглядах з ліберально-демократичним напрямком українського руху. З часом він взагалі перейшов на бік Української партії соціалістів-революціонерів. Ця партія разом з есерами становила більшість в УЦР. Значно перевтомлений після півроку праці в Центральній Раді, Михайло Сергійович спробував подати у відставку або бодай отримати відпустку. Але його прохання не задовольнили, бо члени УЦР, Генерального Секретаріату а також усі українські партії вважали, що ця подія збентежить народ, що і так був знервований складною політичною ситуацією. «Я через те зіставсь і вже більше не підіймав сього питання, щоб «не бентежити» людей, хоч був дуже знесилений», – пише Грушевський в автобіографії. Ані родина, ані близькі друзі, ані сам Михайло Сергійович не впізнавав себе. Колись такий енергійний та впевнений у собі, він дедалі все частіше помічав недоліки у своїй роботі.

Але життєвий принцип завжди йти до кінця і цього разу допоміг політичному діячеві зібратися з силами та продовжувати свій шлях. У середині серпня фракція українських есерів за участі Грушевського домоглася відставки Генерального Секретаріату на чолі з В. К. Винниченком, приводом для якої послужило бурхливе обговорення «Тимчасової інструкції Генерального Секретаріату Тимчасового керівництва на Україні».

З депресії Грушевського вивели події у Петербурзі: захоплення більшовиками влади у Росії та відставка Тимчасового уряду. У відповідь на це 7 (20) листопада 1917 року УЦР видала ІІІ Універсал, що проголосив створення Української Народної Республіки (УНР), що формально не поривала федеративних зв’язків з Росією. Цей Універсал містив у собі такі демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання. ІІІ Універсал також оголосив національну автономію