Мирослав Іванович Дочинець - Лис та інші детективні історії.

допомагали. Однак через декілька років її красуня донька-одиначка гине при загадкових обставинах. Уже й так побляклий з кончиною чоловіка світ після цього потьмарився зовсім. Повернулася з цвинтаря, замкнулася вдома, лягла і не хотіла підводитись. З мороку заціпеніння її підняло гупання у двері. Сусіди привели голодного онука. Зять по-чорному запив.

Хлопця треба було годувати, виряджати до школи, вчити жити. Хоча як жити? Що вона, донька лікарів і сама лікарка в минулому, кохана дружина офіцера, знала і вміла дотепер — граціозно дефілювати в гарних сукнях, накривати стіл рипучими накрохмаленими скатертинами, грати на піаніно… На ці чесноти попит скінчився.

Спочатку продала рештки коштовностей, потім картини, килими, посуд, антикварні меблі. Платили дешево — євреї повиїздили, а нові цінителі ще не сформувалися, вони гонилися за іномарками. Порожніла квартира, ще більше порожніла з розпачу і безсилля її душа. Прийшов час, коли онук все частіше став просити: хочу чогось смачного, такого, як у шкільному буфеті. Не було ні копійки, ні речей для продажу, ні продуктів, ні сил. Сусіди обачно відвертали погляди, наче боячися заразитись вірусом нужди. Тоді вона змирила свою гординю і подалася шукати якусь чорну роботу. Але місця прибиральниць, виявилося, позаймали пробивні жіночки з колишньої інтелігенції, а сторожів і вахтерів тепер вибирали з молодих і сильних мужчин, які одночасно могли бути вантажниками й двірниками.

Поринувши в борги, Єлизавета Петрівна втратила не лише надію, але й сон. Якось після чергової безсонної ночі вона виволокла своє стомлене тіло надвір. Сходило сонце. Через віття бузку проміння вдарило їй в очі, засліпило. У цьому сяянні вона побачила в янгольській подобі обличчя рідної доньки. Привітно посміхаючись, та промовляла: «Йди, мамо, йди». Жінка, в чому була, наосліп рушила вперед. Спам'яталася в лісі. Казково щебетали птахи, пронизливо пахли квіти. Вона стала рвати їх, тулила до грудей, плакала. Диво — на поляні натрапила на ціле сімейство білих грибів. Зняла кофту, набила їх туди, ледве тягла. На шосе поруч неї пригальмувала шикарна машина. Стрижений хлопець крикнув: «Продайте, бабко, чічки. Моя коза лише польові любить». Із салону вистрибнула дівчина, верещала з радості, пестячи квіти. Жінка незчулася, як у руці її опинилася двадцятидоларова банкнота.

Того вечора вони бенкетували з онуком. На виручені за гриби гроші купила харчів, за долари — хлопцеві черевики і майку. Завтрашнього світанку вона чекала з нетерпінням, заздалегідь приготувавши кошик і кандир. А вже за кілька годин стояла на базарі з грибами й ожиною. І так щодня. Ліс відкривав їй свої багатства й таємниці. За природними дарами, що оберталися на матеріальні блага, стала помічати живу красу, насолоджуватися пахощами, музикою потоків, які поступово вимивали з серця гіркоту втрат і страх перед незахищеністю. Зцілювали душу.

Інколи на ринку біля неї торгувала травами древня бабуся з Ділка, вчила її, лікарку, що чим лікувати. Якось бабуся заслабла і більше не з'являлася, але давні клієнти приходили, замовляли трави. Тепер Ліза прихоплювала з лісу віхтики цвіту, коріння чи якогось зілля. Накупила книг з фітотерапії.

Постійними пацієнтами стали базарні люди, що роками заробляють тут артрити, ревматизми і хронічні бронхіти. Хто відмовиться випити за копійки кухлик пахучого чаю? Кому від нежиті, кому від тиску, від голови чи печінки. А які мазі від радикуліту навчилася робити баба Ліза з лілії! Масажисти навперебій замовляють, навіть в Угорщину возять.

Комірчина тріщить від банок, пляшок, діжечок — соління, маринади, сиропи, компоти, настоянки, сушені гриби, дички, зелені прянощі, горіхи. Окремих делікатесів у Мукачеві можна скуштувати, мабуть, лише тут. Приміром, пікантний салат з їстівної папороті або мариновані равлики. Так-так, оті, що їх французи та бельгійці звозять із цілого світу. А Єлизавета Петрівна знає два такі місця в Березинському лісі. Бочками можна збирати їх після дощу. Равликів вона тримає у картонних коробках з борошном. Там вони очищаються. Потім, перед приготуванням, посипає сіллю, щоб випустили слиз. Чистить щіточкою — і в окріп. Витягує з мушлі м'ясо, викидає геть чорну печінку і готує дієтичні бульйони та пікантну печеню. Равлик поживніший, ніж кролятина. А крім смакоти, це ще й найкращі ліки від остеохондрозів, хвороб суглобів і кісток.

Ліс годує і лікує. Але сезонно. Кожна пора диктує свій бізнес. Той же фірмовий чай із трав і лісових ягід, чи то вина, настоянки, наливки.

— Вам доводилося пити настій саламандри і молодої павутини? Таке смакували лише фараони, щоб довго бути молодими й сексуальними… — націдила йому в циліндричну чарочку буруватого трунку.

Або її горілка з калганом — козацьким женьшенем. Є версія, що саме цей еліксир здобув запорожцям таку славу. Баба Ліза знає потаємні плантації лісового калган-зілля, аралії маньчжурської, елеутерококу, родіоли. Диваки викидають шалені гроші за бальзам Бітнера, про який австрійці навіть не чули, а чудодійні соки землі предків — під ногами…

Найкраща реклама для її продукції — вона сама. У свої 72 — тоненька і пругка, як струна. Немає дерева, на яке не залізе. Адже волоські горіхи по пустирищах — це окрема і значуща стаття доходів. Восени назбирує їх мішками, а зимовими вечорами чистить, фасує у мішечки і продає циганам, котрі їх переправляють в Угорщину. Спартанський уклад і тісний контакт з природою надиктували їй чітку лінію життя, від якої не відхиляється другий десяток років. Встає і лягає, як тибетський монах, із сонцем. І здорово, й економно. Їй подобається французька приказка: зароби в себе сам. З раціону назавжди виключила білий хліб, цукор, сіль, жир — «білі вороги людини». З ними відступили і старі болячки. А коли перестала вживати воду з крана, замінивши її на живу, джерельну, — тіло налилося молодою енергією. Раз-двічі за тиждень ходить до криниці під Червону Гору. Щоранку натще випиває кварту з ложкою меду і ложкою цитринового соку. І кожного вечора з'їдає декілька зубчиків часнику, вважаючи, що він чистить не лише кров, але й мозок.

В онука є друзі художники. Подивилася баба Ліза на їх непутяще життя-творчість і сказала строго: «Годі вам бавитися в невизнаних геніїв. Ніхто не прийде за шедеврами у ваші занехаяні підвали». Зібрала під пахви картини і подалася на електричку. За день обійшла три санаторії і вернулася з грошима. Генії очі витріщили. А вона рознарядку дала: у вільний від творчих мук час писати пачками мальовничі краєвиди, замок і монастир, а в погідні дні малювати в оздоровницях нудьгуючі пики курортників. І список перших клієнтів дала.

Цікава людська природа. Коли сиділа без копійки, їй здавалося обтяжливим піти копати картоплю до сільських родичів, щоб заробити