Пауло Коельо - Шпигунка

Епілог

Дев’ятнадцятого жовтня, за чотири дні після страти Мата Харі, її головного обвинувача — інспектора Леду — звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини й заарештували. Хоч він і доводив свою невинуватість, його наполегливо допитували про послуги французькій контррозвідці. Урядова цензура, запроваджена під час конфлікту, завадила цьому факту потрапити до газет. На свій захист Леду казав, що інформацію навмисне поширили вороги:

— Це не моя провина, що моя робота вплутала мене в інтриги, коли німці збирали необхідні для вторгнення дані.

1919 року, за рік після закінчення війни, Леду звільнили, але репутація подвійного агента супроводжувала його до смерті.

Мата Харі поховали в неглибокій могилі, яку так ніколи й не знайшли. За звичаями того часу, її голову відрізали й передали представникам уряду. Вона була в анатомічному музеї на вулиці Сент-Пер у Парижі багато років, аж до дня свого зникнення. Однак ніхто точно не знає, коли саме це сталося. Наглядачі музею помітили зникнення лише 2000 року, проте голову Мата Харі, напевно, вкрадено набагато раніше.

1947 року прокурор Андре Марне, котрого на той момент публічно викрили як одного з юристів, що обґрунтував процес виселення «квапливо натуралізованих»[8] у 1940 році, і який ніс велику відповідальність за смертельний вирок тій, яку назвав «Саломеєю сучасності, чиєю єдиною метою було принести німцям голови наших солдатів», розповів по секрету журналістові й письменникові Полю Гімару, що весь процес засновувався на припущеннях та екстраполяції. Підсумував він усе фразою:

«Між нами, тих доказів, які ми мали, було недостатньо навіть для того, щоби покарати кота».

Примітки автора

Хоча всі факти, викладені в цій книжці, загальновідомі, мені знадобилося створити деякі діалоги, об’єднати деякі місця дії, змінити порядок певних подій і видалити все, що здалося невідповідним сюжету. Ця книжка жодним чином не має на меті стати біографією Марґарети Зелле.

Тому, хто хоче дізнатися більше про Мата Харі, я пропоную чудові книжки Pat Shipman Femme fatal: Love, Lies, and the Unknown Life of Mata Hari (Harper Collins, 2007); Philip Collas, Mata Hari, Sa veritable histoire (Plon: Paris 2003). Коллас — це правнук доктор П’єра Бушардона, одного з героїв книжки, тож він мав доступ до неопублікованих матеріалів. Frédéric Guelton, «Le dossier Mata Hari», Revue historique des armées, n. 247 (2007); Russell Warren Howe, Mournful fate of Mata Hari, the spy who wasn’t guilty, Smithsonian Institution, ref. 4224553 — також серед багатьох інших статей, які я прочитав для підготовки книжки.

Також ви можете почитати досьє Мата Харі, зібране британською службою розвідки, що було опубліковане в 1999 році (його можна знайти на моєму сайті в повному обсязі або купити в Національному архіві Великої Британії, номер kv-2-1).

Я хотів би подякувати своєму адвокатові доктору Шелбі дю Паск’є і його колегам за роз’яснення важливих деталей щодо судового процесу; Анні фон Планта — моєму швейцарсько-німецькому видавцю — за сувору історичну експертизу, хоча треба брати до уваги, що головна героїня любила прикрашати дійсність і вигадувати різні факти; Анні Кугіум — моїй грецькій подрузі й письменниці, яка допомогла мені з діалогами та вибудовуванням загальної історії.

Присвячую цю книгу J.

Примітки

1

Переклад Олександра Гижі. (Тут і далі прим. пер.)

2

Кломпи — голландська назва традиційних європейських дерев’яних черевиків.

3

Ар-Нуво.

4

Синеорама, мареорама — кругорамні панорамні техніки кінематографа, уперше представлені на Міжнародній виставці в Парижі в 1900 році.

5

Cercle Gaulois, повністю Cercle Royal Gaulois Artistique et Littéraire — бельгійський клуб, який мав бути дружнім, інтелектуальним, художнім та літературним місцем зустрічі, вільним від будь-яких політичних, культурних чи філософських тенденцій.

6

Боче — гра з кульками, різновид боул-спорту.

7

Переклад Івана Хоменка.

8

Євреїв.