Юліан Семенов - Експансія-I

спитав Гелен, знову відвернувшись од Барб'є. — Ось, виявляється, який у вас метод. Чіпко, але нерезультативно. Ви хочете взяти своє нахрапом, нахабством. Але це ви могли робити з дівками, яких підкладали під тих, хто мав зв'язки з партизанами в Ліоні. Зі мною такі фокуси не пройдуть. Перед тим як було вирішено запросити вас на цю зустріч, я поклав у службовий сейф план операції вашого вербування, оскільки ви становили інтерес для американців. Але ви відмовилися від співробітництва. Отже, я передаю всі матеріали на вас американцям і допомагаю їм у створенні стрункої системи доказів вашої вини і обґрунтовую необхідність вашої видачі Франції, де з вами матимуть справу люди Тореза. Це все. Ідіть геть.

Барб'є довго мовчав, потім, хруснувши пальцями, тихо сказав:

— Простіть, генерале. Ви повинні мені простити… Зараз у всьому звинувачують тільки нас, «ваш Гітлер, ваш Геббельс», а всі інші, виходить, тільки те й робили, що організовували проти них змови. Але ж це не так. Що міг без вас Гітлер і цей нещасний Геббельс? Та нічого… Нерви не витримують, з'являється злість відчаю… Пробачте, будь ласка…

Гелен довго мовчав; саме такі мені потрібні, думав він; чіпкий і безстрашний; справжній нахаба; фанатично відданий минулому; значить, не зрадить; гестапівські фокуси я з нього виб'ю, навчиться світськості, це, зрештою, не велика мудрація.

— Де Зікс?

— У таборі.

Це був оберштрумбанфюрер СС, давній друг Барб'є; саме він перший провів експериментальне випробування душогубок; до Мінська приїхав Вальтер Рауф, і вони задушили дві тисячі радянських дітей, — спочатку вирішили подивитися, як це діятиме на дитячі організми; випробування пройшло блискуче; Зікс написав рапорт у Берлін, всіляко вихваляв винахід Рауфа: ніяких криків, ніяких айнзацкоманд, розстрілів; від гетто до кладовища п'ять кілометрів, за цей час усі задихнуться в кузовах, усе тихо й конспіративно.

Коли з Берліна прийшло привітання, друзі влаштували товариську гулянку й послали телеграму Барб'є: «Приймаємо поздоровлення, бажаємо тобі щастя, твої брати». (Після перемоги американці заарештували Зікса й передали до рук правосуддя; Гелен після першої зустрічі з Барб'є звернувся до американців з проханням випустити Зікса для організації «оперативної роботи по опору більшовизму». Але військові юристи повстали; з чотирнадцяти обвинувачених есесівців десять було повішено; Зікса насилу вдалося врятувати від петлі; його звільнили через три роки — за «хорошу поведінку»; на другий день після повернення до Мюнхена його зарахували до штабу «організації Гелена» як спеціаліста по боротьбі з «червоним терором».)

— Де Манке?

— У таборі.

(Цього витягли через рік; працював керівником резидентури в Західному Берліні, контактував з литовськими й українськими націоналістами.)

— Аусбург?

— Еміль?

— А що, є ще якийсь?

— Ні, ні, я не знаю нікого, крім Еміля.

— Ну так відповідайте.

— Він на волі.

— Це я знаю. Він бере участь у вашій авантюрі?

— У якій саме?

І тут Гелен обернувся.

— У тій самій, — гнівно сказав він. — У любительській. Два паршиві фанатики їздять по країні, користуючись наївністю американців, і, бачте, збирають «старих борців» з гестапо Мюллера і розвідки Шелленберга, щоб почати підпільну боротьбу за велику Німеччину. На кого піднімаєте руку, Мертес?! Віднині одержуватимете вказівки людини, яка прийде до вас від Мерка. Жодного кроку без його санкції не маєте права робити. Ясно?

— Так.

— Це що таке?! — Гелен знову обернувся; обличчя — наче маска гніву. — Як ви відповідаєте мені, борець за демократію! Я запитую, вам ясно?

— Так точно, генерале!

На цьому зустріч закінчилась; шлях униз, у долину, був для Барб'є найпринизливіший; він відчував себе маленьким і жалюгідним; розуміючи всю безнадійність становища, витяг з гаманця десять доларів, купив пляшку смердючої горілки, мабуть, яблучної, погано очищеної, випив її, не закушуючи, хоч узяв з дому плоский пластмасовий пакетик з хлібом, намазаний маргарином; пішов на вокзал і, забившись у куток, примусив себе розслабитись, долічив до трьохсот і заснув.

Він не міг збагнути, скільки часу спав; здригнувся, відчувши, що біля нього хтось сів. Очей не розплющував; страшенно тисло в скронях, і була гидка сухість у роті, подумав, що спав зовсім недовго, обмін речовин від народження був чудовий, двох годин спу вистачало на те, щоб вивести з організму хміль, ніяких наслідків, ні головного болю, ні поколювання у печінці; він відчував на собі погляд того, хто сів поруч; цей чоловік здавався йому дуже огрядним; чомусь Барб'є був певен, що в нього маленькі голубі очі.

Але очі в його сусіда — середнього на зріст — були чорні, обличчя — знайоме, десь уже бачив, тільки не міг згадати, де й коли.

— Так от, з приводу інструкцій, — сказав чоловік. — Той, хто привів вас у гори, просив помістити у «Гамбургер нахріхтен» і в кельнському «Курірі» таке оголошення… Запам'ятовуйте, жодного слова самовільно не можна змінити: «По цілком доступній ціні продається плівка для малогабаритних фотоапаратів типу «Лейка», «Засс» і «Квік». Звертатися на адресу: Кассель, Бісмаркштрасе, сім, і Гамбург, Ауф дем Кьоленхоф, два». Запам'ятали?

— Повторіть, будь ласка, ще раз.

Чоловік повторив.

— Тепер запам'ятав.

— Ви зрозуміли смисл цього оголошення?

Ще б пак, подумав Барб'є, тільки дурень не зрозуміє; малогабаритні фотоапарати марки «Засс» були на озброєнні гестапо й регіональних підрозділів СД; нікому в рейху, крім них, не дозволялося мати ці фотоапарати; за непослух карали ув'язненням у концентраційному таборі. Зрозуміло, на ці дві адреси, які йому назвала людина Мерка, треба ждати гостей; люди гестапо і СД уміють читати між рядками, одразу зрозуміють, адреси в Касселі й Гамбурзі — маяки. Оце так Мерк, оце так Гелен, хвацько!

— Хто прийматиме наших товаришів за цими адресами?

— Це не ваш клопіт. Вам повідомлять, коли в цьому буде потреба. Далі… Поставте перед Емілем Аугсбургом таке завдання: оскільки в нього є контакти з майстернями, де готують документи… Не заперечуйте, ми знаємо всі ваші адреси… Отже, оскільки в нього є ці контакти, то нехай відповість, чи мають його люди в своєму розпорядженні друкарські машинки з російським шрифтом?

— Мають. Дві, — відповів Барб'є. — Не треба перевіряти мене на дрібницях. Ви ж мене водите, судячи з усього, не перший день, то чудово знаєте, що цими російськими машинками Аугсбурга забезпечив саме я.

— Одна з них російська, номер тридцять дві тисячі сорок вісім?

— Не пригадую. Але, здається, номер п'ятизначний.

— Цю машинку знищіть, вам її підсунули. Коли сядете в поїзд, вам передадуть хорошу російську машинку. Там же в чемодані будуть гроші. Звітність вестимете так, як вели в гестапо, вчити, думаю, не треба.

— Правильно думаєте.

— До вас надходить деяка інформація з Берліна… Спробуйте зробити дві-три дезінформації про те, як росіяни