Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

все: як він оснащений, яка його тоннажність, з якої країни прибув. Сільвер пояснював мені, що відбувається в порту: одне судно розвантажують, інше завантажують, а он те готується вийти в море. Він розказував мені неймовірні історії про кораблі та моряків. Його розповіді були приправлені всілякими морськими слівцями, і він повторював їх по декілька разів, щоб я міг запам'ятати. Так потрохи я доходив висновку, що кращого компаньйона для морської подорожі годі знайти.

Нарешті ми прийшли до заїзду, де мешкав Трілоні. Сквайр і доктор Лівсі пили пиво, закусували підсмаженими скибками хліба. Вони саме збиралися на шхуну, щоб прослідкувати за її спорядженням.

Довгань Джон розповів їм усе, що трапилось у його шинку, від початку до кінця — дуже емоційно і правдиво.

— Адже так все було, чи не так, Гокінсе? — питав він мене час від часу.

Щоразу я підтверджував усе, що він говорив.

Обом джентльменам було дуже шкода, що Чорний Пес зумів утекти. Та нічого не вдієш. Наслухавшись дифірамбів, Довгань Джон пошкандибав до виходу.

— Команду зібрати на кораблі о четвертій годині дня! — крикнув сквайр йому навздогін.

— Слухаюся, сер! — відповів кок.

— Ну, сквайре, — сказав доктор Лівсі, — відверто кажучи, не всі ваші рішення мені до душі, але цей Джон Сільвер мені подобається.

— Те, що треба, — відгукнувся сквайр.

— Джим піде зараз із нами на шхуну, правда? — сказав доктор.

— Авжеж, — погодився сквайр. — Гокінсе, візьми свого капелюха й ходімо глянемо на наш корабель.

Розділ 9

Порох і зброя

«Іспаньйола» стояла досить далеко від берега. Щоби дістатися до неї, нам довелося взяти човна і маневрувати між іншими кораблями. Перед нами поставали увінчані фігурами носи кораблів, корми. Корабельні канати скрипіли під нашим кілем і звисали над нашими головами. На борту нас вітав штурман містер Ерроу, бувалий моряк, зизоокий і засмаглий, з сережками у вухах.

Його взаємини зі сквайром були вочевидь приятельські.

А от із капітаном сквайр не ладив, це відчувалось у всьому.

Капітан був похмурою людиною. Все на кораблі його дратувало. Причини свого невдоволення він не загортав у папірці. Щойно ми спустилися в каюту, як прийшов матрос і сказав:

— Капітан Смоллет, сер, бажає з вами поговорити.

— Я завжди до послуг капітана. Запроси його сюди, — відповів сквайр.

Виявилося, що капітан і сам уже йшов за своїм послом. Він одразу ввійшов у каюту і зачинив за собою двері.

— Чим потішите нас, капітане Смоллете? Сподіваюсь, усе гаразд? Шхуна до відплиття готова?

— Справи ось як виглядають, сер, — я говоритиму відверто, ризикуючи навіть посваритися з вами. Ця експедиція мені не до вподоби. Мені не подобаються наші матроси. Не подобається мій помічник. От і все. Коротко і ясно.

— То, може, вам, сер, ще і шхуна не подобається? — спитав сквайр, і я зауважив, що він дуже розгніваний.

— Про це я нічого не можу сказати, сер, поки не випробую її у плаванні, — відповів йому капітан. На перший погляд, вона досить непогана. Та про це ще рано робити висновки.

— То, може, сер, вам не подобається господар? — дошкульно запитав сквайр.

На цих словах у розмову втрутився доктор Лівсі.

— Заждіть, — сказав він, — так нічого, крім сварки, у нас не вийде. Капітан нам сказав усе і нічого, тож я чекаю від нього пояснень… Якщо я вас правильно зрозумів, вам не подобається наша експедиція? Чому?

— Мене запросили вести судно туди, куди вкаже цей джентльмен (капітан показав на сквайра), неповідомляючи мети подорожі. Що ж, я ні про що не розпитував до певного часу. Але дуже скоро збагнув, що навіть найостанніший матрос знає про це більше ніж я. Як на мене, це негарно. А ви як гадаєте?

— Як на мене, теж, — відповів доктор Лівсі.

— Потім, — продовжив капітан, — я довідався, що мета нашої експедиції — пошук скарбів. Зауважте, що почув я це з уст своїх підлеглих. А пошуки скарбів, погодьтеся, справа делікатна. Такі справи мені взагалі не до душі, мене не приваблюють подібні пригоди. Крім того, дехто розкаркав її по секрету всім і кожному, прошу вибачення, Трілоні! — Звісно, це таємниця, тому що всі про неї говорять, навіть папуги.

— Папуга Сільвер, чи не так? — спитав сквайр.

— Ні, це просто приказка, — пояснив капітан, — інакше кажучи, таємниця — це те, про що знають всі. Мені здається, ви недооцінюєте серйозності справи, за яку взялися. Знаєте, яка моя думка? На вас очікує боротьба не на життя, а на смерть.

— Маєте рацію. Ми дуже ризикуємо, відповів доктор Лівсі. — Але ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що ми не усвідомлюємо можливих небезпек цієї подорожі. Ви нарікаєте на нашу команду. На вашу думку, ми найняли недостатньо досвідчених моряків?

— Не подобаються вони мені, — відповів капітан. — І, оскільки ми говоримо про все прямо, підбір команди — справа капітана.

— Погоджуюсь, — відповів доктор. — Моєму другові, напевно, варто було б підбирати екіпаж разом з вами. Ця помилка, запевняю вас, — випадковість. Нічого особистого чи вмисного. Але мені здається, вам не подобається містер Ерроу?

— Не подобається, сер. Я вірю, що він добрий моряк. Але він надто фамільярний з командою. А це не характеризує його як хорошого помічника. Штурман корабля має триматися осібно від матросів і не повинен з ними пиячити.

— Ви хочете сказати, що він п'яниця? — спитав сквайр.

— Ні, сер, — відповів капітан. — Я хочу тільки сказати, що він розволочує команду.

— А тепер, — попросив доктор, — кажіть нам прямо, які до нас вимоги.

— Ви впевнені, що хочете вирушити у це плавання, джентльмени?

— Безперечно, — відповів від імені усіх сквайр.

— Чудово, — сказав капітан. — Якщо до цього часу ви терпляче слухали мене, хоч я говорив бездоказово, послухайте й далі. Порох і зброю складають у носовій частині судна. Навіщо, коли є підходяще місце саме під вашою каютою? Пропоную скласти їх туди. Це перше. Далі. Ви взяли з собою трьох слуг. Комусь із них, наскільки мені відомо, готують місце в носовій частині. Чому б не розмістити їхні койки біля вашої каюти? Це друге.

— А що, є ще й третє? — спитав містер Трілоні.

— Авжеж, є, — сказав капітан. — Забагато базікають.

— Так, забагато базікають, — погодився доктор.

— Переповім вам тільки те, що чув на власні вуха, — продовжував капітан Смоллет. — Патякають, ніби ви маєте карту якогось острова. Ніби на тій карті хрестиками позначені місця сховку скарбів, ніби він розташований…

І він абсолютно точно назвав широту і довготу нашого острова.

— Я не говорив цього жодній людині! — скипів сквайр.

— Однак кожен матрос це знає,