Пауло Коельо - Шпигунка

Франц Олав, — дивився у вікно зі стурбованим виразом обличчя. Я поцікавилася причиною його стурбованості, але він не відповів. Тепер, перебуваючи під його контролем, я вже не мусила ні за що відповідати. Моїм завданням було танцювати й танцювати, хоч уже й не мала колишньої гнучкості. Проте достатньо кількох тренувань, особливо завдяки моїй любові до коней, і я точно буду цілком готова до дня прем’єри. Франція мене більше не цікавила: витягнувши всі соки, вона відкинула мене, надавши перевагу російським артистам, які народилися, можливо, в інших країнах — Португалії, Норвегії, Іспанії — і повторювали той самий трюк, що і я. Покажіть якусь екзотику, котрої ви навчилися у своїй країні, і завжди жадібні до новинок французи вам точно повірять.

На дуже нетривалий час, але повірять.

Поки поїзд просувався вглиб Німеччини, я бачила солдатів, які рухалися до західного кордону. Безліч батальйонів, гігантських кулеметів і гармат, які штовхали коні.

Я знову спробувала розпочати розмову:

— Що відбувається?

Але дістала лише загадкову відповідь:

— Хоч би що відбувалося, я хочу знати, що ми можемо розраховувати на вашу допомогу. Зараз артисти дуже важливі.

Він не міг говорити про війну, адже у французьких газетах нічого про це не писали. Їх усіх перш за все турбували чутки із салонів або скарги якогось кухаря на втрату урядової нагороди. Країни ненавиділи одна одну, але це було нормально.

Коли країна стає найвпливовішою у світі, вона мусить за це заплатити. Англія побудувала імперію, у якій ніколи не сідає сонце, але спитайте будь- кого, що б він хотів побачити — Лондон чи Париж, і, без сумніву, у відповідь ви почуєте про місто, котре перетинає річка Сена, з численними соборами й безліччю бутиків, театрів, художників, музикантів і відомих на весь світ кабаре — «Фолі-Бержер», «Мулен Руж» та «Лідо» — для сміливіших.

Достатньо було запитати, що важливіше: вежа з надокучливим годинником і король, який ніколи не з’являється на публіці, чи гігантська сталева будова, найбільша вертикальна вежа у світі, котра стала відомою в Європі під ім’ям свого творця, — Ейфелева вежа. А монументальна Тріумфальна арка, а Єлисейські поля, де пропонують найкраще, що можна купити за гроші!

Англія з усією своєю могутністю також ненавиділа Францію, але зовсім не тому готувала тепер військові кораблі.

Поки поїзд їхав німецькою землею, я бачила, як дедалі більше солдатів прямує на захід. Я знову наполягала на розмові з Францом і знову дістала таку саму загадкову відповідь.

— Я готова допомагати, — промовила я. — Але як можна допомогти, якщо не знаєш чим?

Він уперше відірвався від вікна й повернувся до мене.

— Я теж не знаю. Мене найняли, щоб доставити вас до Берліна, організувати вам танцювальний виступ для нашої аристократії й одного дня (точна дата мені невідома) відвести до міністерства закордонних справ. Один із ваших прихильників звідси дав мені достатньо грошей, аби укласти з вами договір, попри те, що ви одна з найекстравагантніших артисток, яких я знаю. Сподіваюся, мені заплатять достатньо, щоби покрити мої інвестиції.

Перш ніж завершити цю частину моєї історії, я хотіла б написати про себе трохи більше, шановний і клятий метре Клюне. Про себе, оскільки саме заради себе я почала писати ці сторінки, які стали щоденником, де подекуди можуть бути неточності, адже інколи пам’ять мені зраджує.

Ви теж вважаєте, вірите всім серцем, що якби вони обирали когось для шпигунства на користь Німеччині, Франції чи навіть Росії, то обрали б людину, за якою постійно спостерігає публіка? Вам не здається, що це вже занадто, занадто смішно?

Сівши на поїзд до Берліна, я сподівалася, що залишила минуле позаду. Кожен кілометр віддаляв мене від усього пережитого: навіть від гарних спогадів, від розуміння того, що я могла робити на сцені та поза нею; моментів, коли кожна вулиця й кожне свято в Парижі були для мене новинкою. Зараз я розумію, що від себе не втечеш. 1914 року замість повертатися до Голландії легше було, мабуть, зустріти когось, хто піклувався б про те, що переповнило мою душу; знову змінити ім’я, поїхати до тих місць у світі, де ніхто про мене не знав, та почати все спочатку.

Але це означало б розділити решту свого життя на дві частини: життя, яке може бути всім, та життя, яке ніколи не було нічим, — і, врешті, не мати що розказати дітям та онукам. Навіть зараз, у в’язниці, мій дух вільний. Поки всі воюють і намагаються вижити серед потоків крові у війні, котра ніколи не закінчиться, мені вже не потрібно боротися, треба лише очікувати, щоби люди, яких я ніколи не знала, вирішили, хто я є. Навіть якщо мене визнають винною, одного дня правда спливе назовні й сором впаде на голови суддів, їхніх дітей, онуків та їхні країни.

Якщо чесно, я вірю в те, що президент — людина честі.

Я вірю, що мої друзі, завжди милі й готові допомогти тоді, коли я мала все, будуть зі мною й тепер, коли в мене немає нічого. Уже розвиднілося, я слухаю спів пташок і шум на кухні десь унизу. В’язні сплять: деякі з острахом, деякі — покладаючись на удачу. Я прокинулася з першим променем сонця, і цей промінь приніс мені надію на справедливість. Утім, сонце навіть не потрапляє до моєї камери, звідси я можу побачити лише трохи неба, осяяного ним.

Я не знаю, чому життя змусило мене пройти через стільки випробувань за такий короткий час.

Можливо, щоби побачити, чи зможу пережити складні моменти.

Можливо, щоби побачити, з якого тіста я зліплена.

А можливо, щоби дати мені багато досвіду.

Але ж існують інші способи цього досягти! Не обов’язково змушувати мене тонути в темряві моєї душі та йти крізь ліс, де повно вовків та інших диких тварин, не маючи жодної руки, яка могла б мене скерувати.

Я знаю єдине: цей ліс, хоч яким би страшним він видавався, закінчується, і я маю намір вийти з другого боку. Я буду великодушною переможницею і не звинувачуватиму тих, хто багато про мене брехав.

Знаєте, що я робитиму зараз, перш ніж почую в коридорі кроки й мені принесуть ранкову каву? Я танцюватиму. Я хочу згадати кожну ноту й рухатися в такт музиці, бо це показує, що я вільна жінка!

Я завжди шукала саме свободу. Не кохання, хоча воно приходить і йде, і саме через нього я робила непотрібні речі й подорожувала до таких місць, де мене шукали.

Але я не хочу квапити свою