Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

був Шукач. Вишукування було одним з основних магічних мистецтв, але сам Геллук ніколи ним не займався, хоча цілком міг зрозуміти, що у цього хлопця був справжній дар. І йому, Геллуку, дуже непогано було б дізнатися справжнє ім'я хлопчини, щоб потім з упевненістю керувати ним, контролювати кожен його крок. Чарівник тяжко зітхнув при думці про те, скільки часу йому доведеться витратити на навчання хлопчиська. Але нічого не поробиш. Шкода заривати в землю такий талант, даний від природи. Ох, але ж знайдену ним руду все одно доведеться ще витягати з шахт, плавити, піддавати очищенню!.. І Геллук, як завжди, подумки перенісся через всі перешкоди і відстрочки на своєму шляху до його кінця, до тих чудових таїнств, що чекають його в підсумку.

У тій мудрій книзі, привезеній з острова Вей, яку Геллук завжди возив з собою в скриньці, запечатаній особливим закляттям, був описаний якийсь справжній, очищающий вогонь. Геллук, довго вивчаючи опис, зрозумів, що як тільки у нього буде достатня кількість чистої ртуті, то наступним кроком буде її ще більш високе очищення і перетворення його власного тіла в Тіло Місяця. Він розібрався в зашифрованих текстах цієї книги і зрозумів, що, для того щоб отримати абсолютно чисту ртуть, необхідне багаття не з простих дров, а з людських трупів. Перечитуючи ці слова і в черговий раз обдумуючи їх, він тієї ночі зумів розпізнати і ще одне можливе їх значення: в цих словах завжди таїлося безліч таких нерозкритих значень. Можливо, в цій книзі навіть прямо говорилося, що повинна бути принесена особлива жертва — не тільки у вигляді людської плоті, але і у вигляді живих людських душ! У величезному багатті вежі повинні згоріти не мертві тіла, а живі люди! Живі і в повній свідомості. Чистота — з бруду; блаженство — з болю. Все це складові одного великого принципу, колись виразно побаченого автором книги. І Геллук був упевнений, що був правий, і що він нарешті зрозумів, що саме і як потрібно зробити. Але він не повинен поспішати, він повинен бути терплячий, повинен діяти напевно! Він прочитав ще один уривок з книги і порівняв його з першим, а потім глибоко задумався над прочитаним і думав до глибокої ночі. Поки на якусь мить щось не сплутало його думки, якесь вторгнення з периферії його сторожкої свідомості. Ах он воно що. Цей хлопчина, схоже, намагається застосувати якийсь магічний трюк! Геллук нетерпляче вимовив одне-єдине слово і повернувся до магії, яку була здатна творити його всемогутня володарка — ртуть. Він так і не помітив, що втратив владу над тими снами, що снилися його бранцеві.

Наступного дня він велів Лику надіслати хлопчиська до нього. Він уже передчував зустріч з ним. Він буде дуже добрий з хлопчиною, почне його вчити і навіть злегка балувати, як зробив це вчора. Він сів з Видрою на сонечку. Геллук в принципі любив дітей і тварин. Він взагалі любив все красиве. І йому було приємно мати при собі це молоде і недосвідчене створіння. І той жах і захват, які відчував перед ним нічого не розуміючий в магії Видра, був Геллукові особливо приємний і дорогий, як і неусвідомлена могутність, якою володів сам хлопчисько. Раби його дратували — вони були надто немічні, брехливі і потворні. Зрозуміло, Видра теж був його рабом, але хлопчині зовсім необов'язково було про це знати. Вони цілком можуть вважатися вчителем і учнем. Втім, учні зазвичай досить віроломні, думав Геллук, згадуючи свого учня Ерлі, який був навіть занадто розумний і якого йому слід було б тримати в куди більш суворій вузді. Батько і син — ось ким приблизно могли б стати він і Видра. Нічого, він ще змусить хлопчиська називати його батьком. Геллук згадав, що взагалі-то мав намір з'ясувати Справжнє ім'я свого майбутнього «синка». Для цього існувало кілька способів, але був і найпростіший — оскільки юнак уже був в його владі: досить було просто запитати у нього його Ім'я.

— Як твоє ім'я? — запитав Геллук, уважно дивлячись на Видру. Щось недовго чинило опір в душі юнака, проте рот його відкрився сам собою, а губи прошепотіли:

— Медрі.

— Дуже добре, Медрі, - мовив чарівник. — Ти можеш називати мене Батьком.

— Ти повинен знайти Червону Матір, — сказав Геллук Видрі приблизно через день після цього. Вони знову сиділи поряд за хатинами, де мешкали раби. Світило тепле осіннє сонце. Чарівник зняв свій неймовірний капелюх, і вітерець ворушив його густе сиве волосся, яке безладно падало йому на плечі. — Я знаю, це ти знайшов те невеличке родовище, де вони зараз так старанно риються, але кіноварі там зовсім мало, можна сказати, кілька зерен. Навряд чи варто палити стільки дров заради однієї-двох крапель ртуті. Якщо ти дійсно хочеш допомогти мені і сподіваєшся, про що ми говорили раніше, що я стану тебе вчити, то повинен постаратися краще. Я вважаю, ти і сам це розумієш. І добре знаєш, що повинен робити. — Він посміхнувся Видрі. — Я правий?

Видра кивнув.

Він все ще був вражений і ошелешений тією легкістю, з якою Геллук змусив його назвати своє Істинне ім'я і миттєво отримати над ним повну владу. Тепер йому годі навіть пробувати чинити магові опір! В ту ніч він був в повному розпачі. Але потім йому у думках з'явилася Анеб: з'явилася по своїй власній волі і за допомогою своєї власної магії. Сам він не тільки викликати її не зміг би, він навіть подумати про неї був не в силах, та й не наважився б зробити це, оскільки вже назвав Геллуку своє справжнє ім'я. Однак Анеб могла приходити до нього навіть у присутності чарівника — не в реальному вигляді, зрозуміло, а лише подумки.

Хоча Видрі було дуже важко слухати її, коли йому щось говорив сам Геллук і чорні нитки накладених чар обмотували його з ніг до голови. Але коли Видра все-таки був здатний сприймати Анеб, то йому здавалося, що вона не десь в його думках, а злилася з ним, живе в його душі. А може, вона й була ним самим або він — нею?.. У всякому разі, він бачив все її очима. Її голос звучав в його вухах і звучав сильніше і чистіше, ніж голос Геллука. Її очима він бачив, її розумом осягав все навколо. І він поступово здогадався, що чарівник, будучи абсолютно впевненим у тому, що тіло і душа Видри повністю йому підвладні, виявився не