Катя Черниш - Під маскою влади, Катя Черниш

Глава 14. Ближче, ніж куля

Сонце ковзало по мармуровій підлозі.Уперше за довго-довго було тихо — не в напрузі, а у спокої.Мія сиділа на балконі, загорнута в плед. У руках — кава. Справжня. Гірка, як їхнє життя.

Алекс — поруч, але трохи осторонь. Він не торкався її. Але був.

— У тебе є мрія? — несподівано спитала вона.

Він здивовано глянув.

— Мафіозі не мріють. Ми плануємо.

— А якщо б… не було цього світу?

Він подумав. Занадто довго, як для нього.

— Я хотів би будинок. Біля води. Без охорони. Без зброї. Без крові.

— І що ще?

— Щоб ти сміялась так, як ніколи не сміялась.

— Я й не пам’ятаю, як це — сміятись.

— Значить, я зроблю так, щоб ти згадала.

Він уперше за весь час поцілував її в лоб. Ніжно. Без страху.

Це був не поцілунок мафіозі. Це був жест чоловіка, який почав жити заради неї.

Але цього ж дня, в іншій частині будинку, хтось набирав номер.

— Він слабшає. Через неї.

— Ти впевнений?

— Я його друг із п’яти років. Я знаю, як він дихає.

— І?

— Я зроблю все. Але хочу гарантії.

— Ти отримаєш усе. І більше. Просто підготуй Мію до “відрядження”. Без охорони.

Голос на тому кінці дроту зник.Але посмішка “друга” Алекса — залишилася. Та, якої не бачив ніхто.

Найстрашніший ворог — не той, хто ховається в тіні.А той, хто роками був у світлі.І він уже поряд. Ближче, ніж куля.Ближче, ніж зрада.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍