Джеремі Стронг - Вікінг у моєму ліжку

— А… до речі, стосовно живоплоту в мене виникла дуже гарна думка, — озвався пан Еліс. — Нехай садівництвом займеться Сіґурд. Ідеальна для нього праця. Підрівняти трохи травичку, підстригти живопліт і таке інше — робота не бий лежачого.

Пані Еліс засумнівалася.

— Може й так, Кіфе, але стосовно Сіґурда, боюся, ти помиляєшся. Хоч можна спробувати. Гіршого, ніж із прибиранням кімнат, мабуть, не станеться. Ой лишенько… поглянь-но на пані Тиблетовату, вона щось не надто радісна. Цікаво, що ж там сталося.

І справді, пані Тиблетовата мала страшенно зажурений вигляд і зовсім не була подібна на саму себе. Вона хапливо підбігла до пані Еліс.

— Не знаю, що мені й робити. Просто не знаю, — повторювала вона.

— Прошу вас, пані Тиблетовата, спробуйте заспокоїтися, — порадив пан Еліс. — У чому справа?

— Я щойно мала таку жахливу телефонну розмову. Не знаю, що тепер робити. Пам’ятаєте мою сестру, ту, що приїжджала на весілля… вона живе в Шотландії. Так ось, щойно потелефонував її сусід і повідомив, що вона дуже невдало впала. Її забрали в лікарню з не знати якими переломами. — Вона повернула своє поблідле обличчя до пана Еліса. — Що мені робити?

Пан Еліс узяв її руки й легенько стис.

— Пані Тиблетовата, їдьте до своєї сестри. Ви їй потрібні. їдьте в лікарню й переконайтеся, що з нею все гаразд. Побудьте з нею, скільки буде потрібно.

Пані Тиблетовата вдячно захитала головою.

— А що буде з…?

— За готель не турбуйтеся, — втрутилася пані Еліс.

— Я мала на увазі Сіґурда, — прошепотіла пані Тиблетовата. — Що буде з моїм чоловіком? Він же така дитина!

— Залиште його з нами. Він тільки заважатиме вам, якщо його повезти в Шотландію. А з нами він не пропаде, — сказала пані Еліс, нишком перехрестивши за спиною пальці.

— Ага, ми за ним припильнуємо, — підтвердив Тім. — Він може навчити мене, як битися на Носодлубах.

— Гммм, це дуже придасться! — пробурмотів пан Еліс.

— Ой, дякую вам, дякую. Я так надіялася, що ви зможете про нього подбати, — розчулилася пані Тиблетовата. — Я побіжу пакувати речі, щоб устигнути на перший поїзд із Флотбі, - і з цими словами вона потупотіла сходами вгору.

Пані Еліс дивилася їй услід.

— Сіґі з нами не пропаде, — повторила вона. — Ой лихо, і чого ж я таке сказала?

Сіґурд мало не здурів, довідавшись, що його найдорожча Тибця від’їжджає на кілька днів. Він смикав себе за бороду й волав до небес:

— Почуй мене, Одіне! Почуй мене, Торе! Поверніть назад жінку-вікінга. Я принесу вам велику жертву!

— Вона ж їде тільки на пару днів, Сіґі, — зауважила Зоя. — Чого ти так галасуєш. Краще б допоміг припильнувати за готелем.

Сіґурд замовк. Він випростався, вихопив із піхов Носодлуба й пожбурив його вгору. Меч застряг у стелі, та все ж таки це був величний жест.

— Я, вікінг Сіґурд, — заревів він, — присягаюся всіма богами захищати готель, аж доки настане великий день повернення жінки-вікінга!

Це була зворушлива промова, хоч і цілком безглузда, а коли Сіґурд висмикнув зі стелі свого Носодлуба разом із півтонною штукатурки, всі засумнівалися, чи справді вони хотіли б мати ось такого захисника готелю.

Тім подивився на Зою й закотив очі.

— Він явний псих, — прошепотів він їй.

— Коню ясно, — відповіла Зоя й вийшла з кімнати в пошуках відерця, в яке можна було б позбирати рештки штукатурки.

Пан Еліс тим часом вивів Сіґурда надвір, щоб показати йому височенький живопліт, яким був оточений сад.

— Його треба добре підстригти, Сіґі.

— Добре підстригти? — перепитав ошелешений Сіґі.

— Так. Дивися, це пила для живоплоту. Вона електрична, — пан Еліс увімкнув електропилу.

Сіґурд сахнувся, вихопив Носодлуба й почав знавісніло ним розмахувати над паном Елісом, немовби готувався до грандіозної битви.

Пан Еліс засміявся й вимкнув пилу.

— Вона не атакує тебе, Сіґі. Дивися. Ось що ти маєш нею робити.

Пан Еліс знову ввімкнув пилу й заходився акуратно підстригати живопліт. Гілочки й листочки падали навсібіч на землю. Сіґурд пильно за цим стежив. Він був мов зачарований. Пан Еліс передав Сіґурдові інструмент і показав йому, як стригти кущі.

— Бачиш? Це досить легко. А тепер підстрижи сам цією пилою весь живопліт, до самого кінця. Добре?

— Всьо буде чотко, шеф.

— Краще б ти цього не казав, — буркнув пан Еліс і рушив до готелю. Та вже переступаючи поріг, він відчув якусь тривогу, коли за його спиною заревіла електропила.

— Тільки постарайся, Сіґі, зробити все добре, — розпачливо попросив він.

— Всьо роблю добре, — пробурмотів Сіґурд, стискаючи в руках вібруючу пилу.

Пан Еліс зайшов у готель. Не міг же він цілісінький день морочитися з Сіґурдом — треба було щось робити зі штукатуркою.

Якийсь час Сіґурд просто стояв і зачудовано дивився на дивовижний інструмент, що його пан Еліс так необачно втулив у шалені Сіґурдові руки. Його очі сяйнули божевільним блиском, і Сіґі оскаженілим поглядом обвів садок. Загуркотів двигун, і Сіґурд рушив на ворога.

Першою особою, на кого наштовхнувся пан Еліс у вітальні, виявився пан Трип.

Маленький кістлявий інспектор з відділу охорони здоров’я знову приперся в готель і заговорив своїм консервобаночним голосом.

— Доброго дня, пане Еліс, — пробрязкотів він. — Сподіваюся, цей день для вас добрий?

Пан Еліс спромігся на жалюгідну посмішку.

— Гарно вам дякую, пане Трип. Чим ми завдячуємо щастю знову вас тут бачити?

— Я прийшов у справі вашого «вікінга». Я, звісно, не маю на увазі, що він справжній вікінг. Таке твердження було б занадто сміливим.

Пан Трип пронизав пана Еліса своїми гострими, немов у ласиці, очима.

— Це вас якнайменше стосується, — відповів якомога стриманіше пан Еліс. — Але чим я міг би вам прислужитися?

— Я прийшов з метою пересвідчитися, що цей… «вікінг»… не становить більше загрози здоров’ю ваших гостей, бо інакше мені доведеться видати наказ про закриття вашого готелю. Сподіваюся, він більше не подає страви?

— Звичайно, ні. Він працює в саду, — відповів пан Еліс.

Пан Трип вишкірився підленькою посмішкою.

— Ви не будете проти, Якщо я це перевірю? Це не означає, що я вам не довіряю. Просто…

— …ви мені не вірите, — завершив за нього пан Еліс. — Ідіть за мною, пане Трип, і побачите, що Сіґурд сумирний як ягня.

Вони попрямували в сад. Зупинилися там. Завмерли. Саду більше не було.

Здаля ще й досі долинало кровожерливе вищання електропили, що нею Сіґурд зрізав останні квіти, кущики, рослини й рештки живоплоту — фактично все, що бодай на кілька сантиметрів вивищувалося над землею.

Панові Елісу мало не відняло мову.

— Що ти зробив? — прохрипів він.

Сіґурд вишкірився широченною посмішкою й